66. Ринок як всезагальна модель людських відносин в соціальній філософії ф.Фон Хайєка.

Фридрих Август Фон Хайєк (1899-1992) – австрійський економіст і філософ, представник нової австрійської школи, прибічник ліберальної економіки та вільного ринку. Лауреат Нобелівської премії.

Розвинув ідею А.Сміта про можливість виникнення і існування спонтанного порядку в економіці. Сміт вважав, що спонтанний порядок створюється невидимою рукою конкуренції, яка регулює ціни на ринку. На думку Хайєка конкуренція через механізм цін інформує учасників ринку про ті можливості, якими вони можуть скористатися для єффективного застосування тих ресурсів, которі має суспільство. У той же час ринок сприяє концентрації знань, умінь і навичок, які розпорошені в суспільстві і можуть бути використані для виробництва товарів.

Характеризує ринок як складну високоорганізовану систему, де відбувається процес «несвідомої самоорганізації». Хайєк вважав, що економічні проблеми повинні вирішуватися через накопичення та поширення інформації (знань). Якщо інформація поширюється безперешкодно, то конкурентні ціни приводять економіку в оптимальний стан. Звідси, на його думку, випливає, що вищої людською цінністю є свобода. Тільки вона може гарантувати, що людина може самостійно розпорядитися своїм знанням. В умовах конкуренції це веде до ефективного використання знань і тим самим до високого рівня економічного добробуту.

Економічна свобода – перш за все індивідуальна свобода кожної окремої людини з тим єдиним обмеженням, яке не дозволяє йому обмежувати індивідуальну свободу інших людей. Основа економічної свободи полягає не в більш-менш рівномірному розподілі матеріальних благ, що здійснюється державою і підкоряє цим розподілом окремих індивідів, а в праві кожної окремої людини вільно розпоряджатися капіталом і своїми здібностями, що породжує ризик і відповідальність розпорядника.

Система приватної власності – основна гарантія свободи. Поки контроль над власністю розподілений між безліччю незалежних один від одного людей, ніхто не має над ними абсолютної влади.

Для підтримання порядку особливо важливими є два правила: відмова від присвоєння чужої власності; виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань.

Хайєк допускає значно більшу, ніж традиційний лібералізм, роль держави в економіці, перш за все у відношенні частки державних витрат. Лібералізм, на його думку, полягає у забезпеченні максимальної інформаційної прозорості дій держави в економіці та політиці. Хайєк доводив, що груповий егоїзм (лобіювання групових інтересів) порушує свободу конкуренції та ефективність розподілу ресурсів в економіці знижується

67. Основні ідеї "філософії свободи" м.Бердяєва.

Микола Олександрович Бердяєв (1874–1948) – російський релігійний філософ, один з основоположників екзистенціоналізму в Росії. Справив великий вплив на розвиток філософії сучасного екзистенціаналізму та персоналізму.

Духовна еволюція Бердяева пройшла шлях від марксизму до релігійного світогляду. Причиною розірвання з марксизмом для Бердяева було неприйняття їм ідеї диктатури і революційного насильства, незгода з тим, що історична істина залежить від класової ідеології, від чиїх би то не було інтересів. На противагу цим твердженням він підкреслює, що об'єктивна (абсолютна) істина існує незалежно від класової (емпіричної) свідомості і може лише в тій чи іншій мірі відчинятися людині – в залежності від її життєвого досвіду і ціннісних установок.

Він відстоює у своїх працях першість особистості над товариством, "примат свободи над буттям". Різко критикуючи – за антидемократизм і тоталітаризм – ідеологію і практику більшовизму, Бердяев не вважав "російський комунізм" випадковим явищем. Його початок і зміст він бачив у глибинах національної історії, у кінцевому рахунку – у месіанській долі Росії, покликаній до великих жертв в ім'я справжнього єднання людства. Головна проблема філософії Бердяева – сенс існування людини і в зв'язку з ним зміст буття вцілому. Її рішення, на думку письменника, може бути тільки антропоцентричним – філософія "пізнає буття з людини і через людину", зміст буття виявляється в змісті класового існування. Осмислене існування – це існування в істині, досяжне людиною на шляхах порятунку (утечі від світу) або творчості (активної перебудови сійту культурою, соціальною політикою).

Центральне для персоналізму поняття “особистість” трактується як неповторна, унікальна суб'єктивність, спрямована на творення суспільного світу, історія людства з'являється у виді однобічного процесу розвитку особистісного початку людини. Головна проблема філософії Бердяєва – сенс існування людини і в зв'язку з ним зміст буття в цілому. Зміст буття виявляється в сенсі власного існування. Чотири поняття, взаємно зв'язаних, визначають релігійну тему Бердяєва: у сутності різні аспекти однієї ідеї, Особистість, Дух, Воля і Творчість. Основна увага приділяється питанням волі і морального виховання.

Особистість – не частина космосу, навпроти, космос – частина людської особистості.

Свободу виводить за рамки звичайних проблем філософії. Свобода є для нього вихідною і визначальною реальністю людського існування. Виділив тему свободи особи як центральну проблему філософської думки і запропонував шляхи її рішення. На відміну від інших філософів-екзистстацалістів, не задовольняється співпереживанням, його хвилює не стільки трагедія людського існування, скільки свобода людської особистості і людської творчості. Свобода, що своїм корінням іде з ірраціональної і трансцендентальної безосновності, є для нього вихідною і визначальною реальністю людського існування. Свобода не створена Богом, але він сам народжуєгься... зі свободи. Тому що свобода не створена Богом, він не має влади над свободою. Свобода первинна стосовно добра і зла, вона обумовлює можливість як добра, так і зла. Тому Бог-Творець всесилен над буттям, але не має ніяку владу над небуттям, над свободою. Ця безодня первинної свободи, що споконвічно передує Богу, є джерелом зла. Бердяев переконаний, що свобода трагічна: якщо вона складає сутність людини, то вона виступає як обов'язок; людина поневолена своєю свободою. Віра в Бога є не шанування церковних канонів, а прагнення до Божого царства, "із Христом у серці" можна досягти духовної свободи. Становлення людини – це єднання з богом. Бог є сенс і істина світу й духу, тому людина сама по собі без бога не самодостатня.

Суть "персоналістичної революції", оголошеної Бердяевим, розкривається їм у концепції творчості, творчості як одкровення людини, разом із Богом. Творчість виникає з нічого, тобто зі свободи.