43. Доктринерський та гуманістичний варіанти філософії марксизму XX сторіччя.

Класичний марксизм – догматична, закрита система, що не пускала в себе іншої філософської думки. Якщо при створенні марксизм був критикою, то в радянський час перетворився на догму, на ідеологію. Класичний марксизм займався економікою (Маркс) та політикою (Ленін). Ця матеріалістична філософія перетворилася в економічну теорію. Маркс та Енгельс вважали, що капіталізація способів виробництва містить небезпеку хаосу, ірраціоналізму. Класичний марксизм не лишив структурної системи знань або фундаментальної праці з завершеною філософською системою. Основні праці: «До критики політичної економії», «Антидьюринг», «Діалектика природи».

Неомарксизм систематизував марксистську філософську систему. Він розвивався в зворотньому від класичного марксизму напрямку. Це гуманістичний марксизм, відкритий для інтеграції з іншими концепціями і теоріями. Інтегрує в себе досягнення немарксистської філософії (Сартр – екзістенціоналіст, Маркузо – філософія переосмисленого фрейдизму). Залучаються домарксистські концепції. З цим пов'язана цого популярність. У 20 роки 20 сторіччя це модна течія. До початку 70-х рр. неомарксизм був панівною теорією в західній філософії.

Головні питання неомарксизму – поєднання теорії і практики. Неомарксизм перш за все займається філософією, тоді як класичний марксизм – політикою і економікою.

У неомарксистів повністю домінують професійні філософи. До І св. війни теоретики марксизму не були інтегровані в університети, після ІІ св. війни переміщаються в університети. У Франкфуртському університеті виникає потужне коло професіональних філософів з лівими поглядами, яких в 20-30 роки нацисти вимусили імігрувати в Америку, а після війни вони повернулись до роботи.

Проблематика неомарксистів зміщується від забезпечення практики до розвитку теорії. Вони не орієнтується на зв'язок з робочим класом. Це пов'язано з тим, що робочий рух іде на спад. Капіталізм знайшов «буфер» проти руху робітничого класу. Він вибудовує захисні чинники – культура, наука. Суперечність між буржуазією і робітничим класом зникає, переміщується з економіки у культурну площину. Робітничий клас інтегроватний в економічну систему, має свою частку в ній, йому є що втрачати.

Виникає концепція соціально спрямованих ринкових відносин, соціальної держави, яка обрала шлях пом'якшення експлуатації. Більша частина податків йде на допомогу тим, хто не може працювати – соціальна орієнтація ринкового господарства. 1933 – новий курс Рузвельта на основі економічної теорії Кейнса – ринкове господарство, регульоване державними механізмами. Три механізми регулювання економіки: ринковий, державний і зі впливом громадськості.

Соціал-демократичний шлях – удосконалення суспільства поступово, не ламаючи його засад. Ідеал не втілюється тут і тепер, до нього треба прагнути, але не може бути втілений остаточно. Соціально-демократична модель грунтується не на гегелівській, а на кантівській методології. Етичний соціалізмм (Бернштейн) – пов'язання ідей соціалізму з кантіанством. Шлях поступового удосконалення виявився досконалішим, ніж революційний. Марксизм у формі західної соціал-демократії виявився досить ефективним.

Представники неомарксизму приходять до висновку про неможливість революції, бо через стабілізацію в базисі і надбудові неможливо прийти до таких суперечностей, які б долалися революційним шляхом (негативна діалектика). Визволення має прийти ззовні (а не зсередини, як у Маркса), оскільки робочий клас інтегрований в систему. Тим класом, що є рушійного силою в нових умовах можуть бути люмпени – декласовані елементи – представники лівоі інтелігенції, культури, мистецтва, студенти.

Студентський рух, нові ліві не знайшли точок дотику з робочим рухом. На початку 70-х цей рух пішов на спад, капіталізм вступає в нову фазу розвитку – посткапіталізм (постіндустріальне суспільство, інформаційне суспільство). Марксизм і неомарксизм перетворюються на історико-філософську дисципліну.