7. Своєрідність філософії древності.

Перші філософські течії виникли в Стародавніх Індії, Китаї та Греції. Час виникнення – з 8 до 2 ст до н.е. (Оьовий час). Передумови виникнення: стрибок у розвитку виробничих сил: перехід від бронзи до заліза; поява товарно-грошових відносин; виникнення держави; зростання опозиції традиційній релігії; розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу. Це – потреба суспільства у новому світогляді, раціональному поясненні світу. Переворот у духовному розвитку суспільства – виникнення самосвідомості суспільства. Основне коло питань – природа; громадське життя, принципи устрою суспільства; природа людини, її розум, мораль, почуття, мова, мистецтво, релігія.

Філософія Стародавньої Індії визначається кастовим строем. Розвивалась у школах «даршанах». Існували даршани астиків і нестиків, які проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні «Вед» – збірники текстів на честь богів. Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильники важали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кінця. Що слід розрізняти душу і тіло. Тіло – це зовнішня оболонка душі. Душа вічна. Буддизм – водночас і релігійне і філософське вчення стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Філософський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання. В основі вчення про природу речей лежить вчення про «дхарми», які проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Світ – це єдиний потік матеріальних і духовних елементів «дхарм». В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці.

В Стародавньому Китаї найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що зберігає своє значення до наших днів, було філософське вчення Конфуція. Центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім’ї та управління державою. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям є «жень» – гуманність, що визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Особливе місце займає концепція синівської поваги до батьків «сяо». Життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від «неба» – прабать­ка світу і найвищої духовна сила, що визначає суть природи та людини. Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Засновник Яао-цзи. Наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. «Дао» – шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, воно – основа всього сущого. Життя природи і людини підпорядковане закону „дао”, згідно з яким будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність. Даоси вчили неможливості діяти всупереч „дао”. Китайська філософія сповідувала захист природи, висувала принцип невтручання у її розвиток, наслідування її законів.

У розвитку античної філософії виділяють: Період ранньогрецької філософії – від виникнення філософського мислення до Сократа. Досократики Фалес, Анаксимен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський. Другий період – класичний. З філософів цього періоду першим слід назвати Сократа. До них належать також софісти Протагор, Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Представниками цього періоду є Платон, Аристотель, Демокріт. Третій період історії античної філософії пов'язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. З кінця IV ст. до н.е. до V-VI ст. н.е. Це епікурейці (засновник Епікур), скептики (Піррон), стоїки (Цицерон, Сенека, Епітет). Натурфілософи вважають, що основою речей є кисень, вогонь, вода, земля і визначена речовина – айперон, які сприймаються почуттями. Піфагорійци – математичні атоми. Демокрит – неподільні атоми. Платон – земне існування – царство чистої думки. Напрямки були наївними і суперечливими, мали багато міфів, проте відводили богам другорядне місце, намагалися пізнати світ самі.