- •Питання
- •1. Суспільно-історичний характер філософії. Витоки і спрямованість філософського знання.
- •2. Екзистенціалізм: вихідні ідеї та еволюція.
- •3. Методи емпіричного пізнання.
- •4. Методологічна та аксіологічна функція філософії
- •5. Проблематика неотоміської філософії
- •6. Методи теоретичного пізнання.
- •7. Своєрідність філософії древності.
- •8. Ж.П.Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •9. Теорія та факт в науковому пізнанні
- •10. Вплив Платона та Аристотеля на долю світової філософії
- •11. Основні ідеї роботи т.Куна "Структура наукових революцій".
- •12. Проблема як форма наукового пізнання.
- •13. Місце і роль ранньохристиянської філософії
- •14. Ортега-і-Гассет. Тема нашого часу.
- •15. Метод в науковому пізнанні. Метод і методологія.
- •16. Схоластика та містицизм в філософії європейського середньовіччя.
- •17. "Філософія критичного раціоналізму" к.Поппера.
- •18. Роль культури в людській життєдіяльності.
- •19. Антропоцентризм філософії Відродження.
- •20. Д.Чижевський про особливості української ментальності та філософії
- •21. Мова як феномен спілкування та культури.
- •22. Раціоналізм та емпіризм в філософії Нового часу.
- •23. Філософія фрейдизму та неофрейдизму.
- •24. Культура та цивілізація.
- •25. Проблема людини в філософії Просвітництва.
- •26. Філософська герменевтика про діяльність та комунікацію.
- •27. Природа та роль моральних цінностей.
- •28. Гуманістична спрямованість філософії г.Сковороди.
- •29. Життєвий світ та буття людини.
- •30. Соціальні функції релігії
- •31. Фундаментальний вплив Канта на еволюцію філософського мислення
- •32. Екзистенціаліська та субстанціаліська інтерпретація природи людини.
- •33. Функції права в соціальних відносинах та житті особи.
- •34. Об'єктивний ідеалізм філософії Гегеля: особливості методу та системи.
- •35. Філософські варіанти розуміння відношення людини до природи.
- •36. Мистецтво в житті суспільства та особи.
- •37. Антропологічний матеріалізм філософії Фейєрбаха.
- •38. Роль матеріальної діяльності людей в суспільному житті.
- •39. Необхідність і свобода в суспільно-історичній діяльності.
- •40. Проблема відчуження в філософії марксизму та матеріалістичне розуміння історії
- •41. Економічна антропологія а.В.Чаянова.
- •42. Ідеологія та утопія.
- •43. Доктринерський та гуманістичний варіанти філософії марксизму XX сторіччя.
- •44. Соціальні відносини в людській життєдіяльності.
- •45. Глобальний характер сучасної життєдіяльності та етика відповідальності.
- •46. Вихідні позиції екзистенціаліської філософії с.К'єркегора.
- •47. Життєдіяльність та свідомість
- •48. Реальності та ілюзії суспільного прогресу.
- •49. Світ як воля та уявлення в концепції а.Шопенгауера.
- •50. Свобода та творчість в людському бутті.
- •51. Концепції індустріального та постіндустріального суспільства.
- •52. І.Франко: "Що таке поступ".
- •53. М.Вебер про роль духовних чинників в економічній діяльності
- •54. Поняття розвитку в концепціях Гегеля та марксизму.
- •55. Філософія життя ф.Ніцше.
- •56. Гроші як елемент соціальних відносин в концепції г.Зіммеля.
- •57. Особливості екзистенціаліської версії діалектики.
- •58. Еліта та народ в концепції д.Донцова.
- •59. Соціально-практична природа пізнання.
- •60. Діалектика в інтерпретації Франкфуртської школи соціальної філософії
- •61. Нація, держава та культура в контексті осмислення української історії
- •62. Суб'єкт та об'єкт пізнання.
- •63. Історичні форми спільнот.
- •64. "Філософія серця" п.Юркевича біля витоків російського християнського персоналізму
- •65. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •66. Ринок як всезагальна модель людських відносин в соціальній філософії ф.Фон Хайєка.
- •67. Основні ідеї "філософії свободи" м.Бердяєва.
- •68. Роль та функції традицій в пізнанні та бутті людини в умовах науково-технічної цивілізації
- •69. Поняття істини: можливості різноманітних філософських підходів.
- •70. Основні ідеї та еволюція позитивіської філософії
- •71. Єдність чуттєвості та інтелекту в пізнавальній діяльності
- •72. Сучасна практична філософія. Проблема взаємин етики, політики, економіки.
- •73. Феноменологічна філософія е.Гуссерля про "кризу європейської науки".
- •74. Розуміння як пізнавальна проблема.
- •75. Філософська антропологія про походження і місце людини в світі.
1. Суспільно-історичний характер філософії. Витоки і спрямованість філософського знання.
Філософія – наука про всезагальні закономірності, яким підкорені як буття (природа і суспільство), так і мислення людини, процесс пізнання. Термін вперше зустрічається у Піфагора. В якості особої науки її вперше виділив Платон. Філософія являється однією із форм суспільної свідомості, визначається в остаточному підсумку економічними відносинами суспільства. Філософія – теоретично сформульований світогляд і історично перша форма теоретичного знання. Філософія є таким же явищем як інші. З’являється в силу об’єктивної необхідності. Виникла не в усіх цивілізаціях, а у більш розвинутих, коли сформувався певний рівень цнивілізації (поділ на класи, суспільні групи, держава). Є складовою європейської науки і освіти. Прив'язана до національної культури, хоча є тенденції до інтернаціоналізації. Не належить тільки філософам, розвивається і асимілюється відповідно освіті, без неї неможливо сучасне право, література, політолгія, наука, соціологія.
Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, законах та категоріях. Предметом є не тільки визначення наявного і минулого, але й можливого і майбутнього. Предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характеромром, бо в центрі його уваги перебуває людина. Предмет філософiї вимагає осмислення самого способу його пiзнання (Сократ). Тому в мipy того, як oкpeмi науки, що входили ранiше до складу філософiї, виробляли свiй, вiдмiнний вiд філософського, метод пiзнання, вони вiдгалужувались вiд фiлософiї. Наприкiнці 18 ст. нiмецький фiлософ І.Кант окреслив предмет філософiї такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смiю сподiватись? Для того щоб вiдповiсти на цi запитання, мало знати, що таке світ i що таке людина. Тому фiлософiя вивчає не тiльки сутність речей, cвiту, людини, а сам спociб їхнього iснування.
Основним питанням філософії як особливої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до матерії. Відповідь дає можливість правильно орієнтуватись в історико-філософському процесі, визначати сутність будь-якої філософської системи. Основне питання філософії підкреслює, що всі явища світу умовно поділяєються на дві основні сфери – матеріальну і духовну. Вони утворюють єдність, якою характеризується усе, що існує в світі.
В залежності від вирішення питання про рух і розвиток виникають дві протилежні концепції – діалектика (вчення про розвиток) і метафізика (заперечує або спотворює розвиток).
Філософія грунтується на розумінні світу і людини з погляду розуму і знань.
Специфічна особливість – виступає синтезируючою формою пізнання.
В світовій філософії домінують 4 напрями: аналітична (вийшла з емпіризму), феноменологічна, західний марксизм, структуралізм (або постструктуралізм).
Два основні вектори: орієнтована на методологію мислення та орієнтована на певні цінності (аксіологія). Цінності – це певні очевидності, поняття, які не потребують обгрунтування. Такими цінностями є істина як позитивна цінність, фальсифікація як негативна, добро і зло як етичні, красиве і некрасиве як естетичні, корисне і шкідливе – цінності повсякденного життя. Духовні цінності (справедливість, істина, краса, добро) відносяться до більш високою рівня цінностей (святе і несвяте). Людина може бути не прибічником релігії, але повинна бути святість чогось. Для філософії принциповими цінностями с краса, віра, добро. Філософія орієїтована на розвинуту особистість, вона дає можливість зорієнтуватись в кожній ситуації, кожній галузі знання. В цьому смислі цінності мають пріоритет перед знаннями. Знання мають сенс, коли вони мають чітку ієрархію цінностей.
Основні функції: світоглядна; гносеологічна; логічна; критична; практично-перетворювальна; ціннісна; методологічна (спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, який обумовлено закономірностями відповідного об’єкта, сукупність правил, прийомів пізнання і перетворення дійсності); онтологічна (онтологія – вчення про Буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії); праксеологічна (пов’язана з аналізом і узагальненням своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому, практики наукових спостережень, експериментів).