24. Культура та цивілізація.

Цивілізація являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки, які утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Вона виражає щось загальне, раціональне, стабільне.

Культура в данному випадку – це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етносоціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не спільного в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д.

Якщо функція цивілізації – забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. Таким чином, цивілізація – це соціокультурне утворення.

Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної, продовольчої і сировинної проблеми – усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.

Вчення про культуру і цивілізацію Освальда Шпенглера "Сутінки Європи".

Німецький філософ і культуролог (1880-1936), вважав історію – по­слідовність самодостатніх, рівноцінних і одномасштабних індивідуальних одиниць – «культур». Античність, Захід, Індія, Вавілон, Китай, Єгипе­т, арабська та мексиканська культура – це окремі світи становлення, що мають однакове значення в загаль­ній картині історії. Шпенглер  виокремив вісім розви­нутих культур, що пройшли всі стадії розвитку: античну, арабську, вавилонську, єгипетську, західноєвропейську, ін­дійську, китайську й культуру майя. Кожний з виділених ним культурних світів має іденти­чний життєвий цикл, що нагадує життєвий цикл організ­му: зародження, зростання, розвиток, занепад і загибель. Тому у кожній культурі виділяють – дитинство (варвар­ство первісного суспільства), юність (початок розвитку по­літичної організації, мистецтва й науки), зрілість (розквіт усіх важливих сфер суспільного життя) і старість з її не­одмінним супутником – смертю.

Внутрішню цілісність кожної культури забезпечує її природний набуток, що розвиває свої творчі можливості на стадіях зростання і розвитку, а вичерпує їх на стадіях старіння і смерті, зумовлюючи перехід її до нетворчої фази, на рівні буття якої не виникає вже нічого нового. Шпенглер називає фа­зу творчого занепаду культури «цивілізацією», на противагу розумінню цивілізації як найвищого розвитку куль­тури у Данилевського (Микола Данилевський – російський природознавець, філософ і соціолог). Цивілізація в його розумінні – це період творчого безпліддя конкретної культури, що уподібнюється сухому дереву. Характерними її особливос­тями є дегуманізація, мілітаризація та бюрократизація, домінують відверті скептицизм і нігілізм. Для західноєвропейської культури, за прогнозом Шпенглера, настане така пора через два-три століття.