Питання для опрацювання фрагментів творів

1. В чому можна вбачати новації філософствування Ансельма Кунтерберійського як християнського релігійного філософа? На чому він збирається базувати свої міркування та висновки?

2. Опрацюйте зміст онтологічного доведенні існування Бога, розробленого Ансельмом та спробуйте виявити його сильні та слабкі сторони.

3. Якими логічними міркуваннями доводить Ансельм існування вічних та мінливих речей? Поясніть, чи можна вважати ці аргументи вагомими.

4. Спробуйте відтворити хід міркувань Ансельма Кентерберійського щодо можливості виникнення речей світу із нічого та виявити сильні і слабкі сторони таких міркувань.

5. Критично проаналізуйте дві вихідні ідеї Ансельма Кентерберійського: а) зміст уявлення про Бога, як про те, більше чого нічого уявити не можна; б) ідея Бога засіяна у кожну людську душу. Спробуйте навести аргументи „за” і „проти” цих ідей та зробити загальний висновок із таких аналізів.

Література до опрацювання розділу

1. Ансельм Кентерберийский. Сочинения / Ансельм Кентерберийский. Перевод, послесловие и комментарии И.В.Купреевой. – М.: Канон, 1995. – 400 с. – (История христианской мысли в памятниках).

2. Волинка Г.І. Філософія Стародавності і середньовіччя в освітньому контексті / Волинка Григорій Іванович. Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2005. – 544 с. – С.459 – 462.

Св. Бонавентура

(1217-1274)

Біографічна довідка

Св. Бонавентура – монах-францисканець, відомий релігійний та громадський діяч епохи середньовіччя, за походженням італієць, народився в Тоскані. Бонавентурою його назвав Св.Франциск Асизький. Товаришував з Томою Аквінським. Знав досконало філософію Аристотеля, але вважав, що його погляди суперечать християнському вченню. Тому залишався відданим платонівсько-авґустинівській філософії. Не створював чогось нового, а зберігав спадщину Платона та Св. Авґустина. Представляв у ХІІІ ст. стару, традиційну схоластику. Акцентував увагу на богослов’ї, тому його філософські ідеї містяться в його теологічних трактатах.

Фрагменти ТВОРІВ

Путівник душі до Бога

Нехай читач не думає, що достатньо читання без духовного помазання, бачення без благословення, дослідження без захвату, уваги без духовної радості, зусилля без милосердя, знання без любові, розуму без смирення, вченості без божественної благодаті, умоспоглядання духовного дзеркала без мудрості, натхненної Богом…

Філософія поділяється на природну, раціональну і моральну. Перша займається причиною буття і тому веде до всемогутності Отця; друга займається законом мислення і тому веде до мудрості Слова; третя займається порядком життя і тому веде до блага Святого Духа.

В свою чергу, природна філософія поділяється на метафізику, математику і фізику. Перша вивчає сутність речей, друга вивчає числа і фігури, а третя – природу, сили і дію процесів. Тому перша веде до Першоджерела – Отця, друга веде до Його образу – Сина, третя веде до Їхнього дару – Святого Духа.

Раціональна філософія поділяється на граматику, яка навчає мистецтву вираження; логіку, яка навчає мистецтву доведення; і риторику, яка навчає мистецтву переконувати і зворушувати. Подібним чином і вони відкривають таємницю Трійці Пресвятої. Моральна філософія поділяється на мораль індивідуальну, сімейну і соціальну. Тому перша відкриває ненародженість Першоджерела, друга – народження Сина, третя – свободу Святого Духа.

Отже, всі ці науки засновані на надійних і не хибних правилах. Тому переповнена їхнім сяйвом душа, якщо вона не сліпа, може сама вести себе до споглядання вічного світла…

Про повернення наук до теології

1. “Усяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світів” – пише апостол Яків у першій главі свого послання. В цьому посланні апостол говорить про походження будь-якого осяяння. Він вважає, що первинне світло – джерело, з якого вільно витікають безліч світів. Оскільки осяяння нашого пізнання є внутрішнім, то треба внести таке розрізнення: світло зовнішнє, тобто світло технічних умінь, нижче світло, тобто світло чуттєвого пізнання, внутрішнє світло, тобто світло філософського пізнання, і вище світло, тобто світло благодаті і Святого Письма. Перше світло осяює рукотворні, друге – природні, третє – інтелектуальні істини, четверте й останнє – істини спасіння. (…)

4. Третє світло осяює нас для того, щоб ми занурилися в істини умоглядні; це світло називається внутрішнім, бо досліджує внутрішні причини, які приховані, використовуючи початки наук і вроджені істини людини. Складається з трьох частин: раціональної, природної і моральної; бо існують істини висловлювання, істини речей та істини норовів. Так само як в Богові розум вбачає причину діючу, формальну і доцільну, бо Він є причиною існування, основою пізнання і правилом життя, так і під час філософського осяяння те, що осяюється, називається фізикою, основа життя – логікою, а правило життя – мораллю або практикою. (…). Світло філософського пізнання осяює нашу інтелектуальну здатність, і вона виявляється потрійною: коли вона керує мотивами, тоді здійснює моральну функцію, коли керує собою – натуральну, а коли керує тлумаченням, то функцію висловлювання: так що людина отримує осяяння істин життя, істин наук та істин вчення. (...)

5. Четверте світло, що осяює істини нашого спасіння – це світло Святого Письма, називається також вищим, бо веде нас вгору до виявлення вищих реальностей, які перевищують наш розум; це світло не відкривається нашим розумом, а лише через Одкровення сходить від “Отця світів”. Хоча світло це єдине в буквальному сенсі цього слова, коли його тлумачать містично та духовно, потрійне. В усіх книгах Святого Письма міститься потрійний сенс, а саме: алегоричний, моральний і апагогічний, який вказує нам шлях наближення до Бога. Базуючись на цьому, Св. Письмо вчить нас про вічне народження і втілення Христа, про правила життя і про поєднання душі з Богом. Перше стосується віри, друге – моралі, третє становить мету як першого, так і другого. На перше повинні бути орієнтовані заняття богословів, на друге – проповідників, на третє – споглядачів. Про перше найкраще навчав Авґустин, про друге – Григорій, а про третє істинно навчав Діонізій…

8. Далі ми побачимо, як наступні осяяння пізнання зводяться до світла Св. Письма. Спочатку ми побачимо це в осяянні чуттєвого пізнання… Бо ніщо чуттєве не спонукає пізнавальну здатність інакше, ніж через подобу, яка походить від об’єкта, як дитина від батьків; і це необхідно для будь-якого чуття на рівні видів, реальних предметів та їх зразків (ідей). Однак, ця подоба не досягає завершення в чуттєвому акті, якщо не поєднується з органом чуття та із здатністю: а коли поєднується, отримуємо нове сприйняття, і за допомогою цього сприйняття пізнається об’єкт через його подобу. І хоча об’єкт не завжди чуттєво сприймається, він завжди породжує подобу, яка складає частину його цілості. Таким в такий спосіб можна пізнати осяжний внутрішнім відчуттям нашого розуму вищий Розум, який вічно еманує подобу, образ і Сина; і, зрештою, коли “прийшла повнота часу” (Гал. 4:4), здійснюється поєднання розуму і плоті, яке набуває форми людини… І через вищий Розум всі наші розуми повертаються до Бога, бо через віру знаходимо ми в нашому серці подобу Отця.

9. Сердечне почуття живе впорядковано, оскільки бореться з безпечністю, уникає плотських утіх і протистоїть гордині. Бо будь-яка невпорядкованість виникає внаслідок безпечності, плотських утіх та гордощів…

11. …Божественна мудрість відкривається в осяяннях технічних умінь, за допомогою яких виготовляються речі. В них ми можемо побачити цю тріаду, а саме: народження і втілення Слова, життєвий порядок і союз Бога з душею. (…).

12. Якщо ми розглянемо виробництво, то побачимо, що вироби виготовляються майстром, в голові якого є ідея виробу. Згідно цієї ідеї він її виготовляє… Таким чином зрозуміло, що жодне творіння не може виникнути без задуму вищого Майстра не інакше, як за допомогою Слова, яким Він все влаштовує… (…).

26. З усього цього випливає, що “різноманітна премудрість Божа” (Еф. 3: 10), яка відкрито передається через Св. Писання, приховано – через пізнання та природу. Будь-яке пізнання слугує теології. Зрозуміло також, наскільки широкий шлях осяянь і, яким чином, в кожній речі, яку сприймаємо чуттями, або розумом, приховано в глибині перебуває сам Бог. Він – плід всіх наук…

Приступаючи до прочитання уривків, слід взяти до уваги, що Бонавентура належить до найвідоміших містиків періоду розвиненого Середньовіччя. Містики наполягали на тому, що в пошуках шляхів наближення до Бога слід покладатися на почуття, віру, любов та самозречення. Однак, у творах Бонавентури можна помітити спрбу синтезу поглядів Арістотеля і Августина, поєднання натуралістичного погляду на світ античних мислителів і символізму середньовіччя. Філософ окреслив досить струнку для свого часу класифікацію наук, зарахувавши туди й технічні науки. Зверніть увагу, що Бонавентура переконаний, що Бога людина знає безпосередньо, а не за посередництвом створених речей. Людина доходить до поняття Бога не шляхом розмірковування, а знаходить його у власному розумі.