- •Питання
- •1. Суспільно-історичний характер філософії. Витоки і спрямованість філософського знання.
- •2. Екзистенціалізм: вихідні ідеї та еволюція.
- •3. Методи емпіричного пізнання.
- •4. Методологічна та аксіологічна функція філософії
- •5. Проблематика неотоміської філософії
- •6. Методи теоретичного пізнання.
- •7. Своєрідність філософії древності.
- •8. Ж.П.Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •9. Теорія та факт в науковому пізнанні
- •10. Вплив Платона та Аристотеля на долю світової філософії
- •11. Основні ідеї роботи т.Куна "Структура наукових революцій".
- •12. Проблема як форма наукового пізнання.
- •13. Місце і роль ранньохристиянської філософії
- •14. Ортега-і-Гассет. Тема нашого часу.
- •15. Метод в науковому пізнанні. Метод і методологія.
- •16. Схоластика та містицизм в філософії європейського середньовіччя.
- •17. "Філософія критичного раціоналізму" к.Поппера.
- •18. Роль культури в людській життєдіяльності.
- •19. Антропоцентризм філософії Відродження.
- •20. Д.Чижевський про особливості української ментальності та філософії
- •21. Мова як феномен спілкування та культури.
- •22. Раціоналізм та емпіризм в філософії Нового часу.
- •23. Філософія фрейдизму та неофрейдизму.
- •24. Культура та цивілізація.
- •25. Проблема людини в філософії Просвітництва.
- •26. Філософська герменевтика про діяльність та комунікацію.
- •27. Природа та роль моральних цінностей.
- •28. Гуманістична спрямованість філософії г.Сковороди.
- •29. Життєвий світ та буття людини.
- •30. Соціальні функції релігії
- •31. Фундаментальний вплив Канта на еволюцію філософського мислення
- •32. Екзистенціаліська та субстанціаліська інтерпретація природи людини.
- •33. Функції права в соціальних відносинах та житті особи.
- •34. Об'єктивний ідеалізм філософії Гегеля: особливості методу та системи.
- •35. Філософські варіанти розуміння відношення людини до природи.
- •36. Мистецтво в житті суспільства та особи.
- •37. Антропологічний матеріалізм філософії Фейєрбаха.
- •38. Роль матеріальної діяльності людей в суспільному житті.
- •39. Необхідність і свобода в суспільно-історичній діяльності.
- •40. Проблема відчуження в філософії марксизму та матеріалістичне розуміння історії
- •41. Економічна антропологія а.В.Чаянова.
- •42. Ідеологія та утопія.
- •43. Доктринерський та гуманістичний варіанти філософії марксизму XX сторіччя.
- •44. Соціальні відносини в людській життєдіяльності.
- •45. Глобальний характер сучасної життєдіяльності та етика відповідальності.
- •46. Вихідні позиції екзистенціаліської філософії с.К'єркегора.
- •47. Життєдіяльність та свідомість
- •48. Реальності та ілюзії суспільного прогресу.
- •49. Світ як воля та уявлення в концепції а.Шопенгауера.
- •50. Свобода та творчість в людському бутті.
- •51. Концепції індустріального та постіндустріального суспільства.
- •52. І.Франко: "Що таке поступ".
- •53. М.Вебер про роль духовних чинників в економічній діяльності
- •54. Поняття розвитку в концепціях Гегеля та марксизму.
- •55. Філософія життя ф.Ніцше.
- •56. Гроші як елемент соціальних відносин в концепції г.Зіммеля.
- •57. Особливості екзистенціаліської версії діалектики.
- •58. Еліта та народ в концепції д.Донцова.
- •59. Соціально-практична природа пізнання.
- •60. Діалектика в інтерпретації Франкфуртської школи соціальної філософії
- •61. Нація, держава та культура в контексті осмислення української історії
- •62. Суб'єкт та об'єкт пізнання.
- •63. Історичні форми спільнот.
- •64. "Філософія серця" п.Юркевича біля витоків російського християнського персоналізму
- •65. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •66. Ринок як всезагальна модель людських відносин в соціальній філософії ф.Фон Хайєка.
- •67. Основні ідеї "філософії свободи" м.Бердяєва.
- •68. Роль та функції традицій в пізнанні та бутті людини в умовах науково-технічної цивілізації
- •69. Поняття істини: можливості різноманітних філософських підходів.
- •70. Основні ідеї та еволюція позитивіської філософії
- •71. Єдність чуттєвості та інтелекту в пізнавальній діяльності
- •72. Сучасна практична філософія. Проблема взаємин етики, політики, економіки.
- •73. Феноменологічна філософія е.Гуссерля про "кризу європейської науки".
- •74. Розуміння як пізнавальна проблема.
- •75. Філософська антропологія про походження і місце людини в світі.
26. Філософська герменевтика про діяльність та комунікацію.
Герменевтика (від грецького – роз’яснюю) – це мистецтво і теорія тлумачення текстів, яка має за мету виявити суть тексту, виходячи з його об’єктивних (значення слів та їх історично обумовлені варіації) та суб’єктивних (наміри авторів) основ. Герменевтика виникає в період еллінізма в зв’язку з інтерпретацією та дослідженням класичних текстів (Гомера) та розвивається у період середньовіччя і епоху Відродження в рамках розтлумачення священного писання.
В XIX ст. починається розвиток так званого “вільної” герменевтики. Основоположником став Фрідріх Шлейермахер (1766-1834 pp.). У нього герменевтика – мистецтво розуміння чужої індивідуальності, іншого. Основою розуміння вважав психологію того, хто пізнає і розуміє. Дальшого розвитку герменевтики досягнуто зусиллями Вільгельма Дільтея, Едмунда Гуссерля, Ханса Гадамера, Поля Рікера та ін. Предметом розуміння Вільгельм Дільтей проголосив письмово фіксовані життєві прояви. Розуміння ж визначено ним як безпосереднє осягнення цілісного переживання, духовної цілісності, яка складає суть людини. Розуміння, споріднене інтуїтивному проникненню в життя. Вільгельм Дільтей протиставляє поясненню в науках про природу, пов'язаних із зовнішнім досвідом і конструктивною діяльністю мислення. Розуміння внутрішнього світу людини досягається самоспостереженням, розумінням чужого світу – шляхом усування, вживання, співпереживання.
У рамках Франкфуртської школи (Юрген Хабермас та ін.) герменевтика як “критика ідеології” повинна розкрити аналізом мови “засіб панування та соціальної влади”, сприяючи “виправданню відношень організованого насильства”. У Хабермаса, Лоренца та ін. герменевтика виступає одним із засобів консолідації різних течій сучасної буржуазної філософії: герменевтика покликана вже не стільки “зрозуміти”, скільки вкласти у нього нові “інтерпретації”. Заперечуючи філософію герменевтики, марксизм-ленінізм вважає, що окремі герменевтичні процедури можуть бути використані в історичних, юридичних та інших науках, які мають діло з аналізом об’єктів.
Головна операція у герменевтиці – розуміння. Процес розуміння являє собою комплексну і методологічну проблему, яка досліджується герменевтикою з різних боків: семантичного; логічного; психологічного; гносеологічного; соціологічного; математичної теорії прийняття рішень. На цьому герменевтична інтерпретація не зупиняється, враховується ще намір автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб'єктивно-психологічних факторів. Герменевтика, можна сказати, вперше виявила співвідношення частини і цілого в процесі розуміння. Напрям, мету і методи герменевтичного аналізу слід оцінювати позитивно, бо суб'єктивно-психологічних факторів дуже часто недостатньо для адекватного розуміння змісту того чи іншого тексту. Один суб'єкт інтерпретації хибний своєю обмеженістю, тому залучення різних методів для аналізу текстів уможливлює більш повне розуміння їх змісту. Мова оголошується «творчою і виробничою силою», оскільки текст є «об'єктивною самостійністю» стосовно будь-якого суб'єкта, включаючи автора та інтерпретатора. Він (текст) піднімається до рангу герменевтичної автономії.
Позитивні моменти, які внесла герменевтика до скарбниці філософської думки: відтворюється ідея цілісності культури, філософії, суспільства тощо; дається метод аналізу культурних явищ; визначається поворот до загальнолюдських цінностей.
З іншого боку, герменевтика розглядається як течія сучасної філософії, основними представниками якої є X.Г.Гадамер, К.Апель, П.Рікьор. Вихідним пунктом герменевтики як філософської течії є онтологічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфічну рису процесу розуміння, пов'язану з його циклічним характером. Ця ідея є центральною у філософському вченні Гадамера. За Гадамером, герменевтика є філософією "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст.