38. Роль матеріальної діяльності людей в суспільному житті.

Матеріальна діяльність – основа суспільного розвитку, тому що саме матеріальне виробництво задовольняє найрізноманітніші людські потреби, насамперед в їжі, одязі, житлі тощо. Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед матеріально. Це – своєрідна передумова історії. Коли б людство хоч би на годину зупинило процес матеріального виробництва, воно, безумовно, якщо б не загинуло, то спотворило спосіб буття у світі, історію цивілізаційного розвитку. Саме тому Маркс назвав матеріальне виробництво материнським лоном історії, а закон визначальної ролі способу виробництва матеріальних благ – законом розвитку людської історії.

Матеріальне виробництво – передусім це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Воно включає промисловість і сільськогосподарську діяльність. Провідну роль у системі матеріального виробництва відігравали:

- аграрне виробництво, що домінувало в системі суспільного виробництва на Європейському континенті практично до початку XVIII ст.;

- промислове виробництво, яке розпочалося з того моменту, коли пара й машина здійснили революцію в промисловості;

- інформаційне виробництво – виробництво знань, що все більше перетворюється на визначальну форму праці, підпорядковує собі виробництво речей, зумовлює головні напрями суспільного прогресу.

Саме на третьому етапі розвитку виробництва відбувається зміна пріоритетів суспільного розвитку: якщо на перших двох етапах матеріальне виробництво домінувало над іншими видами виробництва (насамперед над духовним), то тепер вони міняються місцями. Виробництво ідей, знань, інформації, тобто духовне виробництво, виходить на передній план. Ми живемо в новій ері – інформаційного віку.

Матеріальне виробницво включає два види відносин: відношення людей до природи (виробничі сили – зміст процесу виробництва) і відносини людей (виробничі відносини). Виробництво пов'язано з розподілом, обміном та споживанням. Виробництво і споживання – різні і взаємопов'язані полюси суспільного життя. Визначальним є виробництво, яке не тільки створює предмет споживання й визначає спосіб споживання, а й слугує основою виникнення і розвитку людських потреб. Виробництво пов'язано зі споживанням через розподіл виробленого продукту, який залежить від характеру виробничих відносин.

39. Необхідність і свобода в суспільно-історичній діяльності.

Свобода і небхідність – філософські категорії, що виражають взаємозв'язок між діяльністю людей і об'єктивними законами природи і суспільства.

Діапазон розуміння свободи дуже широкий – від повного заперечення самої можливості вільного вибору (в концепціях біхевіорізма, детермінізма) до обгрунтування «втечі від свободи» в умовах сучасного цивілізованого суспільства (Фромм).

Фромм вважав, що саме небажання прийняти свободу (втеча від свободи) має численні наслідки. Не свобода породжує руйнацію, а стримання власної волі парадоксальним чином призводить до деструктивності. Задушена внутрішня свобода і народжує, як підкреслює Фромм, синдроми насильства.

Ідеалісти вважають, що свобода і необхідність – взаємовиключні поняття.

Екзистенціалісти – свобода людини – свобода вибору і відповідальність за цей вибір. У минулих формах моралі свобода належала богу, що творив усі цінності світу.

Сартр – людина приречена бути вільною.

Кьеркегор говорить, що людина – це свобода, тому вона в самій собі несе свій власний суд і визначає свою долю.

Ніцше пропонує убити бога і знаходити свободу, тобто знаходити творчий імпульс, стати джерелом і рушійною силою процесу становлення цінностей.

Ніцше і Кьеркегор звернули увагу на той факт, що більшість людей просто не здатна на особистісний вчинок. Вони дріб’язкові, безликі та вважають за краще керуватися духовними стандартами, що склалися в суспільстві. Небажання людини слідувати свободі, безсумнівно, одне з приголомшливих відкриттів філософської думки. Виявляється, свобода – доля небагатьох.

Шопенгауэр представляє проблему поняття свободи негативним, тобто виявити зміст свободи як поняття, можливо, тільки вказуючи на певні перешкоди, що заважають людині реалізувати себе. Тобто про свободу говориться як про подолання труднощів.

Бердяєв – свобода не створена Богом, але він самий народжується зі свободи. Тому що воля не створена Богом, він не має владу над свободою. Свобода первинна стосовно добра і зла, вона обумовлює можливість як добра, так і зла.

Маркс вважає свободу – усвідомлена необхідність.

Свобода – одна з незаперечних загальнолюдських цінностей. Однак навіть найрадикальніші голови минулого, які виступали на захист цієї святині, думали, що свобода не абсолютна. Немає абсолютної свободи, свобода досить відносна, свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої. Свобода добра, поки людина стримує свої бажання. Людська свобода має свої суперечності. Надання індивиду права розпоряджатися власним життям перетворить наш світ в світ хаосу.

Для розуміння свободи важливе значення має пізнання необхідності. Історична необхідність – це те, що закономірно випливає з дії об'єктивних законів розвитку суспільства. Вона впливає на дії, вчинки людей, які, в свою чергу, зворотно впливають (як позитивно, так і негативно) на цю необхідність. Тим самим людина (суспільство) відкриває шляхи для розширення своєї свободи.

Однією із особливостей взаємозв'язку свободи і необхідності є те, що необхідність виступає основним елементом свободи, її об'єктивним змістом. Однак свободу не можна зводити тільки до необхідності. Досягнення свободи пов'язане з пізнанням дійсності й активною практичною діяльністю людини. Історична необхідність, на відміну від необхідності в природі, реалізується в діяльності людей. Необхідність обмежує свободу діяльності і разом з тим утверджує її.

Реальна свобода досягається шляхом пізнання і використання необхідності. Свобода людини, як підкреслював Ф.Енгельс, полягає не в уявній незалежності від законів природи й суспільства, а в пізнанні їх та вмінні використовувати у своїй діяльності. Існування необхідності в реальному світі створює умови для свідомої діяльності особи, для вибору. Людина в процесі і в результаті своєї діяльності пізнає необхідності не тільки в природі, але й у людському суспільстві. В результаті пізнання необхідності особа спрямовує свою діяльність у відповідності з нею. В процесі практичної діяльності наше пізнання необхідності може коригуватися, доповнюватися, уточнюватися і т.д. За рахунок цього відбувається розширення нашої свободи, яка необхідна людині для її розвитку. Чим краще ми пізнаємо природні й суспільні явища, власну природу, потреби, ідеали і т.д., тим ефективніше використовуємо свої сили, тим ширшої свободи набуваємо.