54. Поняття розвитку в концепціях Гегеля та марксизму.

Сучасною теорією розвитку є Діалектика – єдність протилежно направлених процесів.

Філософія Георга Вільгельма Фридриха Гегеля – вершина німецького класичного ідеалізму кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття. Він зробив спробу побудувати теоритичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття. У її рамках глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Обгрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, підійшов до розуміння одного з фундаментальних принципів діалектики – принципу суперечності, його всезагальності. Він визначає його як закон мислення закон єдності та боротьби протилежностей. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності, побажань кожної окремої людини і об’єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин.

Концепція Макса розроблена на основі класичної німецької філософії. Але Маркс, як і Фейєрбах, піддає різкій критиці ідеалістичний характер гегелівської діалектики. Маркс писав: "Мій діалектичний метод по своїй основі не тільки відрізнений від гегелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення, який він перетворює навіть під ім'ям ідеї в самостійний об'єкт, є творчий початок дійсного, яке складає лише його зовнішню появу. У мене ж, навпаки, ідеальне є ніщо інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній. Гегелівська діалектика є основною формою всякої діалектики, але лише, після звільнення її від її містичної форми, а це-то якраз і відрізняє від неї мій метод”.

На відміну від системи Гегеля в марксизмі жорстко протиставляються один одному матерія і свідомість. Для Гегеля відмінність матерії і свідомості є результат логічного руху ідей, питання про співвідношення матерії і свідомості не є для нього основним. Для діалектичних матеріалістів протилежність матерії і свідомості визначальна і складає основне питання філософії. Відповідь на це питання дається така: свідомість вторинна по відношенню до матерії і в своїх істотних рисах визначається характером виробничих відносин ("соціальною матерією").

На місці гегелівської ідеї, або світового розуму, запанували людські виробничі відносини, зміна яких викликає зміну суспільства. Для Маркса виробничі відносини були тим істотним і провідним елементом, з якого походить і до якого зводиться все інше; іншого початку і іншого вищого принципу він не визнавав.

55. Філософія життя ф.Ніцше.

"Філософія життя" як філософський напрямок склалась у кінці XIX ст. головним чином у Німеччині та Франції. Виникаючи як опозиція класичному раціоналізму, вона звертається до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Саме поняття "життя" в руслі цих орієнтацій багатозначне і невизначене: воно трактується в біологічному (Ніцше); космологічному (Бергсон); культурно-історичному (Дільтей; Зіммель; Шпенглер) планах. Цей поділ дуже умовний, тому що вказані моменти співіснують досить часто в рамках однієї концепції.

Ф.Ніцше (1844-1900) – німецький мислитель, психолог і філолог. Філософія Ніцше – насамперед філософія індивідуума, але не індивідуаліста. Прагнення зрозуміти особистість, знайти вихід з кошмарів епохи подвійної моралі в усьому: у відносинах з людьми, націями, державами, у відношенні до самого себе.

Основа життя, за концепцією Ніцше, – це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади. Життя тотожне інстинкту зростання, влади, накопичення сил, зміцнення існування; якщо відсутня воля до влади, істота деградує. Від психологічного трактування поняття "воля до влади" Ніцше згодом переходить до онтологічної його інтерпретації, а також прагне на цій основі філософськи обґрунтувати культ надлюдини. Вчення Ніцше про надлюдину ґрунтується на таких положеннях: поперше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем "волі до влади"; по-друге, існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їхніх життєвих сил та "волі до влади"; по-третє, сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв'язує себе ніякими морально-правовими нормами. Свій ідеал надлюдини Ніцше втілив у книзі "Так говорив Заратустра".

До Ніцше і його праць не можна підходити з позицій однозначної логіки. Вона щонайменше двозначна, але найчастіше багатозначна і визначається контекстом. Філософські пошуки Ніцше – це пошуки моралі для вільної людини на шляху руйнування традиційних цінностей, орієнтація на людяність, що руйнує особистість, а в остаточному підсумку і саму людину. Усі що існували й існують моралі, на думку Ніцше, не просто несуть на собі печатку суспільства й умов його існування і виживання, але спрямовані, і це головне, на обґрунтування і виправдання влади. Вони корисливі, а тому й антигуманні. Усі, навіть так звані загальнолюдські моральні цінності при уважному їхньому розгляді виявляються ширмою, що маскують користь. Так чи не краще сказати при цьому прямо, назвати речі своїми іменами й або відмовитися від цих «моральних» цінностей, або жити відповідно до них? Але останнє навряд чи можливо для людини, що споживає і прагне до споживання і живе в суспільстві – стаді. А тому всі демократичні рухи, на думку Ніцше, випливають з цієї моралі стадних тварин, що має свої корені в християнстві. І цілком природно і логічно виглядає Ніцшевськая критика християнства і християнської моралі, тому що ця критика є наслідок неприйняття буржуазно-ліберального духу християнства і буржуазного раціоналізму.

Серед філософів Ніцше порушник спокою і шляхетний пірат. Він лякає сплячих обивателів, змітає моральні постулати, убиває Бога, валить церковні підвалини. Філософські праці Ніцше, по більшій частині не пред'являють великих вимог до інтелекту і освіченості читача. Їхня суть представляється ясною й однозначнию, мета великою і очевидною, а мова – зрозумілою. У силу доступності його текстів читач виявляє, що філософія простіша, ніж він думав, або він сам розумніший, ніж думав раніше. Ніцше вважав себе природженим психологом – «покликаним бути психологом і розвідником душ». Деякі речі, що він висловлює, уражають уяву своєю точністю і цілеспрямованістю діагностики. З погляду Ніцше, психологія лежить в основі усього, і тісно переплітається з іншими частинами його навчання.