44. Соціальні відносини в людській життєдіяльності.

Соціальні відносини – відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.

Головною особливістю соціального життя є взаємодія індивідів, соціальних груп у межах відповідних соціальних інститутів.

Початковим моментом для формування соціального зв'язку може бути взаємодія індивідів або груп, створюючих соціальну спільність для задоволення тих або інших потреб. Взаємодія трактується як будь-яка поведінка індивіда або групи, що має значення, для інших індивідів і груп соціальної спільності або суспільства в цілому. Причому взаємодія виражає характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами, які, будучи постійними носіями якісно різних видів діяльності, розрізняються за соціальними позиціями (статусами) і ролями.

Соціальна взаємодія є взаємним впливом різних сфер, явищ і процесів суспільного життя, що здійснюється за допомогою соціальної діяльності. Вона має місце як між відособленими об'єктами (зовнішня взаємодія), так і усередині окремого об'єкту, між його елементами (внутрішня взаємодія). Соціальна взаємодія має об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивна – зв'язки, незалежні від окремих людей, але які опосередковують і контролюють зміст і характер їх взаємодії. Суб'єктивна – свідоме відношення індивідів один до одного, засноване на взаємних очікуваннях відповідної поведінки. Взаємодія звичайно приводить до становлення нових соціальних відносин.

У процесі соціальної взаємодії реалізується соціальна дія партнерів, відбувається взаємне пристосування дій кожного з них, одностайність у розумінні ситуації, усвідомленні її смислу дій, певний ступінь солідарності між ними.

Види соціальної взаємодії класифікують: - за кількістю суб'єктів взаємодії: між двома людьми, між індивідом і групою, між групами; - за характером взаємовідносин суб'єктів взаємодії: односторонні та двосторонні, солідарні (узгоджені) та антагоністичні (ворожі); - за терміном: короткочасні й довгочасні; - за наявністю (відсутністю) організованості: організовані та неорганізовані; - за свідомістю взаємодії: усвідомлені та неусвідомлені; - за «матеріальністю» обміну: інтелектуальні (ідейні), почуттєві (емоційні) та вольові.

Функціонування соціальних відносин, інститутів контролю і організацій породжує складну систему соціальних зв'язків, що управляє потребами, інтересами і метою людей. Ця система об'єднує індивідів і їх групи в єдине ціле – соціальну спільність і через неї – в соціальну систему. Характер соціальних зв'язків визначає як зовнішню структуру соціальних общин, так і її функції. Зовнішня структура спільності може бути визначена, наприклад, її об'єктивними даними: відомостями про демографічну структуру спільності, професійну структуру, про освітню характеристику її членів і т.п.

Функціонально соціальні спільності направляють дії своїх членів на досягнення групової мети. Соціальна спільність забезпечує координацію цих дій, що веде до підвищення її внутрішньої згуртованості (завдяки зразкам поведінки, нормам, що визначають відносини усередині цієї спільності, соціально-психологічним механізмам, що направляють поведінку її членів). Особливе значення мають сім'я, трудовий колектив, різні соціально-територіальні спільності.

Соціальна система – це сукупність соціальних явищ і процесів, що знаходяться у відносинах і зв'язках між собою і створюють деякий цілісний соціальний об'єкт. Окремі явища і процеси виступають як елементи системи. Поняття "соціальна структура” є частина поняття соціальної системи і об'єднує два компоненти – соціальний склад і соціальні зв'язки. Соціальна структура означає об'єктивний розподіл суспільства на окремі шари, групи, різні по їх соціальному положенню, по їх відношенню до способу виробництва. Це стійкий зв'язок елементів в соціальній системі. Основними елементами соціальної структури є такі соціальні спільності, як класи і класоподібні групи, етнічні, професійні, соціально-демографічні групи, соціально-територіальні спільності.