Про мистецтво переконувати

Всім відомо, що існує два шляхи, дві основні здібності душі сприймати думки: розсудок та воля. Розсудкова здібність є більш природною, оскільки ніколи не варто погоджуватись ні з чим, окрім доведених істин. Проте частіше апелюють до волі, незважаючи на її протиприродність у питаннях істини, бо все, що досяжне через неї для людини, майже завжди викликає довіру не за рахунок доведення, але завдяки привадливості. Такий шлях є дивним, не гівдним людини, а тому усі відкидають його, гордовито вважаючи, що їх розукм та серце віддані предметам більш гідним. Не стану тут вести мову про боженственні істини, бо ж вони є нескінченно вищими від природного, тому їх я не маю наміру підпорядкувати мистецтву переконання. Лише Бог може розташовувати їх в душі так, як забажає. Мені відомо, що згядно Його волі ці істини повинні проникати із серця у розум, а не навпаки… Саме тому святі, доторкуючись до божественних речей, не дотримуються максими, звичайної для людського порядку речей: «пізнати, щоби полюбити», але, навпаки, шукають любові раніше, ніж пізнання та проголошуючи, що істина досягається лише через милосердя… Отже, Бог втсановив надприродний порядок, зовсім протилежний тому, що призначений для людини відносно природного стану речей. Люди ж спотворили його, ставлячись до світського так, як слід було би ставитись лише до священного, оскільки на ділі людина майже завжди вірить у те, у що їй подобається вірити…

Таким чином, мова йде лише про істини, що доступні розумінню; саме для них, як я вже відзначив, розум та серце слугують дверима на шляху до душі. Проте, розум тут застосовується не так вже й часто: здебільшого істини проникають у душу через згоду нестійкої та нерозумної волі, що не підкорюється доведенням розуму.

Кожна з цих двох здібностей володіє своїми принцпами та рушійними силами власних дій. Принципи та рушійні сили розуму суть природні та загальноприйняті істини та аксіоми… Принципи ж та рушійні сили волі суть природні бажання на зразок того, що всі бажають бути щасливими… Вони є настільки потужними, що, воложіючи властивістю подобатись, можуть приводити у дію нашу волю так, ніби утворюють її істинне щастя, навіть тоді, коли їх сутність вела би нас до загибелі.

У сутності, мистецтвом переконувати я називаю мистецтво проведення методично суворих доведень відповідно до трьох вимог: ясно визначати терміни, що ними користуються; у ході доведення завжди виходити із очевидних принципів та аксіом; постійно здійснювати операцію заміщення кожного предмету, включеного у міркування, його визначенням.

Засади цього методу є доволі очевидними. І справді, марно було би щось стверджувати та доводити, не визначивши смутні терміни. Доведенню також необхідно мають передувати очевидні принципи, адже на непевному фундаменті будівлю не зведеш. Нарешті, розгортаючи міркування, слід періодично заміщувати те, що визначається, прийнятим визначенням щоби уникати багатозначності термінів. Після сказаного, стає ясним, що, дотримуючись такого методу, можна досягати безсумнівних переконань та безумовного їх визнання.

Уважно опрацюйте наведені фрагменти із „Думок” Б.Паскаля, звертаючи увагу на їх провідну тематику та тональність: всі вони обертаються навколо питань сутності та життєвої долі людини. Зверніть увагу на принципову новизну багатьох тверджень філософа та його загалом дещо іронічну оцінку реалій людського повсякденного життя. Подумайте над тим, що можна було би взяти в якості вихідних уявлень Б.Паскаля про людину, яким чином філософ формулює основне життєве завдання людини – мислити гідно. Зверніть також увагу й на те, як філософ окреслює пізнавальні можливості людини, спробуйте дати їх самостійне тлумачення.

Працююючи над міркуваннями Паскаля щодо життєвої долі та становища людини у світі, спробуйте прояснити, якими саме твердженнями він постає попереждником екзистенціальної філософії, які його твердження дуже близкі останній.