Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Що є найбільш важливим, згідно М.Лютера, для духовного життя людини?

2. Яким бачить М.Лютер шлях спасіння християнина?

3. Що говорить М.Лютер про заповіді Божі, вірність і праведність християнина?

4. Які три чинники перетворюють людей на духовних християн?

4. Як обгрунтовує М.Лютер ідею рівності всіх християн?

5. Поясніть ставлення М.Лютера до заколотів і збурень. Чому він вважає їх такими, що помножують зло? Чи поділяєте Ви цю думку?

6. Чому, з точки зору М.Лютера, світська влада, не повинна втручатися у справу особистої віри своїх підданих?

7. Як розуміє М.Лютер свободу волі людини?

8. Може віруючий змінити життя і досягти спасіння власними силами чи через благодать Божу? Що про це пише М.Лютер? Чим його точка зору відрізняється від позиції гуманіста Еразма Роттердамського?

9. Чи є людина вільною у стосунку до Бога, до інших людей?

Література до опрацювання розділу

1. Лютер М. Избранные произведения / Мартин Лютер ; [пер. с нем. Ю.Голубкин]. – СПб. : Фонд Лютеранского Наследия, 1994. – 431 с.

2. Основи християнської віри (Малий Катехізис доктора Мартіна Лютера з коментарями доктора Едварда Кейслера / [пер. з англ. Т.Коковський]. – Минск, 1997. – 355 с.

3. Книга Согласия (Вероисповедание и учение лютеранской церкви) / [пер. с англ. К.Комаров]. – СПб. : Фонд Лютеранского Наследия, 1996. – 674 с.

4. Грицанов А.А. Лютер, Людер / А.А.Грицанов // Новейший философский Словарь. – Минск, 2003.

Філософія нового часу

Філософія Нового часу – це історична епоха розвитку європейської філософії від межі ХVI / ХVII ст. до першої третини ХІХ ст. В цей час філософія розвивалась в контексті бурхливих соціально-культурних змін: утворювались національні держави, центр економічної та культурної діяльності пересунувся у міста, виникло та поступово запанувало промислове виробництво, що трималося на новітніх технічних винаходах. Ф.н.ч. також набуває характеру національної та регіональної, вона розвивається у діалозі із численними новими науками, сама зазнає внутрішньої диференціації та супроводжується прагненнями розробити всеохопні філософські системи. В межах ф.н.ч. виділилося кілька напрямів, відмінних у своїх предметних спрямуваннях: методологія (яка була покликана розробляти надійні методи пізнання), гносеологія (що опікувалась вивченням структури пізнання та складових знання), онтологія (робила наголос на аналізі світобудови), соціальна філософія (приділяла увагу осмисленню процесів суспільного життя) та антропологія (зосереджувалась на питанні про природу і можливості людини). В цей історичний період з'являються і назви деяких філософських наук, проблематика яких існувала і раніше, але вони не усвідомлювались в своїй окремішності; це онтологія, антропологія, естетика, філософія історії, філософія релігії, історія філософії. В розвитку ф.н.ч. проглядались схрещення певних альтернативних підходів, наприклад, у методології це були емпіризм (Бекон, Юм) та раціоналізм (Декарт, Спіноза), у гносеології – нативізм (визнання наявності в людини вроджених ідей – Декарт, Мальбранш) та концепція “чистої дошки“ (в розумі немає вроджених ідей – Локк, Гоббс), сенсуалізм (визнання вирішальної ролі чуттєвих вражень у пізнанні) та спіритуалізм (пізнання є проявом дії духу – Мальбранш) та ін. У соціальній філософії домінували ідеї Просвітництва із наполяганням на вирішальній ролі суспільства у формуванні людини, із ідеями природного права та договірного походження держави (теорія суспільної угоди); із оригінальним баченням людини та її життєвої долі виступив Паскаль. Вищою формою розвитку ф.н.ч. була німецька класична філософія.