10. Вплив Платона та Аристотеля на долю світової філософії

Платон і Арістотель – представники другого (класичного) періоду античної (грецької) філософії.

Філософія Платона мала величезний вплив на весь подальший розвиток європейської філософської думки. За словами англійського мислителя XX ст. Альфреда Уайтхеда, всю європейську філософську традицію можна подати як коментар до Платона.

Платон (428-347 рр. до н.е.) – фундатор об'єктивного ідеалізму. Відповідно до навчання Платона лише світ ідей являє собою щире буття, а конкретні речі – це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей. Платон оголосив світ ідей божественним царством, в якому до народження людини перебуває його безсметна душа. За тим вона потрапляє на грішну землю, тимчасово знаходячись у людьському тілі, як в’язень у темниці, вона згадує про світ ідей. Пізнання за Платоном є спогад душею свого доземного існування. Вважав, що почуття обманюють людину, і тому радив для пізнання істини "закрити очі і заткнути вуха" і довіритися своїм спогадам про божественне минуле. Подібно до того, як у світі загальним є ідеї, в людині – душа, проявом загального в суспільстві є держава. Платон фактично знехтував самоцінність індивіда і цілком підпорядкував його принципу державності. Індивід – знаряддя держави. І виховання, і мистецтво – все повинно бути підпорядковане державі як вищій меті. Навіть приватна власність заперечувалась Платоном в ім'я держави. Згідно з Платоном досконала держава – найвище втілення блага на Землі. І благо окремої людини полягає в підпорядкуванні загальному благу. В такому розумінні держави знайшли відбиток відраза мислителя до демократії і його політичний консерватизм.

Рівнозначним Платону за обсягом проблем і за впливом на подальшу філософію є його учень Арістотель (384-322 рр. до н.е.). Аристотель приймає платонівську концепцію домінування загального над одиничним, але саме загальне він трактує по-своєму. Всім відомий його вислів "Платон мені друг, але істина дорожча". Він відкинув його ідеалістичну теорію ідей. На думку Аристотеля Платон створив ідеальний понадчуттєвий світ поряд із світом реальним. Ідея ("форма") нерозривна з предметом, кожний предмет складається з двох начал – матерії і форми. У основі світобудови знаходиться невизначений пасивний субстрат – "перша матерія". Проте, у такому виді матерія існує тільки в абстракції. У дійсності вона визначається активністю самих по собі нематеріальних форм. Матерія це можливість, спроможність предмету, форма – її дійсність. Можливість переходить у дійсність завдяки руху. Форма матеріалізується, матерія формується. Найвищою сутністю є чиста форма, або форма форм, вічний двигун (бог). Оскільки стародавні греки не знали принципу інерції, для них рух кожного тіла має початок і обов'язково кінець. А оскільки космос весь час у русі, значить повинно бути постійне першоджерело руху.

У людині мислитель виділяє три різні душі – рослинну (відповідає за споживання, ріст і розмноження), тваринну (відчуття, жадання) і розумну, яка властива тільки людині. Розум людини є безсмертним, після її смерті він зливається із всесвітнім розумом.

У поглядах на соціальні проблеми у філософа також домінує принцип загального. Людину він визначає як суспільну істоту, наділену розумом. Досягнення щастя індивіда можливе тільки через державу. Держава є втіленням доброчесного життя. Одначе існує і принципова відмінність у розумінні держави Платоном і Арістотелем. Якщо перший намагався втілити проект ідеальної держави, не беручи до уваги реальних обставин, то Арістотель вважав, що держава повинна створювати умови для доброчесного життя, виходячи з реальних обставин і реальних людей. Тілесність, реальність у філософії Арістотеля бралися більше до уваги, важили більше, ніж у Платона.

Арістотеля справедливо вважають батьком формальної логіки. Він визначив предмет логіки, відкрив основні її закони, створив вчення про правила умовиводів. Йому належить перша в історії філософії систематизація категорій.