Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Які реальні прояви та аспекти людського буття дозволяють характеризувати світ як уявлення? Спробуйте розгорнути власні міркування «за» і «проти» з цього питання.

2. Яку роль у системі філософських міркуваня А.Шопенгауера відіграють поняття об’єкту та суб’єкту? В чому полчгає їх докорінна відмінність?

3. Поясніть значення виразу «річ в собі». Чому А. Шопенгауер вважає, що світова воля є «річчю в собі»?

4. Які характеристики світової волі наводить А. Шопенгауер?

5. Як проявляється світова воля на рівні мінералів, рослин і тварин?

6. В чому полягають особливості проявів світової волі на рівні людини?

7. Як ви вважаєте, чи необхідна боротьба за виживання у світі людей?

Література до опрацювання розділу

1. Андреева И. С., Гулыга А. В. Шопенгауэр. М.: Молодая гвардия, 2003. — 367 с.

2. Мислителі німецького романтизму/ Упор. Л. Рудницький, О. Фешовець. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. - 588 с.

3. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление // Шопенгауэр А. Собрание починений в пяти томах. Том 1. Пер. С нем. Айхенвальда Ю.И. - М.: “Московський Клуб” – 395с.

4. Шопенгауэр А. Избранные произведения Сост., авт.вступ. ст. и примеч. И.С.Нарский. – М.: Просвещение, 1992. – 479 с.

Фрідріх Ніцше

(1844 – 1900)

Біографічна довідка

Фрідріх Ніцше вважається фундатором напряму у сучасній філософії, що отримав назву «філософії життя». Погляди Ніцше на людську природу постали відчутно впливовими для всієї філософсько-антропологічної традиції ХХ століття. Визначивши людину як ще не сформовану тварину, Ніцше ставить низку питань: про природу людини, її буття, культуру як засіб людської самореалізації. У всій світовій культурі Ніцше прагнув відшукати такі елементи проявів людини, що допомогли би їй перебороти внутрішні страждання від спілкування зі світом. Врешті він приходить до висновку, що людина не повинна залишатися людиною; вона має стати надлюдиною. Ідея надлюдини передбачає перевтілення людської природи і культивування нових форм життя. Надлюдина повинна знищити все брехливе, хворобливе, вороже життю.

Ніцше відзначився різко критичним та навіть цинічним ставленням до всієї попередньої європейської культури, відзначаючи домінування у ній страху перед сліпою силою життя, бажання обмежити сильніших; все це, на його переконання, послаблює життя. Він вважав власну філософію передчуттям нової епохи. Людство, що живе під знаком старих цінностей, відкидається. Мірою для людини може стати тільки надлюдина, як вищий символ чистішої волі до влади. У філософії Ніцше велике значення відіграє поняття цінності. Нігілізм розуміється ним як знецінювання всіх вищих цінностей.

Фрагменти ТВОРІВ

Так говорив Заратустра

1 Розділ

1. „Я вчу вас про надлюдину, людина є дещо, що повинно перевершити. Що ви зробили, щоб її перевершити?

Всі істоти до цього часу створювали що-небудь вище за себе; а ви хочете бути відливом цієї великої хвилі і швидше повернутись до стану тварини, чим перевершити людину?

Що таке мавпа по відношенню до людини? – Сміховисько чи болісна ганьба. І тим же повинна бути людина для надлюдини: сміховиськом чи болісною ганьбою.

Ви здійснили шлях від хробака до людини, але багато у вас ще лишилось від хробака. Колись ви були мавпою, і навіть тепер ще людина більше мавпа, ніж будь-яка з мавп.

Навіть мудріший серед вас - це тільки розлад чи суміш рослини і привиду. Але чи хіба велю вам стати привидом чи рослиною?

Дивіться, я вчу вас про надлюдину!

Надлюдина – сенс землі. Хай же ваша воля говорить: хай буде надлюдина сенсом землі!

Я закликаю вас, брати мої, залишайтеся вірними землі і не вірте тим, хто говорить вам про надземні надії! Вони отруювачі, все одно, знають вони чи ні. ...

Воістину людина – це брудний потік. Треба бути морем, щоб прийняти в себе брудний потік і не стати нечистим.

Дивіться, я вчу вас про надлюдину: вона – це море, де може потонути ваша велика презирливість.

В чому полягає те саме високе, що ви можете пережити? Це – час великого презирства. Час, ваше щастя стає для вас огидним, так само як ваш розум і ваша доброчесність.

Час, коли ви говорите „ В чому полягає моє щастя! Воно – бідність і бруд і жалюгідне задоволення собою. Моє щастя повинно було б виправдовувати саме існування!”

Час, коли ви говорите: „ В чому полягає мій розум! Чи досягає він знання, як лев своєї поживи? Він – бідність і бруд і жалюгідне задоволення собою!” Час коли ви говорите: „В чому полягає моя доброчесність! Вона ще не змусила мене божеволіти. Як змучився я від доброти моєї і зла мого. Все це бідність і бруд і жалюгідне задоволення собою!”

Час коли ви говорите: „В чому полягає моя справедливість! Я не бачу, щоб я був пломінь і жар. А справедливий – це пломінь і жарина!”...

2. „Заратустра ж дивився на людей і дивувався. Потім він так говорив:

Людина – це канат, натягнутий між твариною і надлюдиною, – канат над прірвою.

Небезпечне проходження, небезпечно бути в дорозі, небезпечний погляд, звернений назад, небезпечний жах і зупинка.

В людині важливо те, що вона місток, а не ціль: в людині можна любити тільки те, що вона перехід і загибель.

Я люблю тих, хто не вміє жити по-іншому, як щоб загинути, бо вони йдуть по мосту.

Я люблю великих зненависників, бо вони великі шанувальники і стріли туги по-іншому берегу.

Я люблю тих, хто шукає за зірками основи, щоб загинути і стати жертвою – а приносить себе в жертву землі, щоб в майбутньому земля стала землею надлюдини.

Я люблю того, хто живе для пізнання і хто хоче пізнавати для того, щоб коли-небудь жила надлюдина. Бо ж вона хоче своєї загибелі.

Я люблю того, хто працює і вигадує, щоб побудувати помешкання для надлюдини і приготувати до її приходу землю, тварин і рослин: бо ж так хоче вона своєї загибелі.

Я люблю того, хто любить свою доброчесність: бо доброчесність є воля до загибелі і стріла туги.

Я люблю того, хто не береже для себе ні краплі духу, але хоче бути цілком духом своєї доброчесності: бо так, подібно духу, проходить він по мосту.

Я люблю того, хто зі своєї доброчесності робить свою тугу і свою напасть: бо так хоче він заради своєї доброчесності ще жити і не жити більше.

Я люблю того, хто не хоче мати занадто багато доброчесностей. Одна доброчесність є більше доброчесність, чим дві, бо вона в більшій мірі є той вузол, на якому тримається напасть. ...

Я люблю того, чия душа переповнена, так що він забуває самого себе і всі речі перебувають в ньому: так стають всі речі його загибеллю.

Я люблю того, хто вільний духом і вільний серцем: так голова його є тільки утробою серця, а серце його вабить до загибелі. ...

Дивіться, я провісник блискавки і тяжка крапля з хмари; але ця блискавка називається надлюдиною. ...

Жахливим є людське існування і до того ж завжди втрачає сенс: скоморох може стати її долею.

Я хочу вчити людей смислу їх буття: той смисл є надлюдиною, блискавка з темної хмари, що зветься людиною. ...

Промінь зійшов на мене, не до людей повинен говорити Заратустра, а до супутників! Заратустра не повинен бути пастухом і собакою стада .....

Подивись на добрих і праведних! Кого ненавидять вони більше за все? Того, хто розбиває їх скрижалі цінностей, руйнівника, злочинця – але це і є творящий.

„Всі цінності вже створені, і кожна створена цінність – це я. Воістину „я хочу” не повинно більше існувати!” Так говорить дракон.

Брати мої, для чого потрібен лев в людському дусі? Чому не задовольняє смердючий звір ...?..

Створювати нові цінності – цього не може ще лев; але створити собі свободу, для нового творення – це може сила лева.

Завоювати собі свободу і священне Ні навіть перед обов’язком – для цього, брати мої, треба стати левом.

Завоювати собі право для нових цінностей – це найстрашніше завоювання для духу витривалого і шанобливого...”

3. „ Новій волі вчу я людей: йти тією дорогою, якою сліпо йшла людина і хвалити її, і не ухилятись від неї більше в бік, подібно хворим і вмираючим!...

До зневажливих до тіла хочу я сказати своє слово. Не переучуватися і переучувати повинні вони мене, але тільки проститися зі своїм власним тілом, і таким чином стати німими.

„Я тіло і душа” – так говорить дитина. І чому не говорити як діти?

Але той хто пробудився і знає, говорить: я – тіло, тільки тіло і нічого більше; а душа є тільки словом для чогось в тілі.

Тіло – це великий розум, множинність з однією свідомістю, війна і мир, стадо і пастир.

Знаряддям свого тіла є також твій маленький розум, брате мій; ти „звеш” духом це маленьке знаряддя, цю іграшку твого великого розуму.

Я говориш ти і пишаєшся цим словом. Але більше нього – в що не хочеш ти вірити – тіло твоє з його великим розумом: воно не говорить Я, але робить Я.

Що відчуває почуття і що пізнає розум – ніколи немає в собі своєї мети. Але почуття і ум хотіли переконати тебе, що вони мета всіх речей: такі марнославні вони.

Знаряддям та іграшкою є почуття і розум: за ними лежить ще Само. Само шукає також очами почуттів, воно прислуховується також до вух духа.

Само завжди прислуховується і шукає: воно порівнює, підкорює, завойовує, руйнує. Воно панує і є навіть паном над Я.

За твоїми думками та почуттями, брате мій, стоїть більш могутніший повелитель, невідомий мудрець, – він називається Само. В твоєму тілі він живе; він є твоїм тілом.

Більше розуму в твоєму тілі, ніж у твоїй вищій мудрості. І хто знає, для чого треба твоєму тілу твоя вища мудрість?...

3 розділ

4. „О брати мої! В кому перебуває найбільша небезпека для всього людського майбутнього? Чи не в добрих чи праведних? – Чи не в тих хто говорить і в серці відчуває: „Ми знаємо вже, що добре і що праведно, ми досягнули цього, горе тим, хто тут ще не шукає!”

І якої б шкоди не нанесли злі, – шкода добрих – сама шкідлива шкода!

І якої б шкоди не заподіяли наклепники на світ – шкода добрих – сама шкідлива шкода.

О мої брати, в серці добрих і праведних споглядав той, хто тоді говорив: „Це – фарисеї.” Але його не зрозуміли.

Самі добрі і праведні не повинні були розуміти його; їх дух в полоні у їх чистої совісті. Нерозумність добрих незбагненно розумна.

Але істина; добрі повинні бути фарисеями, – їм немає іншого вибору!

Добрі повинні розпинати того, хто знаходить собі свою власну доброчесність! Це – істина!

Другим же, хто відкрив їх країну, серце і землю добрих і праведних, – був той, хто тоді запитував: „ Кого ненавидять вони більше за все?”

Творящого ненавидять вони більше за все: того, хто розбиває скрижалі і старі цінності, руйнівника – кого називають вони злочинцем.

Бо добрі – не можуть творити: вони завжди початок кінця – вони розпинають того, хто пише нові цінності на нових скрижалях, вони приносять собі в жертву майбутнє – вони розпинають все людське майбутнє!

Добрі – були завжди початком кінця.

5. «Державою я називаю, де всі разом п’ють отруту, хороші і дурні; державою, де всі втрачають самих себе, добрі і дурні; державою, де повільне самогубство всіх називається «життям».

«Вмерли всі Боги; тепер ми хочемо, щоб жила надлюдина».

4 розділ

6. «Бог помер: тепер ми хочемо, щоб жила надлюдина. До надлюдини лежить моє серце, вона для мене перше і єдине, ─ а не людина: не ближня, не найбідніша, не найбільш стражденна, не найкраща.

О брати мої, якщо можу я щось любити в людині, так це тільки те, що вона - перехід і загибель. І навіть у вас є багато того, що пробуджує в мене любов і надію».

«Людина зла» ─ так говорили мені всі мудреці. Як би ж це і сьогодні було правдою! Бо зло є кращою силою людини. Людина повинна стати ще кращою і злішою ─ так вчу я. Саме зло потрібне для блага надлюдини. Будьте тут особливо обережні, о вищі люди! Бо немає для мене нічого більш дорогоцінного і більш рідкісного, ніж правдивість.

Чи не належить це „сьогодні” натовпу? Але натовп не знає, що велике, що мале, що пряме і правдиве: натовп криводушний по невинності, він бреше завжди. ...

Не будьте доброчесні вище своїх зусиль! І не вимагайте від себе нічого неможливого!

Ходіть слідами, якими вже ходила доброчесність батьків ваших!...

Бо страх ─ спадкове, основне почуття людини: страхом пояснюється все, спадковий гріх і спадкова доброчесність. Із страху виросла і моя доброчесність, вона називається: наука».

«Людина - місток а не мета»...

«Тільки один вид людської моралі, окрім якого і до якого і після якого можливі багато інших, перш за все вищі моралі».

До генеалогії моралі

2 розділ

1. «По той бік добра і зла»… Це ще не означає ─ «по той бік доброго і поганого…

…Піднести ідеал ─ ідеал, «святого Бога» і перед лицем його бути відчутно впевненим у своїй абсолютній негідності. О ця безумна жалюгідна людина.

2. ... Ця нова вимога: нам необхідна критика моральних цінностей, сама цінність цих цінностей новина бути поставлена під сумнів, – а для цього необхідне знання умов і обставин, з яких вони виникли, серед яких вони виросли, серед яких вони розвивались і змінювались (мораль як наслідок, як симптом, як маска, як тартюфство, як хвороба, як непорозуміння; але також і мораль як причина, як зілля, як стимул, як перешкода, як отрута), – знання, яке було відсутнє до цього часу і в якому навіть не було потреби. Цінність цих „Цінностей” приймали за даність, за факт за дещо проблематично недоторкане, до цього часу ані краплі не сумнівались в тому, щоб оцінювати „ доброго” за більш високими ставками, ніж „ злого”, більш високими в сенсі всього сприятливого, корисного, плідного з точки зору людини взагалі (включаючи і майбутнє людини ) ...”

3. „Я не можу затамувати на цьому місці подиху і останньої миті надії. Чого ж саме мені так нестерпно тут? З чим я так не в змозі впоратися поодинці, що душить мене і доводить до знесилення? Погане повітря! Те що до мене наближається дещо невдале; те, що я змушений нюхати потрухи невдалої душі... Чого тільки не винесеш з нестатку, злиднів, негоди, хвороби, незгод, ізоляції? В дійсності, з усім цим вдається впоратися, якщо ти народжений для підземного і ратного існування; все знову і знову виходиш у світ, знову переживаєш золотий час перемоги – і тоді стоїш там, першородний, непохитний, напружений, що приготувався до нового, до більш тяжкого, більш далекого, немовби лук, який лише сильніше натягується будь-якою потребою. Але час від часу дайте ж мені – припустивши, що існують небесні відчуття, по ту сторону добра і зла, поглянути, лише один раз поглянути на що-небудь досконале, до кінця довершене, щасливе, могутнє, торжествуюче, в чому було б ще чого боятися!

На якусь людину, яка виправдовує людину, на остаточний і спокутний щасливий випадок людини, заради якої можна було б зберегти віру в людину!”...

4. „Бо такі справи: пониження і нівелювання європейської людини приховує в собі надзвичайно велику небезпеку, бо ж видовище це стомлює... Нині ми не бачимо нічого, що хотіло б вирости; ми передчуваємо, що це буде спускатись все нижче і нижче в більш рідке, більш доброзичливе, більш тямуще, більш затишне, більш посереднє, більш байдуже, більш китайське, більш християнське – людину, без будь-якого сумніву робиться все „краще”...

Тут і криється рок Європи – разом зі страхом перед людиною ми втратили і любов до неї, повагу до неї, надію на неї, навіть волю до неї. Вид людини віднині стомлює – що ж таке сьогодні нігілізм, якщо не це?... Ми стомилися від людини...”.

5. „Чи хоче хто-небудь подивитьсь вниз і вдивитись у секрет, як на землі фабрикують ідеали? У кого вистачить духа на це?... Ну, так що ж! Тут відкритий вид на цю темну майстерню. Почекайте ще хвилинку, пан перелюб і зірвиголова: Ваші очі повинні спочатку звикнути до цього фальшивого, перетвореного світла... Так! Достатньо! Говоріть тепер! Що відбувається там, внизу? Розповідайте, що Ви бачите, людина небезпечної цікавості, – тепер я той, хто буде вас слухати. –

– „ Я нічого не бачу, але я тим більше чую. Це вкрадливе, підступне, ледь помітне шепотіння і шушукання в усіх кутах і закутках. Мені здається, що тут брешуть; кожний звук липне від підсолодженої ніжності. Слабкість належить перебрехати на заслугу, це безперечно – з цим все так, як Ви говорили.” –

– Далі!

– „безсилля, яке не віддячує, – на „доброту”; боязку підлоту на „покірність”; підкорення тим, кого ненавидять, – на „покірність” (саме тому, про кого вони говорять, що він приписує цю покірність – вони мають його Богом). Невинність слабкого, саме боягузтво, якого у неї вдосталь, її же братство, її неминуча доля бути завжди в очікуванні, отримує тут надзвичайно ладне найменування – „терпіння”, вона настільки ж ладно зветься доброчесністю; невміння помститися за себе називається небажанням помститися, може бути навіть прощенням („бо вони не знають, що творять, – тільки ми знаємо, що вони творять!”). Говорять також „ про любов до ворогів своїх” і потіють при цьому” –

– Далі!

– Вони вбогі, нема ніякого сумніву, всі ці шептуни і підпільні фальшивомонетники, не дивлячись на те, що їм тепло сидіти напочіпки один біля одного, – але вони говорять мені, що їх убогість є знаком Божого обрання і відзнаки, що б’ють якраз тих собак, яких більше всього люблять; ця вбогість може стати...”

6. „ Я закінчую питаннями, це очевидно. „Чи зводиться тут по суті ідеал чи руйнується?” – так, може статися, спитають мене... Але чи достатньо ви питали самих себе, як дорого обходилось на землі зведення будь-якого ідеалу? Скільки дійсності повинно було бути облуджено і незрозуміло заради чого, скільки освячено брехні..? Щоб можна було звести святиню, треба знищити святиню: це закон – покажіть мені випадок, де він не був би виконаний!... Ми теперішні люди, ми є послідовниками цілих тисячоліть вивісекції совісті і жорсткого поводження з тваринами в самих собі: в цьому наш тривалий досвід, можливо, наша творчість, в будь-якому випадку витончення, розбещеність смаку. Дуже довго дивилась людина «дурним оком» на свої природні схильності, поки нарешті вони не поріднились в ньому з «дурною совістю». Сама по собі можлива була і зворотна спроба – але в кого вистачить для цього сил? – саме, поріднити з нечистою совістю неприродні нахили, всі ці прагнення до потойбічного, протиприродного, протитваринного, коротше кажучи, колишні ідеали, що є в сукупності життєво ворожими і світонаклепницькими. До кого звернутись нині з такими надіями і вимогами?... Це означало б – підбурити проти себе саме добрих людей; до того ж, як і належить важких на підйом, тих що примирились, пихатих, екзальтованих, стомлених... Що може бути більш образливим, більш відразливим, ніж виявити дещо від суворості і рівня висоти, з яким підходиш до самого себе. І навпаки – наскільки застережливо, наскільки приязно до нас ставились би всі, варто лише нам вчинити як всі і як всі «сподіватись на вдачу»! ... Для цієї мети знадобились би іншого роду уми, ніж це можна було би припустити в нашу епоху: уми, скріплені війнами і перемогами і, такі, що зазнають навіть потребу в підкоренні, авантюрі, небезпеці, болі; знадобилась би звичка до гострого розрідженого повітря, до зимових вилазок, до льоду і гір в будь-якому розумінні, знадобилась би свого роду витончена злість, надзвичайно і гранично у свідоме себе пустування пізнання, що належить до великого здоров’я, знадобилось би, коротко і досить гірко говорячи, найбільше здоров’я!.. Чи можливе воно сьогодні?.. Але одного разу, в час більш сильний ніж ця трухлява, сучасність, що сумнівається в собі, вона – таки прийде, людина – рятівник, людина великої любові і презирства, дух чия суттєва сила вічно гонить її з будь – якої сторонності і потойбічності чия, самотність хибно витлумачується людьми, немов би вона є втечею від дійсності, тоді як вона є лише зануренням, захороненням, зануренням у дійсність, щоб при виході в світ вона принесла б зі собою спокуту прокляття, накладеного на неї минулим ідеалом. Це людина майбутнього, яка врятує нас як від ідеалу минулого, так від того, що повинно було виникнути з нього, від великої огидливості, від волі до „Ніщо”, від нігілізму, цей бій полудневого часу і великого рішення, який заново звільняє волю, повертає землі її мету, а людині її надію, цей антихрист і антинігіліст, переможець Бога і Ніщо – він таки прийде одного разу...”

По той бік добра і зла

1. «Вся мораль є не чим іншим, як смілива і тривала фальсифікація, завдяки якій можна насолоджуватись спогляданням душі. ...

Хіба саме моралізування не аморальне...

Подолання моралі у звичному розумінні навіть самопридушення моралі...

Перш за все, готовність до значної відповідальності, величність царського погляду, почуття своєї віддаленості від натовпу, його обов’язків і чеснот, прихильна охорона і захист того, чого не розуміють і на що зводять наклепи, чи то бог, чи то диявол, схильність і звичка до великої справедливості, мистецтво повеління, широта волі, заспокійливе око, яке рідко дивується, рідко спрямовує свій погляд, рідко любить…»

…З презирством клеймують людину боязку, малодушну, дріб’язкову, яка думає про користь, а також недовірливу, з поглядом з-під лоба, що принижується ─ собачу породу людей, що терплять дурну поведінку,…всі аристократи глибоко переконані в брехливості простого люду...

Для людей сильних, незалежних, підготовлених і призначених до повеління, які втілюють в собі розум і мистецтво пануючої раси, релігія є лише засобом для того, щоб подолати опір, щоб панувати: вона служить путами, що пов’язують (єднають) господаря з підданими, вона передає в його руки їх совість,… вона деякою мірою виправдовує все буденне, все негідне, всю напівтваринну нікчемність їх душі. Релігія і релігійне значення життя опромінює світлом сонця таких завжди пригнічених людей і робить їх терплячими до самих себе; вона діє як епікурейська філософія на страждаючих вищого рангу, укріплюючи, надаючи витонченості, немов би використовуючи страждання, нарешті, навіть засвоюючи і виправдовуючи його».

2. « Як би високо не оцінювали цю ощадну і бережливу турботу, яка до цього часу майже завжди оточувала всі типи людей, включаючи і вищий, найбільш стражденний тип, все одно в загальному балансі попередні і отже суверенні релігії є головними причинами, що утримують тип «людина» на більш нижчому ступені; вони зберегли досить багато з того, що повинно було загинути».

5 розділ

3. «… Незвична обмеженість людського розвитку, його повільність, виснажливість, постійне повернення назад і обернення на місці ─ все це залежить від того, що стадний інстинкт покори передається через спадковості досить успішно і на шкоду мистецтву повеління… З іншого боку, стадна людина в Європі набирає тепер такого вигляду, немов би вона єдино дозволена порода людини, і прославляє як істинно людські доброчесності ті свої якості, які роблять її спокійною, толерантною і корисною стаду; отже дух спільності, доброзичливості, шанобливості, старанності, помірності, скромності, поблажливості, шанобливості. Там же, де вважають неможливим обійтись без вождів і баранів-передовиків, роблять нині спробу за спробою замінити керівників сукупністю розумних стадних людей; такого походження, наприклад, всі представницькі заклади».

Великий незалежний дух, бажання залишитися поодиноким, великий розум здаються вже небезпечними; все, що підносить окрему особу над стадом і може заподіяти страх ближньому, називається віднині злим; помірний, скромний, пристосовницький, знебарвлений образ мислителя, посередність прагнень отримують моральне значення і прославляються.

Навпаки, нині, коли в Європі одна лише стадна тварина досягає пошани і вшановує всіх, коли «рівність прав» легко може обернутись рівністю у безправності, тобто загальним ворожим ставленням до всього рідкісного, владного, привілейованого, до вищої людини, до вищої душі, до вищого обов’язку, до вищої відповідальності, до творчого надміру могутності і владності, – нині до складу поняття «велич» входять знатність, бажання жити для себе, властивість бути відмінним від інших, самостійність, необхідність жити на свій страх і ризик;… «найбільш великий той, хто може бути найбільш самотнім, найбільш скритним, найбільш несхожим на всіх, ─ людина, що стоїть по ту сторону добра і зла, пан своїх доброчесностей, володар надзвичайного запасу волі; от що повинно називатись величчю...»

«Майже все, що ми називаємо вищою культурою, ґрунтується на одухотворенні і поглибленні жорстокості, – таке моє положення;…»

Розділ 9

2. «Аристократія… повинна бути втіленою волею до влади, вона буде прагнути рости, підсилюватись, привласнювати, буде прагнути мати перевагу, ─ і все це не в силу якихось моральних чи аморальних принципів, а в силу того, що вона живе і що живе її воля до влади. ...

…(Створювати цінності – це істотне право панів).

Людина, це різноманітна, неправдива, штучна і непрозора тварина, страшна іншим тваринам більше хитрістю і розсудливістю, ніж силою, винайшла чисту совість для того, щоб насолоджуватись своєю душею, як чимось простим; і вся мораль є не чим іншим, як сміливою і тривалою фальсифікацією, завдяки якій загалом можна насолоджуватись спогляданням душі. З цієї точки зору поняття «мистецтво» містить в собі, можливо, набагато більше, ніж зазвичай думають».

Людське надто людське

Розділ 3

1. «Добре і погане означають протягом певного часу те ж, що вельможність і нікчемність, пан і раб. Навпаки, ворога не вважають дурним: він здатний до помсти. Троянці і греки у Гомера однак добрі. Не той хто чинить нам шкоду, а тільки той хто викликає зневагу, вважається дурним…»

Сутінки ідолів, чи як філософують молотом

1. «Ставати по ту сторону добра і зла ─ залишити під собою ілюзію морального судження. Ця вимога випливає з пізнання, сформульованого вперше мною: що не існує зовсім ніяких моральних фактів» (Розділ: «Виправники» людства).

Проаналізуйте уривки з твору Ніцше „Так говорив Заратустра” і виділіть дві головні філософські проблеми: переоцінку цінностей та необхідність формування надлюдини. Аналізуючи матеріали з праць „По ту сторону добра і зла”, а також „До генеалогії моралі ”, зверніть увагу на розуміння Ніцше, моралі, на його прагнення принизити її гуманістичну сутність. Як свідчать наведені цитати з творів Ніцше, він стверджував особливу мораль – мораль сильних – через критику реально існуючої моралі, навіть радикальне заперечення. Суттєвим він вважає поділ моралі на два типи: мораль панів та мораль рабів, яка, на його думку, була сформована під впливом античної філософії та християнської релігії і втілилась у численних „індивідуально-аскетичних, церковно-благодійних та інших гуманістичних дослідах людської солідарності». Ніцше заперечує мораль, спрямовану на стадну користь, благо громади, тому що в рамках такої моралі, на його думку, сильні мають схилятись перед слабкими через проповідь любові до ближнього. Отже, він виступає проти безвільного етичного образу людини.

Зверніть увагу на те, як Ніцше тлумачить життя, на те, як він подає і тлумачить цінності, намагаючись подати останні як прояви слабкості людини і людської класичної культури, оскільки цінностями він пояснював втечу людини від реальної картини життя.

Спробуйте також відповісти для себе на питання про те, чому Ніцше часто подають як передтечу фашистської ідеології, але також – і як пропагандиста нового гуманізму.