Питання для опрацювання фрагментів творів

1. Окресліть зміст концепції «подвійної істини».

2. Чи прослідковуються впливи античних мислителів на теологічну концепцію Томи Аквінського? Якщо так, то кого саме?

2. На які сфери поділяє знання Тома?

3. Чи переконливими і актуальними сьогодні є, на Вашу думку, доведення існування Бога, що сформулював Тома?

4. Поміркуйте, чи є потреба доводити буття Бога логічним шляхом?

5. Яке місце належить людині серед всіх інших форм сущого? Як св. Тома аргументує це особливе місце?

6. Чи переконливо звучать тези св. Томи щодо причин єдності в людині душі і тіла? Наведіть власні міркування з цього питання.

7. З яких сутностей або здібностей, за св. Томою, складається людська душа? Як це пов’язане із пізнанням?

Література до опрацювання розділу

1. Тома Аквінський. Коментарі до Арістотелевої «Політики» / Пер. з латини О. Кислюк; авт. передм. В. Котусенко. — 2-е вид. — К.: Основи, 2003. — 796 с.

2. Фома Аквинский. Доказательства бытия Бога в «Сумме против язычников» и «Сумме теологии». М., 2000.

3. Гайденко В. П., Смирнов Г. А. Западноевропейская наука в средние века. — М.: Наука, 1989.

4. Татаркевич В. Істория філософії: Т.1: Антична і середньовічна філософія. - Львів: Свічадо, 2006. – С. 235 -248.

Вільям оккам

(1280 - 1348)

Біографічна довідка

Вільям Оккам, відомий філософ-теолог пізнього середньовіччя, належить до засновників нового типу мислення, яке постане як мислення Нового Часу. Напрям, заснований Оккамом, називається “новим шляхом” (via moderna) на противагу “старому шляхові” (via antiqua), який уособлював, зокрема Тома Аквінський.

В основі філософії Оккама перебувають два принципи, а саме: принцип всемогутності – Бог як Всемогутній міг би створити речі по-іншому; Він безпосередньо може впливати на те, що створив. Світ складається з фактів. Пізнання світу можливе на основі досвіду і вивчення того, що є фактично наявне, а не з апріорних причин, бо з жодного сущого А не випливає з необхідністю існування сущого Б; принцип «ощадливого мислення» («бритва Оккама») полягає в тому, щоб не створювати зайвих сутностей, понять. Усі слова, які не є необхідними для пояснення, повинні бути відсічені. Цей методологічний принцип містить в собі критику класичної схоластики на основі аналізу мови. У питаннях про універсалії (загальні поняття) виявляється номіналістична позиція Оккама.

Фрагменти творів

Метафізика і етика

Яким є відношення буття існування до речі: чи є буття речі і сутність речі двома речами, реально відмінними між собою та такими, що існують поза душею? Мені уявляється, що вони не постають такими двома речами і що «буття існування» не позначає що-небудь, відмінне від речей. Якби це було інакше, то «буття існування» було або субстанцією, або акциденцією. Але воно не є акциденцією, оскільки тоді буття існування чогось, наприклад людини, було би якістю або кількістю, що є очевидно хибним: адже людина не існує якісно відмінним способом, представленим множинністю таких способів. І неможна сказати, що «буття існування» є субстанцією, оскільки будь-яка субстанція є або матерія, або форма, або дещо, складене із матерії та форми, або якась відокремлена субстанція. Проте цілком очевидно, що нічого із цього не може бути названим буттям, якщо буття є річ відмінна від сутності речі: адже ми приписуємо матерію, форму, складність, особливий спосіб буття саме речам. Тому належить сказати, що сутність та існування не постають двома окремими речами. Навпаки, ці два слова – «річ» і «бути» позначають те ж саме, але одно – як ім’я, а інше – як дієслово. У силу цього одне з них не може належним чином зайняти місце іншого, бо у цих слів є різні функції. Слово «бути» може стояти між двома різними термінами, як-от у реченні «Людина є жива істота», а слово «річ» або «сутність» справи обстоять інакше.

«Буття» позначає саму річ. Воно позначає просту першу причину, про неї вона в першу чергу і мовиться, і не позначає того, що вона, ніби, залежить від чогось іншого. А коли слово «буття» мовиться про якісь інші речі, то воно позначає ці речі в міру того, що вони залежать від першої причини та у відношенні до неї впорядковані. Тому, наприклад, коли людина не залежить від Бога, вона не існує і не є людина.

… Належить сказати, що у створеному не існує того, що зветься формальними відмінностями, але все, чим різниться створене, відмінне одне від одного і постає різними речами за умови, що ці речі є справжніми. І тому разом із Філософом (Аристотелем) ми маємо сказати, що у часткових субстанція зовсім немає нічого субстанційного, окрім часткової форми та часткової матерії та того, що з них складене. Тому не слід уявляти, що в Сократі є «людяність», або людська природа, певним чином відмінна від Сократа, до якої потім додається деяка індивідуальна відмінність, обмежуючи цю загальну природу. Єдина субстанційна реальність, яку ми можемо уявити в Сократі – це часткова матерія, або часткова форма, або дещо, з них складене.

Про універсалії

По-перше, треба розглянути терміни другої інтенції (termini secundae intentionis); по-друге, терміни первинної інтенції (intentiones primae). Треба сказати, що терміни вторинної інтенції – це «універсалії» (загальні поняття, «рід», «вид» і т.ін.). Тому необхідно сказати про п’ять універсалій. Але перш за все ми повинні хоч трохи сказати про загальну універсалію, яка окреслює будь-яку універсалію (про універсалію універсалій), і про протилежне їй одиничне.

Перш за все необхідно знати, що «одиничне» можна розуміти подвійно. В певному сенсі «одиничне» позначає те, що одне, а не множинне. Тоді ті, хто вважає універсалію деякою властивістю розуму, повинні визнати, що будь-яка універсалія насправді одинична, бо, подібно до того, як кожне слово одиничне й одне за числом, так і інтенція душі, яка означає множину зовнішніх речей, воїстину і насправді одинична і за числом одна, бо вона одна, хоча позначає багато речей.

В іншому сенсі під назвою «одиничне» розуміють те, що одне, а не множинне і за своєю природою не таке, щоб бути знаком для багатьох речей. Якщо розуміти «одиничне» так, тоді жодна універсалія не є одиничною, бо універсалія слугує для позначення множини речей і говорить про їхню сукупність, а не про одиничність. Тому, називаючи універсалією те, що за числом не одне, я стверджую, що ніщо не є універсалією, якщо не вживати цю назву не у власному сенсі, сказавши, що народ – це деяка універсалія, бо народ не одне, а множинне; але це було б несерйозно.

Отже, ми повинні сказати, що будь-яка універсалія – це деяка одинична річ і універсалією вона є завдяки тому, що вона є означником для багатьох речей…

Універсалія – це розумовий предмет .

Про це можна сказати по-іншому. Я стверджую, що універсалія не є чимось реальним і виникає внаслідок активності розуму. Розум, який бачить річ поза душею, створює в собі подібний до неї образ. Справді, так само як майстер бачить будівлю поза душею, а пізніше будує подібний будинок назовні, так само і у нашому випадку, предмет, створений у розумі на основі побаченої речі, є зразком. І цей образ можна назвати універсалією, бо він є зразком і однаково стосується всіх одиничних речей і, за допомогою подібності, може заміняти речі, які існують поза розумом.

Таким чином, універсалія не первинна, а одержується шляхом абстрагування, яке являє собою певний вид створення образів.

Я стверджую, що слова – це знаки, підпорядковані поняттям або інтенціям душі, не тому, що якщо брати слово «знак» у власному значенні, тоді слова позначають стани душі у першу чергу, а тому, що слова призначені для того, щоб позначувати поняття розуму. Якщо поняття змінює своє значення, то і слово без будь-якого нового договору змінить своє значення.

З цього приводу Філософ (Аристотель) каже, що вимовлені слова – це враження душі. Те ж саме мав на увазі Боецій, коли казав, що слова позначають поняття.

Множинність не слід припускати без необхідності.

Не існує засади для того, щоб пояснювати з допомогою багатьох припущень те, що може бути пояснено за допомогою меншого числа припущень.

Приступаючи до опрацювння фрагментів творів В.Оккама, слід взяти до уваги, що його життя і діяльність припадає на період пізньої схоластики, коли здатність філософського конструювання вичерпалася, а схоластичні системи були надто абстрактні і незрозумілі. Суттєвим наміром передових філософів того часу, до яких належав Оккам, було тепер не будувати теорій, а перевірка достовірності їх основ. Саме Оккам сприяв відходові від схоластичного теоретизування. Його основні положення та принципи було спрямовано проти схоластики з її прагненням до нескінченних логічних побудов безвідносно до реального стану справ.