22. Раціоналізм та емпіризм в філософії Нового часу.

З ХVІ ст. по ХІХ ст в Європі закладаються підвалини раціоналістичної (класичної філософії), в основі якої лежить розум та впевненість в його всесильності. Необхідність появи такої філософії була у запереченні релігійної віри як засобу пізнання дійсності, запереченні феодальної ідеології, як засобу осмислення світобудови та життєдіяльності людини. У кiнцi ХVI-ХVІІ ст. у Захiднiй Європi настає епоха раннiх буржуазних революцiй. Буржуазiя була зацiкавлена в розвитку продуктивних сил суспiльства, а отже, в розвитку науки i технiки. Філософія Нового часу – це філософія короткого, але насиченого глибокими ідеями та видатними іменами періоду європейської філософії. Філософія Нового часу зосереджена на вияві та осмисленні умов можливості зміни статусу людини в світі, тобто перетворення її на володаря, господаря, майстра буття. Філософія Нового часу, завдяки рішучій діяльності її видатних творців, остаточно підірвала вплив на суспільне життя реакційної церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку матеріалістичного світорозуміння. З розвитком чуттєвого емпіричного пізнання світу розвивається і точне, раціональне математичне мислення в силу прагнення до з'ясовування взаємозв'язків і взаємодій. Емпіризм і раціоналізм є основними протилежними тенденціями у філософії ХVІІ ст.

Емпіризм джерелом пізнання вважає досвід. Представники: Бекон, Локк, Берклі. Вища задача пізнання – завоювання природи. Наука і філософія повинні збільшувати владу людей над природою. Бэкону належить знаменитий афоризм „Знання – сила”. Бэкон виділяє два види досвідів: плодоносні, що приносять безпосередню користь та світлоносні, що розкривають закони. Досягненню істини заважають забобони свідомості (ідоли): ідоли печери – індивідуальні особливості людей, що заважають пізнанню; ідоли театру – віра в авторитети, що заважають пізнавати світ без упередження; ідоли площі – багатозначність мови; ідоли роду – кореняться в самій людській сутності. Людина намагається пояснити усе за аналогією із собою, переносить на природу поняття цілі. Велике значення Бекон надає індукції. Індукція лежить в основі експерименту. Знання, одержувані в процесі індукції носять імовірнісний характер.

Бекон розробив класифікацію наук. У її основі три головні особливості душі: пам'ять – природна і цивільна історія; уява – поезія; розум – філософія.

Під філософією Бекон розумів усе раціональне досвідчене знання.

Бекон не заперечував існування Бога. Він вважав, що Бог створив світ, але в подальший час перестав втручатися в його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і світської.

У поясненні природи суспільства Бекон був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу. Головною роботою Бекона є “Новий Органон” (1620 рр.).

Раціоналізм джерелом пізнання вважає розум. Представники: Декарт, Лейбніц, Спіноза.

Декарт відомий як натураліст, творець алгебри й аналітичної геометрії, основоположник фізіології і філософії. Філософія виступає як корінь, від якого відходять усі науки. Всяке пізнання починається із сумніву. Своїю філософії Декарт висловив в афоризмі „Я мислю, отже я існую”. Декарт виділяє об'єкт і суб'єкт пізнання. Існування суб'єкта пізнання очевидно і безсумнівно. А чи збігається уявлення про об'єкт із самим об'єктом? Критерій істини в розумі – істиною признається те, що не підлягає сумніву. Істиною достовірного знання може бути тільки розум. Достовірні знання дюдина може одержати за допомогою індукції і дедукції. Індукція дає знання безпосередньо, без усяких логічних доказів, а дедукція виявляє змістовність цього знання, обґрунтовує його. Дедукція – це міркування від загального до приватного. Індукція – навпаки. Пізнавальна дія складається з трьох класів ідей: у результаті почуттєвих контактів із речами, виникаючих на основі перших ідей; узагальнень досвіду; уроджені ідеї, властиві споконвічно – умова загального і необхідного знання (ідея бога, числа, фігури). Декарт визнає існування бога, що створив дві субстанції: матеріальну і духовну. Атрибут духовної субстанції – мислення, матеріальної – потяг.