37. Антропологічний матеріалізм філософії Фейєрбаха.

Людвіг Фейербах (1804-1872) – німецький філософ, войовничий матеріаліст і гуманіст, чільний представник німецької класичної філософії. Ввійшов в історію як глибокий і ґрунтовний критик ідеалізму Гегеля. З Фейербаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. Його вчення стало одним з теоретичних джерел марксистської філософії.

Вихідним пунктом філософської еволюції Фейербаха була критика ідеалістичного розуміння Гегелем людської сутності, зведення її до самосвідомості. Відмова від подібної точки зору неминуче вела і до відмови від ідеалізму взагалі. Фейербах підкреслював зв'язок ідеалізму з релігією. Різкій критиці піддає також ідеалістичний характер гегелівської діалектики. Основний зміст філософії Фейербаха – відстоювання матеріалізму.

Характернаа особливість матеріалізма Фейербаха – антропологізм, що явився слідством історичних умов предреволюційної Німеччини. Антропологія – це наука про походження та розвиток людини. Це сукупність поглядів, які стверджують виключну роль людини серед інших творінь Бога. В центрі філософії Фейєрбаха стояла людина. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, ”панує” над природою “шляхом покори її”.

У теорії пізнання Фейербах відстоює точку зору емпіризму і сенсуалізму, рішуче виступає проти агностицизму. Водночас він не заперечує і значення мислення в пізнанні, намагався характеризувати об'єкт у зв'язку з діяльністю суб'єкта. В розумінні історії Фейербах ще цілком залишався на позиціях ідеалізму. Ідеалистичні погляди на суспільні явища випливають із прагнення Фейербаха застосувати антропологію як універсальну науку до вивчення громадського життя. Ідеалізм Фейербаха особливо яскраво виявляється в дослідженні релігії і моралі. Релігія розглядається їм як відчуженість людських властивостей: людина як би подвоюється і в особі бога споглядає свою власну сутність. Таким чином, релігія виступає як "несвідома самосвідомість" людини. Причини такого подвоєння Фейербах бачить у почутті залежності людини від стихійних сил природи і суспільства.

Фейербах дійде висновку, що питання про відношення буття до мислення є питання про сутність людини, тому що мислить лише людина. Істотним змістом і значенням антропологічного принципу є, за Фейербахом, наукове тлумачення суспільної свідомості, у якій він бачить відбиток сутності людини. Ця сутність за Фейербахом насамперед почуттєве житгя розуму і серця, різноманіття переживань індивіда.

Основою антропології Фейербаха є матеріальне вчення про природу. Природа являється єдиною реальністю, а людина її вищим продуктом. В людині і завдяки їй природа відчуває себе, споглядає себе, мислить про себе. Фейербах відстоює положення про нерозривний зв'язок матерії і руху. Проте не вказує на якісне різноманіття форм руху матерії, на їхній взаємоперехід. Фейербах говорить про розвиток, але розуміє його метафізично. В розумінні природи Фейербах матеріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст. Великі зміни історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, Фейербах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культа бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейербаху були притаманні такі риси як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний хар-р.

Фейербах визнає важливу пізнавальну функцію теоретичного мислення і його спроможність досягти більш глибокого пізнання дійсності. Задача мислення – збирати, порівнювати, розрізняти, класифікувати дані почуттів, усвідомлювати, розуміти, виявляти їх схований зміст. «Почуттями ми читаємо книгу природи, але розуміємо її не почуттями». Мислення носить опосередкований харакер, тому те, про що ми мислимо, не завжди являється об'єктом безпосереднього сприйняття. Як же встановлювати істинність наших понять, їхню відповідність реальній дійсності? Шляхом співставлення понять, теоретичних висновків із почуттєвими даними. Тобто почуттєве споглядання – є критерій істинності мислення.