13. Місце і роль ранньохристиянської філософії

Християнство зародилося як одна із сект іудаїзму в І в. н.е. у Палестині. Ця споконвічна кревність з іудаїзмом – надзвичайно важлива для розуміння коренів християнської релігії. Виявляється вона й у тому, що перша частина Біблії, Старий завіт – священна книга як іудеїв, так і християн. Розповсюджуючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор’я, Християнство вже в перші десятиліття свого існування завоювало прихильників і серед інших народів.

Виникнення і поширення християнства прийшлося на період глибокої кризи античної цивілізації, спаду її основних цінностей. Відбулася сутичка двох різноманітних ідей: античної і християнської. Християнство виступало спочатку як релігія рабів і вільноотпущених, бідняків і безправних, скорених і розсіяних Римом народів. Христианске навчання залучало багатьох, що розчарувалися в римському суспільному устрої. Воно пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього порятунку: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості, грубим плотським задоволенням противопоставляеться суворий аскетизм, а пихатості і марнославству «сильних світу цього» – свідома смиренність і покірність, що будуть винагороджені після настання Царства Божого на землі. Учило любити і цінувати в людині не його зовнішні атрибути, а його душу. Це була воістину нова, якщо не революційна в тій історичній ситуації ідея: у тому світі особистість мала значення тільки як частина роду, держави. Христианство очистило душу від усього випадкового і показало її безкінечну красоту і цінність.

Обертання рабів і незаможних у християнство призводило до сутички з державною владою, породжувало численні переслідування і гоніння. Все це разом узяте дозволяє говорити про те, що соціальна орієнтація раннього християнства, що виконує нерідко роль політичної опозиції, розглядалася як визначена погроза державній структурі. Тому влада вживала заходів по захисту існуючого ладу і його ідеології – вчення про необхідність прощати владі, терпіти будь-які страждання в земному житті, сформовані основні принципи етики покірності, непротивлення злу насильством. Космополітизм раннього християнства, неприйняття божественного імператора, обертання до принижених і пригноблених, на думку правлячої верхівки мали значну ідеологічну небезпеку, що і спричинило за собою політику заборон і гоніння.

Христианство допомогло світу уникнути великої битви за звільнення людини. Адже воно змогло без зміни державної влади, через зміну особистості, ліквідувати один соціальний строй (рабовласницький) і створити цілком інший по своїй суті. Христианство піднімало людину. Виходячи з християнського вечння, людина у світі стала вільною і залежала лише від Бога. Люди, приймаючи християнство, звільнялися від рабства, але відразу приймали на себе іншу ношу – релігійну. Вже перші християнські общини привчали своїх членів думати не тільки про себе, але і про долі усього світу, молитися не тільки про свій але і про загальний порятунок.

Вже тоді виявився властивий християнству універсалізм: общини, розкидані по величезному простору Римської імперії, відчували проте свою єдність. Членами общин ставали люди різних національностей (наднаціональна релігія). Рівність перед Богом усіх віруючих і обумовила подальший розвиток християнства як світової релігії, що не знає національних і мовних меж.