§13 А врешті я наведу звичай ніші випадки, які можна узяти з буденного життя.

Що ж може бути подібніше до моєї руки або мого вуха і рівніше у всіх частинах, як їх образ у дзеркалі? А все ж таки не можу я поставити такої руки, яку бачу в дзеркалі, на місце її первотвору; бо коли це була права рука, то вона в дзеркалі є, ліва, а образ правого вуха є лівим. Нема тут жодних внутрішніх різниць, які міг би якийсь розум хоч би подумати; а все таки різниці є внутрішні, наскільки вчать почуття; бо ліву руку не можна замкнути в тих самих границях, що й праву, не зважаючи на їх рівність і подібність (вони не можуть бути пристайні); рукавиці з одної руки не можна вживати на другу. Як отже це розв'язати? Ці предмети зовсім не є зображенням речей, якими вони є самі у собі і якими міг би пізнати їх чистий розум, але це чуттєві споглядання, тобто явища, котрих можливість полягає на відношенні якихось, за своєю суттю незнаних, речей до чогось іншого, а саме до нашої чуттєвості. Простір є таким чином його чисті поняття.

Але щоби знайти такий принцип, шукав я таку чинність розсудку, яка містить в собі всі інші, а відзначається тільки різними модифікаціями або моментами, які служать до цього, щоби різноманітність уявлення звести під загальну єдність мислення. Так відкрив я, що ця розсудкова чинність полягає на судженні. А тут лежала вже переді мною готова, хоча й не зовсім ще вільна від недостатків робота логіків, котра мені уможливила виставити повну таблицю чистих розсудкових функцій, які одначе у відношенні до кожного предмету були неозначені. Наприкінці приклав я ці функції судження загально до предметів чи, вірогідніше, до умови, при якій можна судження признати об'єктивно важливими, в цей спосіб повстали чисті розсудкові поняття, про яких я міг без сумніву сказати, що як раз вони... можуть творити ціле наше пізнання речей на основі самого лише розсудку. їх назвав я, як і годилось, старою назвою: категорії...

Але властивою рисою моєї системи категорій, чим вона відрізняється від тої давньої, котра поступала без всякого принципу... є те, що за допомогою моїх категорій можна було точно означити істинне значення чистих розсудкових понять і умову їхнього вжитку. Бо тут вийшло в дійсності, що вони самі по собі не є нічим іншим, як лише логічними функціями, а як такі не дають навіть найменшого поняття про об'єкт самий у собі, тільки мусять спиратись на чуттєве споглядання. В такому разі служать вони лише до цього, щоб емпіричні судження, які звичайно відносно всіх функцій судження є непевні й байдужі, визначити залежно від цих функцій, через це надати їм загального значення.

До такого зрозуміння природи категорій, яке рівночасно обмежувало б їх до самого тільки досвідного вжитку, не додумався ані сам Аристотель, ані ніхто після нього; а без такого зрозуміння (яке цілковито залежить від їх виведення тобто дедукції) є вони без найменшої користі і тільки порожнім списком назв, без пояснення і без правила їхнього вжитку. Як би так стародавнім філософам коли-небудь прийшло щось подібне на думку, то нема сумніву, що всі досліди чистого розумового пізнання, які протягом багатьох століть під назвою метафізики змарнували вже не один добрий талан, перейшли би до наших часів під зовсім іншим видом і просвітили би людський розсудок, замість цього, щоби його, як це в дійсності сталося, неясним і безуспішним мудруванням виснажити і зробити непридатним для дійсної науки.

Оця система категорій дає знову змогу систематично опрацювати кожний предмет чистого розуму і подає безсумнівну вказівку, цебто провідну нитку, як і через котрі точки досліду мусить переходити кожний метафізичний розгляд, якщо він має бути повний; бо ця системі вичерпує всі розсудкові моменти, під котрі мусимо підпорядкувати кожне поняття.