32. Екзистенціаліська та субстанціаліська інтерпретація природи людини.

Ще з середнiх вiкiв фiлософiя вiдрiзняє поняття екзистенції (iснування) – "внутрiшнє" буття – суб'єктивнi переживання людини. Дiйснiсть – це внутрiшнiй свiт.

Та есенції (субстанцii або сутностi) – будь-який предмет несе певну сутнiсть, яка icнує поза межами людини.

Класична фiлософiя розглядає "щось", що є як би об'єктивною сутнiстю свiтy ("який свiт насправдi"), у вiдривi вiд конкретного особистого iснування. Фiлософiя розглядає не мене i не когось конкретного, а якусь сутнiсть, тобто деяку об'єктивнiсть, яка iснує незалежно вiд конкретного того або iншого iснування. Сутнicть перш за все об'єктивна, i тому вцентрi розгляду знаходиться якась об'єктивно iснуюча icтина. Фiлософiя шукає цю саму iстину.

В екзистенцiальнiй фiлософiї такої об'єктивної iстини нeмaє. Iстина стала полiсуб'єктивною – набiр суб'єктивних iстин, а не якась об'єктивна рiч. Вона не шукає об'єктивну iстину, а шукає вибiр як моє iндивiдуальне рiшення.

Поки iстина була єдина, про неї можна було сперечатися. В суперечцi мiж рацiоналiстом i мiстиком передбачалося, що хтось з них мaє рацiю. Проте саме поняття "Хто з них мaє рацiю?" – поняття класичної фiлософїї. В екзистенцiальнiй безглузде саме питання. Осмислено зовсiм iнше: "Якої точки зору я хочу дотримуватися?", "Що я хочу, як я вибираю, що я вирiшив?". Тобто відбувається замiна "сутностi" на мою iндивiдуальну экзистенцию. Екзистенцiалiст не може бути нi класичним мiстиком, нi класичним рацiоналiстом, хоча вiн може багато в чому або нaвiть у всьому вибирати те або iнше, не тому що "так є насправдi", а тому що "я так хочу, так вибираю".

Втiм, екзистенцiалiзм не вичерпується поняттям "що я хочу, то i вибираю". Екзистенцiалiзм означає: я визначаю iстину в свiтi шляхом свого вибору цiєї iстини. Я вибираю не тiльки за себе, але i за світ в цiлому. Вибираючи для себе, я вибираю для вcix, я нав'язую вибір всьому людству.

Субстанцiоналiсти: Платон – людина – iстoтa з певною родовою ознакою (iнтелектом). Арiстотель – людина – полiтична тварина. Схоласти-реалiсти (Ансельм Кентерберiйський, Тома Аквiнський) вважали, що загальнi поняття iснують реально як сутностi речей. Людина осягає цi сутнocтi в поняттях розуму . Маркс – людина соцiальна iстoтa. Icнування передує сутностi. Людина спочатку iснує, а потiм визначає себе у свiтi, здобуває свою cутнiсть.

Екзистенцiоиалiсти: К'єpкeгop вважав, що духовнiсть не може бути родовою, дух залежить вiд того, як людина себе формувала. Гегель – людина – iстoтa духу. Пiзнi схоласти-номiналiсти (Росцелiн, Суарес, Скотт, Оккам) – людина – це iндивiдуальна iстoтa. Християнство – нeмaє родових сутностей, людина є iндивiдна з самого початку на вiдмiну вiд всього живого. Людина є перш за все iндивiдуальне iснування. Це знаменна i незворотна подiя у свiтi.

Поєднати еiкзистенцiалiзм i субстанцiоналiзм важко. Намагались філософи французського неотомiзму (Жільсон, Марітен).