40. Проблема відчуження в філософії марксизму та матеріалістичне розуміння історії

Марксизм – одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, показати взаємозв'язок матеріального і духовного світів, об'єктивного і суб'єктивного, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Марксизм виник у 50-х роках ХІХ століття, є радикальною соціально-політичною, економічною і філософською концепцією, що увібрала в себе досягнення розвитку економіки, політики, соціології, науки і філософії того часу. Її авторами були німецькі філософи Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895).

Сутність марксизму (матеріалістичного розуміння історії) полягає в тому, що в основі життя суспільства лежать фундаментальні матеріальні чинники, а суспільна свідомість, її різноманітні форми в кінцевому рахунку визначаються цими матеріальними чинниками і залежать від них. Маркс виявив глибоку невідповідність між суспільним характером виробництва і приватно-капіталістичним способом присвоєння, між працею і капталом.

Відчуження – процес, що характеризує перетворення продуктів людської діяльності (як практичної так і теоретичної), а також властивостей і здатностей людини у щось незалежне від людей, що господствує над ними, преетворення якихось явищ в щось інше, ніж вони є самі по собі, спотворення у свідомості людей їх реальних життєвих відносин.

Для Маркса, як і для Гегеля, поняття "відчуження" базується на різниці між сутністю та існуванням, на тому факті, що людське існування відділене (відчужене) від його сутності, що людина в наявній дійсності представляє собою не того, ким може і повинна стати.

Ідея відчуження в суспільстві, де панує приватна власність – головна в роботі Маркса “Економічно-філософські рукописи 1844 р.”. Базуючись на ідеалах Фіхте і Гегеля про активну діяльність суб’єкта, Маркс вперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворювальної суспільної практики. Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства, в основі якого лежить людська праця.

Він доводить, що в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, економічниій сфері. Це вже протилежна гегелівській точка зору, оскільки вона носить матеріалістичний характер. Для Маркса процес відчуження відбувається в праці та розділенні праці, за допомогою чого він характеризує систему капіталістичних відносин та становище пролетаріату. Праця для нього – живий зв’язок людини з природою, створення нового світу, включаючи створення самого себе (мається на увазі як інтелектуальна діяльність, мистецтво, так і фізична діяльність). Але з розвитком приватної власності та розділенням праці, праця втрачає характер відображення людських творчих сил. Праця та продукти праці набувають самостійного буття незалежно від волі та планів людини. Праця стає відчуженою, бо вона перестає бути частиною природи.

Маркс звинувачує приватну власність в тому, що вона кінець кінцем породжує всі форми відчуження. Тому він займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників виникає один власник – держава, яка експлуатує і поневолює людину. Маркс стверджує ідею про необхідність перетвороення “приватної власності” у реальну власність кожного індивіда, а натомість – в реальне “присвоєння людиною відчуженого багатства”. Йдеться про все багатсво – матеріальне і духовне. Тому людина вільного суспільства, де ліквідовано відчуженість – це людина багата різнобічними потребами, інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в злагоді з суспільством і природою. Маркс гостро критикує так званий “казармений комунізм”, який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості.