75. Філософська антропологія про походження і місце людини в світі.

Філософська антропологія – ідеалістична течія в західно-європейській філософії 20 ст., заснована М.Шелером і Х.Плеснером. Виникла в руслі антропологічного повороту (20-ті XX ст).

Антропологія – це наука про походження та розвитокк людини. Це сукупність поглядів, які стверджують виключну роль людини серед інших творінь Бога. В широкому смислі – вчення, центральним предметом якого є людина. У вузькому – напрямок філософії як парадигма – спосіб пояснення всього світу через людину.

Конфуцій – концепція ідеальної людини, яка володіє людяністю. Сократ – пізнай самого себе – вихідні положення. Протагор – людина є мірою всіх речей, тобто весь світ нам дається через людину. В середньовіччі – філософія обслуговує релігію. В модерній – філософська свідомість людини постає основною філософією (починаючи з Декарта). Людина є парадигмальною основою пізнання (через свідомість, розум людина пізнає світ).

Будучи абстракцією, антропологія має два реальні втілення – окрема людина та людство вцілому. Людство складається з окремих людей і кожна людина є членом людської спільноти. Людина вцілому, безвідносно до світу та суспільства, є предметом вивчення філософської антропології.

Наукові теорії, які намагались розв’язати проблему сутності людини, можна умовно розподілити на 2 напрями: біологічні теорії; теорії соціологічні. Перші виходять з розуміння людини як частини природи і намагаються дати визначення людині як біологічному видові. Другі намагаються звести сутність людини до її належності до соціальної структури суспільства, виходячи з уявлення про те, що людина є частиною суспільства (теорія Маркса). Обидва види теорій мають спільну рису – вони намагаються зрозуміти людину як частину чогось – природи чи суспільства (вперше – в античності). Началами людини є тіло і душа. Тіло – чуттєве видиме в людині, її фізична основа. Душа – те, що робить тіло живим, спонукає його рухатись, відчувати задоволення і страждати. Життя людини відбувається в 2 площинах – матеріальній і духовній. Людина, будучи фізичною істотою, живе згідно з законами матеріального світу. Дух є осередком мислення та дії людини. Також виділяють 2 духовні потенції людини-розум і волю.

Філ. антроп. поряд з феноменологією, фрейдизмом, екзистенц., виходить за межі людини як раціональної істоти (це істота, життя якої обумовлене культурою). Філ. антропол. намагається пояснити місце людини в світі і її походження і показати як це впливає на філос. знання. Показує, чим відрізняється людина у світі. Намагається подолати дуалізм у походжені людини – походить під мавпи і людина створена за образом і подобою бога. Людина – недовершена істота, яка має компенсувати свою недовершеність (культурою, соціальними інституціями). Живі істоти мають чинники орієнтації, які знаходяться в генетичній структурі. Людина виносить їх у сферу культури.

Філ. антропол. виходить у сферу соціальних інституцій, тому постає також як філос. культури, розвиває філос. нім. романтизму (критикує нім. ідеалізм, класична філософія, звертається до традицій, міфології, моралі, буттєва структура етичних норм і цінностей – як друга природа, яка не до кінця усвідомлюється, критика парадигми свідомості та самосвідомості).

Філ. антропол. звертається до іррац. чинників. Живу – отже існую, життя – не суто біологічне, а культурне буття, але буття живої істоти з почуттями, інстинктами, настроями – безсвідомим. Перехрещується з фрейдизмом. На цій основі вибудовується певна соціологія і соціальна філософія. Філ. антроп. – консервативний поворот, опозиція марксизму. Філ. антроп, розглядає людину як раз і назавжди створену істоту. Оскільки людина є готовою, то соціальні інституції вже є. Треба звернутися до історичних традицій – консервативна соціологів.

Світ стає настільки складним, що людина все більше отримує норми і цінності ззовні, а не виробляючи самостійно через свідомість. Горизонт, утворений сучасною культурою, мінімізує роль суб'єкта. Філос. антропол. виходить на консерватизм в політиці (неоконсервативна лінія – мінімізація ролі людей в політиці, роль демократичних інституцій зводиться до мінімуму – участі у виборах).

77