33. Функції права в соціальних відносинах та житті особи.

Право – це система загальнообов'язкових норм, виражених в законах, інших джерелах, що визнаються державою, і є загальнообов'язковим критерієм правомірно-дозволеної (а також забороненої і приписаної) поведінки.

Право є соціальне явище, без якого неможливе існування цивілізованого суспільства. Право в нормативній формі повинне відображати вимоги загальнолюдської справедливості, служити інтересам суспільства в цілому, а не окремим його класам або соціальним групам, враховувати індивідуальні інтереси і потреби особи як першооснови. Право є міра поведінки, що встановлена і охороняється державою.

Сутність права полягає в регулюванні суспільних відносин в умовах цивілізації, в досягненні на нормативній основі такої стабільної організованості суспільства, при якій регулюється демократія, економічна свобода, свобода особи. Вище суспільне призначення права – гарантувати в нормативному порядку свободу в суспільстві, затверджувати справедливість, створювати оптимальні умови для розвитку в суспільстві економічних і духовних чинників, виключаючи свавілля в суспільному житті. Право покликане бути стабілізуючим чинником. Саме в цьому є найважливіша сторона правового регулювання.

Основні функції права: регулятивна – впорядкування суспільних відносин шляхом закріплення існуючих суспільних зв'язків і порядків і забезпечення активної поведінки тих або інших суб'єктів; охоронна – встановлення заходів юридичного захисту і юридичної відповідальності, порядку їх покладання і виконання.

Таким чином, право, як і держава, покликане служити людям, суспільству, забезпечувати його нормальне життя.

Найзагальнішими ознаками права є: загальнообов'язкова нормативність – норми права поширюють свою дію на територію всієї країни, на все населення. Вираз норм в законах і інших що визнаються державою джерелах – юридичні норми, це строга зовнішня реальність, незалежна від розсуду окремих осіб. Дія через дозвіл через суб'єктивні права – ознака, яка розкриває особливості права як "права" виділяє його з інших норм, діючих в суспільстві. Державна забезпеченість – ознака, що свідчить про те, що загальні правила, які признаються державою до якості правових, мають підтримку наймогутнішої соціальної сили – державної влади.

Cуттєву роль у життєдiяльностi суспiльства вiдiграє правова cвi­домiсть, яка являє собою сукупнiсть знань, поглядiв на юридичнi права та норми, що регулюють поведiнку людей у суспiльствi. Право як система загальнообов'язкових норм i правил поведiнки людей, змiнюється разом з розвитком суспiльства, держави, полiтики. Правова свiдо­мість тісно взаємопов'язана з правовими нормами та законами у вiдповiдностi до пануючих в суспiльствi уявленнь про законнicть, порядок, справедливicть. Свiй змicт правова свiдомiсть реалiзує насамперед в основних сферах життєдiяльностi суспiльства – соцiально-економiчнiй та полiтичнiй, там, де i вiдбу­вається процес формування правосвiдомостi, правової культури членiв суспiльства. Поведiнка, взаємовiдносини людей, як вiдомо, регулюються полi­тичними, моральними i правовими поглядами. Знання особистістю своїх прав та обов'язків дає змогу їй проявляти політичну, правову активність у всіх сферах суспільного життя. Важливим у цьому зв'яз­ку є підвищення в суспільстві ролі демократичних та правових інсти­тутів, співробітників правоохоронних органів щодо суворого дотри­мання законності, демократичних принципів правосуддя.

Процес розвитку правосвідомості носить суперечливий характер. Сюди слід насамперед віднести суперечності між необхідністю роз­витку у кожної особистості високої правової свідомості, культивуван­ня у громадян шанобливого ставлення до законів, посилення їхньої ролі як фактора зміцнення правової, громадянської відповідальності людей і незрілою правосвідомістю, низькою правовою культурою значної частини громадян.