Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Як Ви розумієте термінологічну сталу «вчене незнання»? Обґрунтуйте свої міркування.

2. На Ваш погляд, неоплатонічна ідея «еманації», яка є основою пантеїстичних уявлень Кузанського, акцентує на процесі «вічного» й «безперервного» чи одноразового та завершеного творення світу?

3. Чи можна, на Вашу думку, розглядати людину, що самостверджує себе у індивідуальному, самостійному існуванні, в той час як вона є частинкою буття «абсолютного максимуму»?

4. Виходячи з філософсько-антропологічних рефлексій Миколи Кузанського, поміркуйте над дефінітивним визначенням «людський бог» (humanus deus).

Література до опрацювання розділу

1. Кузанский Н. Об ученом незнании // Кузанский Н. Сочинения: В 2-х т. – М.: Мысль, 1979. – Т.1.

2. Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. От возрождения до Канта. – СПб.: Пневма, 2002.

3. Соколов В.В. Европейская философия XV–XVII веков. − М.: Высшая школа, 1984.

4. Тажуризина З.А. Философия Николая Кузанского. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972

Джованні піко делла мірандола

(1463 − 1494)

Біографічна довідка.

Джованні Піко делла Мірандола – відомий італійський мислитель-гуманіст. Навчався у Болонському, Падуанському університеті, університетах Павії та Парижа, виявивши глибоке зацікавлення філософією, богослов’ям, юриспруденцією та стародавніми мовами. Останні роки життя провів у Флоренції, зблизившись з діячами Платонівської Академії.

Основні праці: «900 тез з діалектики, моралі, фізики, математики для публічного обговорення», передмова до яких згодом одержала назву «Промова про гідність людини»; філософські трактати «Гептапл, чи про сім підходів до пояснення шести днів творіння» та «Про суще та єдине», а також «Розмірковування проти пророчої астрології».

Філософсько-антропологічні рефлексії Дж. Піко делла Мірандоли відображають гуманістичну традицію Відродження, яка полягає у винятковій особливості людини, визначаючи свободу волі та здатність до творчої діяльності елементами її «божественної» сутності. Пантеїстичні тенденції у філософських поглядах мислителя зумовлені ідеєю ієрархії Всесвіту (горизонтальні – елементарна, небесна та ангельська сфери, а людина вертикально проникає у всі ці світи), гармонійну впорядковану цілісність якого здійснює Бог, який не існує окремо від природи, а присутній у всіх її виявах.

Фрагменти ТВОРІВ

Про суще і єдине

... Так, якщо ми досліджуємо точне значення сущого, то ми не визнаємо сущим не тільки те, що не є, і що є ніщо, але й те, що існує до такої міри, що було б самим буттям, яке існує завдяки собі й саме по собі (a se et ex se) і завдяки якому існує все; подібно до того, коли б ми сказали, що теплим не є не тільки те, що позбавлене тепла, а й саме тепло. Адже таким є Бог, який є повнотою всякого буття, який єдиний є сам по собі й саме від якого, без опосередковуючої ланки, все досягає буття.

... Бог є все, і в найбільш досконалому та завершеному образі. Цього не було б, якщо він не вміщував у собі досконалості всіх речей до такої міри, що відкидається будь-яка недосконалість, притаманна речам.

…Якщо тільки завжди будемо пам'ятати висловлювання Аврелія Августина про те, що мудрість Бога − не більше мудрість, ніж правда, і правда Бога − не більше правда, ніж мудрість; так само життя не є у ньому більше життям, ніж пізнанням, і не є пізнанням більшою мірою, ніж життям. Адже все це в Богові суть єдине не в результаті злиття і змішування чи нібито взаємопроникнення різних речей, але із-за простої, невимовної, верховної першоєдності, в якій всяка дія, будь-яка форма, будь-яка досконалість, мов у найвищому першоджерелі найглибшої скарбниці божественної нескінченності, настільки досконало укладено понад усім і поза всім, що воно є для всіх речей не тільки внутрішньо притаманним, а й складає більшу єдність з усіма, ніж вони один з одним. Воістину, не вистачає слів, і вони зовсім не здатні окреслити думку.

…Отже, Бога ми осягаємо перш за все як всезагальність будь-якого акту, повноту самого буття….Він є вища істина. Адже чим таким він володіє, що мало б видимість буття і не існувало б, він, який є буттям самим по собі? З однозначністю випливає, що він і є сама істина. Але він є також самим благом.

Промова про гідність людини

... І тоді прийняв Бог людину як творіння невизначеного образу і, поставивши її в центрі світу, сказав: «Не даємо ми тобі, о Адаме, ні певного місця, ні власного образу, ні особливого обов'язку, щоб і місце, і лице, і обов'язок ти мав за власним бажанням, згідно зі твоєю волею і твоїм рішенням. Образ інших творінь визначений у межах встановлених нами законів. Ти ж, не обмежений жодними межами, визначиш свій образ за своїм рішенням, під владу якого я тебе залишаю. Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати все, що є у світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славний майстер, сформував себе в образі, якому ти надаєш перевагу. Ти можеш переродитися у нижчі, нерозумні істоти, але можеш переродитися за велінням своєї душі й у вищі божественні. О, вища щедрість Бога-батька! О вище і неймовірне щастя людини, якій дано володіти тим, чим забажає, і бути тим, чим хоче! Звірі, як тільки народжуються, від материнської утроби отримують все те, чим будуть володіти потім, як сказав Луцилій. Вищі духи або спочатку, або трохи згодом стають тим, чим будуть у вічному безсмерті. Людині, яка народжується, Батько дав насіння і зародки різнорідного життя і відповідно до того, як кожен їх обробить, вони виростуть і дадуть у ньому свої плоди. І якщо зародки рослинні, то людина буде рослиною, якщо чуттєві, то стане твариною, якщо раціональні, то стане небесною істотою, а якщо інтелектуальні, то стане янголом і сином Бога. А якщо її не влаштовує доля жодного із творінь, то нехай повернеться до центру свого єдинообразу і, ставши єдиним з Богом-духом, хай перевершує всіх в усамітненій імлі Отця, який стоїть над усім. І як не дивуватися нашому хамелеонству! Чи точніше – чому дивуватися більше?»

…І хто не став би добиватися посвячення у ці таїнства? Хто, нехтуючи всім земним, зневажаючи дари долі, не піклуючись про тіло, не побажав би стати співтрапезником Богів, ще живучи на землі й отримавши дар безсмертя, напоївши нектаром себе – смертну істоту! Хто не захотів би так бути завороженим платонівським «Федром» і так окрилитися екстазом Сократа, щоб втекти з цього світу, вмістилища диявола,… й швидко досягти небесного Єрусалиму! Ми будемо вражені захопленнями Сократа, які настільки виводять нас за межі розсудку, що підносять нас і наш розум до Бога. Вони тим більше будуть хвилювати нас, якщо ми самі приведемо спочатку в рух те, що є в нас самих. І справді, якщо за допомогою моралі сили пристрасті будуть напружуватися до відповідних розумних меж, так щоб вони узгоджувалися між собою в непорушній гармонії, якщо за допомогою діалектики буде розвиватися розум, то, схвильовані запалом Муз, ми будемо впиватися небесною гармонією. Тоді очільник Муз Вакх у своїх таїнствах – зримих проявах природи – розкриваючи нам, тим, що стали філософами, таємниці Бога, поживить нас із багатств Божого дому, в якому ми одержимо подвійне натхнення, зближуючись зі священною теологією, якщо будемо вірними, як Мойсей. І коли піднімемося на найвищу вершину, то зіставляючи у вічності все, що було, є й буде, і споглядаючи первозданну красу, ми станемо віщунами Феба, його крилатими посланцями, і тоді, як поривом збуджені невимовною любов'ю, подібно до оточуючих нас палких серафимів, ми, сповнені божества, станемо тепер тим, хто нас створив.

…Придушуючи наукою про мораль порив пристрастей і розсіюючи суперечками темноту розуму, ми очищаємо душу, змиваючи бруд невігластва та недоліків, щоби пристрасті не вирували необдумано і не шаленів іноді нахабний розум. Тоді ми наповнимо очищену і приведену в порядок душу світлом природної філософії, щоб потім удосконалювати її пізнанням божественних речей.

Аналізуючи наведені фрагменти творів Дж. Піко делла Мірандоли, зверніть увагу на антропоцентричні сентенції, причому особливістю розуміння людини ренесансним мислителем є те, що вона стверджується як результат самостійної творчої діяльності, як підсумок постійного процесу самостановлення, а також усвідомленого та відповідального вибору особи.

Поряд з цим відзначте пантеїстичну неоплатонівську ідею ієрархізації світу, в межах якого диференціюються елементарна, небесна та ангельська сфери; людина ж, зауважте, трактується мислителем як своєрідний «четвертий світ»: вона поставлена у центр світу, однак її місце у ієрархії сутностей залежить, знову ж таки, виключно від власної діяльності та вільного вибору. Так, принципи проголошення свободи вибору особи та її творчої діяльності, які є домінантними у філософсько-світоглядних рефлексіях Дж. Піко делла Мірандоли, вважаються найістотнішими характеристиками людини, становлячи велике досягнення ренесансного гуманізму.