35. Філософські варіанти розуміння відношення людини до природи.

Поняття “природа” вживається у двох значеннях. У широкому розумінні природа – синонім Всесвіту, охоплює і суспільний, і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів. У вузькому розумінні природа – це частина світу, яка протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне явище, в якому живе суспільство. Людина і суспільство не можуть існувати і розвиватися поза природою, незалежно від неї.

Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. На певному етапі еволюції з’являється органічна матерія, біологічна форма руху. З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку називають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Людина – частина природи. Людина живе в межах тонкої оболонки Землі, географічного середовища.

Існує не тільки фізичний, але й духовний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлення, яке реалізується через природні науки, оціночне ставлення, яке виражається з допомогою понять блага, краси та ін.

Ставлення дюдини до природи культурно опосередковано і залежить від світогляду суспільства.

Індія, Китай розглядає природу як самодостатню.

Антична філософія вважає, що природа – втілення гармонійного порядку, певний космос (носій жорсткого порядку), суспільство – продовження природного космосу. Греки – людина знаннями повинна досягти гармонії у ставленні до природи (уміти шанувати природу у власному тілі, гармонійний розвиток).

Християнство – світ твориться богом, у навколишньому світі є певний порядок (ордо). Природа це книга буття. Людина повинна шанувати природу, бо в ній все має свою доцільність. Міняється відношення до тіла, бо людина живе духом, перемога духу над плоттю, аскетичність. Все що пов’язано з плоттю є табу.

Філософія ренесансу – культ всякого живого єства (культ натюрмортів, любування живим), культ живої природи навколишньої і в людині. Людина повинна шанувати власну плоть, як і природу.

Новий час – природа об'єкт діяльності, її досліджують, використовують. Природа як об'єкт, людина – суб'єкт, її хазяїн.

З середини 20 ст. – зміна ставлення до проироди. Природа не об'єкт, а рівноцінний, а то й більш довершений за людину суб’єкт. Вона вже не розглядається як засіб, а тільки як мета. Людина повинна відповідати за свої дії по відношенню до природи. Необхідно радикально міняти систему цінностей. Людина повинна усвідомлювати відповідальність перед майбутніми поколіннями. Ми еволюціонуємо разом з природою (людина відповідає не тільки за себе, а й за гармонічний розвиток природи).

36. Мистецтво в житті суспільства та особи.

Важливе місце серед форм суспільної та індивідуальної свідомості належить естетич­ній свідомості, особливу роль у формуванні якої нале­жить мистецтву. Мистецтво – специфічна форма суспільної свідомості і людської діяльності, що є віддзеркаленням дійсності в художніх образах. Один з найважливіших способів естетичного освоєння світу. Тому в центрі мистецтва завжди виявляється людина, суспільні зв’язки і взаємостосунки людей. Предмет мистецтва відображається художником в художніх образах.

На відміну від наукового пізнання, що відображає буття в формі логічних понять і теорій, естетична свідомість відобра­жає його в конкретній наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію, оцінку. Як і будь-яка форма суспільної сві­домості, естетична свідомість розвивається в органічному зв'язку з розвитком усього суспільства, відображаючи зміни, що відбуваються в бутті людей, насамперед у їхньому матеріальному житті.

В основі естетичної свідомості лежить художня культура, голов­ним у якій є художнє виробництво та споживання. Художня культура включає в себе естетичну активність особистості, її естетичне вихо­вання, а також естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються в художній творчій діяльності людей. В основі естетичного ставлення людини до світу, її естетичної активності лежить соціально культуротворча діяльність, котра не може обмежуватись лише сферою ху­дожньої творчості, а має поширюватися на все суспільне життя.

Специфічна функція мистецтва – задоволення естетичних потреб людей шляхом створення творів, що можуть доставити людині радість, насолоду, духовно збагатити і в той же час збудити в ній художника, здатного в своїй сфері діяльності творити за законами краси.

Мистецтво являє собою єдність естетично-пізнавальної та есте­тично-творчої основи. Однак визначальним у мистецтві є духовно-емоційна основа. Наочно-чуттєва, предметно-життєва, духовна, ідей­на та емоційна сторони виступають у мистецтві в органічній єдності. Свій вплив на розвиток суспільних відносин, на людей мистецтво може успішно здійснювати лише за умов, коли воно може бути сприй­няте, відчуте ними. Особливості такого сприйняття та відчуття завж­ди обумовлені здатністю суб'єкта сприймати та відчувати твори мис­тецтва, художньої творчості, рівнем духовності, культуротворчого потенціалу особистості. У свою чергу, суспільний зміст творів мистецт­ва залежить від характеру, форми, духовно-моральної спрямованості, змісту тих ідей, які поставлені в тому чи іншому творі мистецтва.

Мистецтво – своєрідна єдність матеріального і духовного в естетичному освоєнні людиною природного середовища, а його історія стає продовженням історії об'єктивної природи. В творах літератури, живопису, музики відображається природа у всьому різноманітті естетичних значень.

Для успішного розвитку естетичної свідомості людей важливим є пошук шляхів діалектичного поєднання національного та загально­людського в мистецтві. Процес збагачення естетичної свідомості, мистецтва в цілому здатний відбуватися лише за умов всебічного відродження і вільного розвитку національного, матеріальної та духов­ної культури того чи іншого народу. Збагачення світової скарбниці мистецтва, в основі якого лежить найбільш прогресивне в досягнен­нях національних художніх культур, активно сприяє розширенню сфери соціального та художньо-естетичного впливу мистецтва. В той же час, реалізація цієї функції мистецтва надає особливого емоційно­го забарвлення, виразної образності національним та загальнолюдсь­ким цінностям.

Мистецтво реагує на зміну життя і вбирає в себе явища сучасності. Науково-технічний прогрес збільшує міру матеріальних потреб людини, мистецтво ж збільшує міру його внутрішніх потреб.