Останнє танґо вартості

Паніка відповідальних працівників Університету при думці, що дипломи видаватимуть без відповідної кількості «реальної» праці, без еквівалентності знань. Ця паніка не пов’язана з підривною політичною діяльністю, це паніка від очевидності того, що вартість відокремлюється від свого змісту і функціонує сама по собі, у самій своїй формі. Університетські цінності (дипломи тощо) швидко розмножуються і продовжуватимуть циркулювати…, аж поки повністю не знеціняться, однак це не має значення: однієї лише циркуляції їх достатньо для того, щоб створити соціальний горизонт вартості, і нав’язливість ідеї примарності вартості від цього тільки зросте, навіть тоді, коли її референційна основа втрачається. Страх перед вартістю, позбавленою еквівалентності. … Університет залишається місцем безнадійної ініціації, прилучення до порожньої форми вартості, і той, хто живе в ньому протягом кількох років, знайомий з цією дивною працею, із справжньою безнадійністю «непраці» і «незнання». Адже сучасні покоління ще мріють читати, вивчати, змагатися, однак душа вже не лежить до цього – одним словом, аскетична культурна ментальність повністю скомпрометувала себе. Ось чому страйк більше нічого не означає. […].

Світ симуляції трансреальний і безконечний: жодне випробування реальністю вже не зможе покласти йому край – хіба що всеохопним обвал і зсув, що лишається нашою най божевільнішою надією.

ПРО НІГІЛІЗМ

[…].

Світ і ми всі живими увійшли в симуляцію, згубну, ба навіть не згубну, а індиферентну сферу відстрашування: нігілізм, і то незвичним чином, повністю реалізувався не через руйнування, а через симуляцію та відстрашування. З активного, насильницького фантазму, з міфу і сцени, якими він був, також і в історичному плані, він перейшов у прозоре, по-фальшивому прозоре функціонування речей…

Ми перебуваємо у новій і, без сумніву, нерозв’язній ситуації щодо попередніх форм нігілізму.

Я нігіліст.

Я констатую, я приймаю, я примиряюсь з велетенським процесом руйнування видимого на користь смислу, який є головним фактом ХІХ століття. Справжня революція ХІХ ст., революція нового часу, полягає в докорінному руйнуванні видимого, у звільненні світі від чарів та його зануренні в насильство інтерпретації та історії.

Я констатую, я приймаю, я примиряюсь, я аналізую другу революцію, революцію ХХ ст., революцію постмодерності, яка є велетенським процесом руйнування смислу, рівним попередньому руйнуванню видимого. Те, що вражає своїм смислом, гине від смислу. […].

Імплозія смислу в засобах інформації. Імплозія соціального в масах. Безконечне зростання маси в міру прискорення системи. Енергетичний глухий кут. Точка інерції.

Якщо бути нігілістом – це бути в полоні нав’язливої ідеї про спосіб зникнення, а не про спосіб виробництва, тоді я нігіліст. […].

Сцени більше немає, немає навіть тієї мінімальної ілюзії, завдяки якій події можуть набувати ознак реальності, – немає більше ані сцени, ані духовної чи політичної солідарності: що для нас Чилі, республіка Біафра, втікачі на човнах, Болонья чи Польща? Усе це з’являється на екрані телевізора, аби перетворитися на ніщо. Ми живемо в епоху подій, що не мають наслідків (і теорії, що не ведуть до висновків).

Смисл уже не має на що сподіватися. І це, без сумніву, саме так: смисл підвладний смерті…

Запропонований вашій увазі текст належить до постмодерного філософування. Тому для нього характерний есеїстичний стиль, різноплановість, уникання системності, але це не означає, що думки автора перестрибують одна через одну.

Зверніть увагу на механізми формування «прецесії» симулякрів і девальвації реального. В добу симулякрів руйнується класична модель смислу, а саме означник-означувальне, яка породжує відчуття реальності. Смисл є тоді, коли знак має значення, означник вказує на означувальне, але в добу симулякрів такі відношення руйнуються, отже, руйнується й смисл, втрачається відчуття реальності. Настає доба віртуальності.