Питання для опрацювання фрагментів творів

1. В чому виявляється номіналістична позиція Вільяма Оккама? Відповідь обґрунтуйте відповідними посиланнями на текст.

2. Як розумілись універсалії в схоластиці? Чому виникло і точилося сперечання відносно їх природи? Що таке універсалія, за Оккамом і в чому полягало новаторство його позиції?

3. Спираючись на наведені фргаменти текстів, спробуйте пояснити, як оккамове розуміння буття, сущого, речей могло сприяти відходу від схоластики?

4. В чому суть принципу «бритви Оккама»?

Література до опрацювання розділу

1. Оккам У. Семь избранных диспутов. // Антология средневековой мысли в 2х тт. (т.2) Хрестоматия. Учебно-научное издание под ред. С.С. Неретиной, Л.В. Бурлаки. Изд-во РХГИ, СПб, 2001-2.

2. Курантов А. П., Стяжкин Н. И. Оккам. — М.: Мысль, 1978.

3. Татаркевич В. Істория філософії: Т.1: Антична і середньовічна філософія. - Львів: Свічадо, 2006.

Філософія відродження та ідеї реформації

Унаслідок нагромадження знань, розширення обріїв суспільного досвіду та кризи середньовічного світобачення у XIV–XV ст. Європа вступила в нову історичну епоху – епоху Відродження, яка у ряді країн Європи стимулює виникнення явища Реформації – суттєвого перегляду місця релігії в суспільстві, відношення людини до Бога. Відбувається серйозна світоглядна переорієнтація: набувають цінності пізнання природи та земні вчинки людини, поступово формуються принципи класичної науки, суттєво підноситься значущість окремого індивіда. Проте за змістом Відродження та Реформація були суперечливими явищами, які не лише підносили людину, а й висвітлювали драматичні сторони її буття. У європейській історії Відродження розглядають як епоху перехідну, що містить у собі елементи Середньовіччя і зародки процесів епохи Нового часу, ідеї Реформації розглядаються як один з ідейних ґрунтів утвердження буржуазного суспільства і способу життя.

У розвитку світоглядних і філософських ідей європейського Відродження простежується тенденція переходу від ідей раннього гуманізму (XIV ст.) до ідей натурфілософії (кінець XVI – початок XVII ст.). Якщо ж розглядати цю тенденцію докладніше, то можна виділити в її розвитку три періоди:

• гуманістичний (антропоцентричний) період: сер. XIV – сер. XV ст.;

• платонічний (онтологічний та пантеїстичний) період: сер. XV – перша третина XVI ст.;

• натурфілософський період: друга половина XVI – поч. XVII ст.

У XVI ст. Ренесансні віяння і тенденції перепліталися із Реформацією – широким рухом у деяких країнах Європи за принципову зміну ролі релігії та, особливо, католицької Церкви в індивідуальному та суспільному житті. Ініціатором реформаційного руху був німецький священик Мартин Лютер (1483 – 1546), який після тривалих духовних пошуків, вагань і сумнівів виступив із сміливими гаслами про те, що католицька Церква на чолі із Ватиканом узурпувала право кожної людини перебувати у прямих зв’язках із Богом. Лютер наголошував на тому, що Бог прямо діє в кожній людині за умови її щирої віри, а тому саме віра має вирішальне значення для долі людини, а не праведні справи чи пожертви цервам і монастирям. Ідеї М.Лютера були підхоплені швейцарськими реформаторами Ж.Кальвіном та У.Цвінглі.

Гасла Реформації були спрямовані на апелювання до окремого індивіда, на пробудження його душевної, але також і ділової енергії. Тому ідеї Реформації розглядаються як одна з передумов утвердження буржуазного індивідуалізму та ділової активності. Реформація з позиції соціально-культурних процесів постала явищем вужчим, ніж Відродження, оскільки останнє охопила як політику, ідеологію, світогляд, філософію, так і мистецтво, науку, культуру, питання людського само осмислення; Реформація ж була переважно явищем церковним та соціально-політичним.

Відродження та Реформація перебували у непростих стосунках. Відоме полемічне зіткнення М.Лютера із Е.Ротердамським з питання свободи волі та божественного визначення долі.