- •Питання
- •1. Суспільно-історичний характер філософії. Витоки і спрямованість філософського знання.
- •2. Екзистенціалізм: вихідні ідеї та еволюція.
- •3. Методи емпіричного пізнання.
- •4. Методологічна та аксіологічна функція філософії
- •5. Проблематика неотоміської філософії
- •6. Методи теоретичного пізнання.
- •7. Своєрідність філософії древності.
- •8. Ж.П.Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •9. Теорія та факт в науковому пізнанні
- •10. Вплив Платона та Аристотеля на долю світової філософії
- •11. Основні ідеї роботи т.Куна "Структура наукових революцій".
- •12. Проблема як форма наукового пізнання.
- •13. Місце і роль ранньохристиянської філософії
- •14. Ортега-і-Гассет. Тема нашого часу.
- •15. Метод в науковому пізнанні. Метод і методологія.
- •16. Схоластика та містицизм в філософії європейського середньовіччя.
- •17. "Філософія критичного раціоналізму" к.Поппера.
- •18. Роль культури в людській життєдіяльності.
- •19. Антропоцентризм філософії Відродження.
- •20. Д.Чижевський про особливості української ментальності та філософії
- •21. Мова як феномен спілкування та культури.
- •22. Раціоналізм та емпіризм в філософії Нового часу.
- •23. Філософія фрейдизму та неофрейдизму.
- •24. Культура та цивілізація.
- •25. Проблема людини в філософії Просвітництва.
- •26. Філософська герменевтика про діяльність та комунікацію.
- •27. Природа та роль моральних цінностей.
- •28. Гуманістична спрямованість філософії г.Сковороди.
- •29. Життєвий світ та буття людини.
- •30. Соціальні функції релігії
- •31. Фундаментальний вплив Канта на еволюцію філософського мислення
- •32. Екзистенціаліська та субстанціаліська інтерпретація природи людини.
- •33. Функції права в соціальних відносинах та житті особи.
- •34. Об'єктивний ідеалізм філософії Гегеля: особливості методу та системи.
- •35. Філософські варіанти розуміння відношення людини до природи.
- •36. Мистецтво в житті суспільства та особи.
- •37. Антропологічний матеріалізм філософії Фейєрбаха.
- •38. Роль матеріальної діяльності людей в суспільному житті.
- •39. Необхідність і свобода в суспільно-історичній діяльності.
- •40. Проблема відчуження в філософії марксизму та матеріалістичне розуміння історії
- •41. Економічна антропологія а.В.Чаянова.
- •42. Ідеологія та утопія.
- •43. Доктринерський та гуманістичний варіанти філософії марксизму XX сторіччя.
- •44. Соціальні відносини в людській життєдіяльності.
- •45. Глобальний характер сучасної життєдіяльності та етика відповідальності.
- •46. Вихідні позиції екзистенціаліської філософії с.К'єркегора.
- •47. Життєдіяльність та свідомість
- •48. Реальності та ілюзії суспільного прогресу.
- •49. Світ як воля та уявлення в концепції а.Шопенгауера.
- •50. Свобода та творчість в людському бутті.
- •51. Концепції індустріального та постіндустріального суспільства.
- •52. І.Франко: "Що таке поступ".
- •53. М.Вебер про роль духовних чинників в економічній діяльності
- •54. Поняття розвитку в концепціях Гегеля та марксизму.
- •55. Філософія життя ф.Ніцше.
- •56. Гроші як елемент соціальних відносин в концепції г.Зіммеля.
- •57. Особливості екзистенціаліської версії діалектики.
- •58. Еліта та народ в концепції д.Донцова.
- •59. Соціально-практична природа пізнання.
- •60. Діалектика в інтерпретації Франкфуртської школи соціальної філософії
- •61. Нація, держава та культура в контексті осмислення української історії
- •62. Суб'єкт та об'єкт пізнання.
- •63. Історичні форми спільнот.
- •64. "Філософія серця" п.Юркевича біля витоків російського християнського персоналізму
- •65. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •66. Ринок як всезагальна модель людських відносин в соціальній філософії ф.Фон Хайєка.
- •67. Основні ідеї "філософії свободи" м.Бердяєва.
- •68. Роль та функції традицій в пізнанні та бутті людини в умовах науково-технічної цивілізації
- •69. Поняття істини: можливості різноманітних філософських підходів.
- •70. Основні ідеї та еволюція позитивіської філософії
- •71. Єдність чуттєвості та інтелекту в пізнавальній діяльності
- •72. Сучасна практична філософія. Проблема взаємин етики, політики, економіки.
- •73. Феноменологічна філософія е.Гуссерля про "кризу європейської науки".
- •74. Розуміння як пізнавальна проблема.
- •75. Філософська антропологія про походження і місце людини в світі.
5. Проблематика неотоміської філософії
Неотомізм одна з найавторитетніших течій у філософії, офіційна філософська доктрина Ватикану. Провідні представники цього напрямку: Етьєн Анрі Жільсон, Жак Марітен – у Франції; Емеріх Корет – в Австрії; Юзеф Бохенський – у Швейцарії; Ф.Ван-Станберген – у Бельгії; К.Войтила – у Польщі.
Неотомізм відроджує і модернізує вчення Т.Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму, поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля, Хайдеггера, Ясперса.
Фома Аквінський (1125/26-1274 рр.) – один з найвидатніших представників середньовічної філософії (схоластики). Як і його вчитель (Арістотель), Фома Аквінський намагався обґрунтувати основні принципи християнської теології. Католицький теолог, монах-домініканець, який пристосував вчення Арістотеля таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя з догматами церкви, чим допоміг зміцненню позицій католицизму. Томізм – практично вирівнює в значущості віру і розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом. Основний принцип філософії Фоми Аквінського – гармонія віри і розуму; він вважав, що розум спроможний раціонально довести буття бога і відхилити заперечення проти істин віри. Усе існуюче укладається Фомою Аквінським у створений богом ієрархічний порядок. Вчення Фоми Аквінського про ієрархію буття відбивало церковну організацііо феодальної епохи. Церква високо оцінила вчення Томи Аквінського, він був причислений (як і Августин) до рангу святих.
Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, що доктрині, яку вони захищають, притаманні універсальні можливості піднестися над полярністю матеріалізму та ідеалізму.
Неотомісти розрізняють два джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне одкровення (віру як непохитну впевненість у тому, що Бог відкрив людині через слово і то, що мовлене Богом є істинним).
Розум людини, на думку неотомістів, неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум пребувають у гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі (Бога). Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступає при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання – це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.
Неотомізм складається із різноманітних філософських дисциплін: метафізики, гносеології, натурфілософії та ін. Ядром є метафізика (загальна та прикладна), яка детально розглядає співвідношення Бога і створеного ним буття. Загальна метафізика поділяється на онтологію (вчення про буття взагалі) та природну теологію (філософське вчення про Бога); прикладна метафізика – це філософське вчення про світ та людину.
Центральну для неотомізму антропологічну проблематику розробляли Е.Корет та К.Ранер. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію (єдність душі і тіла). Особа в неотомізмі є універсальною метою і смислом свого існування має споглядання божественного блага. Прагнучи до блага, вона набуває інтелектуальних, моральних та теологічних чеснот, на становлення яких і має бути орієнтоване суспільне життя. Історичний процес, за неотомізмом, підкоряється божественному провидінню. Проте його представники визнають також і фундаментальну цінність "мирської" історії, наявність у ній внутрішньої мети, пов'язаної з удосконаленням людства, культури. Корет, пояснюючи сутність культурно-історичної творчості, стверджує, що у "відкритості" і "трансцендуванні", самопіднесенні людини до Бога народжується історія.
Неотомізм, як і релігійна філософія в цілому, дедалі ширше залучає до своєї доктрини проблеми суспільства, людини, науки. Це одна із специфічних рис оновлення релігійної думки.