Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1.У чому полягає сенс введення поняття атомів як неподільних частинок, що є початком речей?

2. Якими властивостями наділені атоми?

3. В який спосіб людина здатна пізнати сутність речей?

4. Спробуйте порівняти погляди на атом в античності із сучасними уявленнями про закони збереження .

5. Яке значення мала атомістика Демокріта для подальшого розвитку наукового пізнання та філософії наступних віків?

Література до опрацювання розділу

1.Антология мировой философии: В 4-х томах М., 1969.

2.Асмус В.Ф. Античная философия. М. - 1978

3. Лурье С.Я. Демокрит. Тексты. Перевод. Исследования. М.-Л., 1976.

СОФІСТИ

Біографічна довідка.

Давньогрецькі софісти були генерацією античних мислителів, що з’явились у грецьких полісах після періоду натурфілософських пошуків. Вони першими збагнули, що знання, здобуті філософами, можуть мати суспільну цінність, але лише в тому випадку, якщо їх повернути в бік соціально-політичної та юридичної тематики. Тому вони й постали свого роду давньогрецькими просвітниками, щоправда – із значним негативним іміджем з тої простої причини, що, встановляючи досить велику плату за свої “уроки мудрості”, змушені були не стільки вчити пошукам вищої істини, скільки вмінню перемагати в сперечаннях, досягати суспільної пошани, кар’єри та ін. Попри це саме софісти обернули космічні розвідки ранньої філософії в бік людини і посприяли введенню у коло філософських проблем всього того, що пов’язане з людиною, її життям в суспільстві та взаєминами із іншими людьми. Тому оцінка їх діяльності є неоднозначною. Найбільше заперечень викликає їх відданість принципу релятивізму, тобто спробам довести, що всі знання та будь-які принципи постають відносними у світлі людських інтересів, корисливості, вигоди, зиску та ін. Історія софістів поділяється, як правило, на два періоди. Перший – це діяльність “старших софістів”, куди входять: Протагор з Абдер (581-411 рр. до н.е.), Горгій з Леонтін (483-374), Гіппій з Еліди, Продик з Кеоса, Антифонт. Другий етап – це діяльність “молодших софістів”,до яких належать Алкідем, Лікофрон, Пол, Фразімах, Крітій, Каллікл.

Міркування про софістів

1. Софіст – цей термін, самий по собі позитивний, із значенням “мудрий”, досвідчений, експерт знання, почав використовуватись як негативний особливо в контексті полеміки Платона та Аристотеля. Дехто, як-от Сократ, вважав знання софістів поверховими та неефективними, бо їм не 23ааме притаманна незацікавлена мета пошуку істини як такої, на місце якої ставилась інша мета – пожива (Реале Дж., Антисері Д.).

2. Софістика є позірною мудрістю, а не дійсною, і софіст є здобувачем через позірну мудрість, а не дійсну (Аристотель).

3. Софісти здійснили справжню революцію, змістивши філософську рефлексію з проблематики фізики і космосу на проблему людини та її життя як члена суспільства. Домінантні теми софістики – етика, політика, риторика, мистецтво, мова, релігія, виховання, тобто все те, що зветься культурою. Саме тому з точністю можна стверджувати, що софісти – засновники гуманістичного періоду в античній філософії (Реале Дж., Антисері Д.).

4. Софістика: а) сукупність вчень або, точніше, інтелектуальна позиція найперших грецьких софістів (Протагора, Горгія, Гіппія та ін.); б) умовна назва, що використовується для позначення свого роду філософів словесного розмірковування, що абстрагується від серйозності та фундаментальності (Лоланд).

5. Софісти – це феномен, настільки ж необхідний, як Сократ, Платон, - останні без перших неможливі (В.Джегер).

Фрагменти ТВОРІВ

6. ПРОТАГОР. Людина є мірою всіх речей, існуючих – що вони існують, не існуючих – що вони не існують… Якою мені видається кожна річ, такою вона для мене і є, а якою видається тобі, така вона, у свою чергу, для тебе… Якщо хтось скаже, що людина не є критерієм усіх речей, то він все одно підтвердить, що людина – критерій усіх речей, тому що той, хто це стверджує, є людина… Тому й божевільний у відношенні до того, що з’являється у безумстві, є правильний критерій, і людина, що спить – у відношенні до того, що з’являється уві сні, і малеча – до того, що трапляється у дитинстві, і старий – у відношенні того, що в похилому віці. Тому не слід на основі певних обставин принижувати інші, як би вони поміж собою не різнились. Тобто не можна на основі того, що трапляється у здоровому розумі принижувати те, що трапляється у безумстві; на основі того, що буває явним у бадьорості – те, що буває уві сні; на основі старості – те, що відбувається у дитинстві… Отже, якщо нічого не можна отримати поза суб’єктивним станом, то слід довіряти всьому, що сприймається згідно відповідному стану [цієї суб’єктивності] (Секст Eмпірик. Проти вчених, VII 61-63).

7. ПРОТАГОР. Що кожному полісу (місту) уявляється справедливим та прекрасним, то для нього і є таким, поки він так вважає.

8. ПРОТАГОР. Про богів не маю можливості стверджувати ні того, що вони є, ні того, що їх немає; багато перешкод постає переді мною у цьому питанні: неясність предмету та обмеженість життя.

9. ГОРГІЙ. В творі “Про не-існуюче або про природу” він уклав три розділи: перший - про те, що нічого не снує; другий – про те, що навіть якщо дещо й існує, то є неосяжним для людини; третій – про те, що якщо воно й осягається, то у будь-якому разі його не можна виявити та пояснити іншим.

Про те, що нічого не існує він міркує так. Істинно, що якщо що-небудь існує, то воно є або суще, або не-суще, або суще й не-суще разом. Але воно не є ні суще, як буде зараз пояснено, ні не-суще та ні суще та не-суще разом… Справді, якщо не-суще існує, то дещо повинно водночас і існувати, і не існувати… Проте є безглуздим чомусь водночас бути і не бути. Тому не-суще не існує. Але й суще не існує, оскільки воно, якщо існує, воно є або вічним, або зникаючим, або вічним та зникаючим водночас… Якщо суще вічне, воно не має ніякого начала. Але все, що вникає, має якесь начало, а оскільки вічне не має начала, воно є безмежним. Якщо ж воно безмежне, то його немає ніде, бо ж, якщо воно десь є, то від нього відрізняється те, в чому воно є, тобто суще чимось обіймається, а тому не є безмежним. Те, що його обіймає, повинно бути більшим за те, що воно обіймає, але більшого за безмежне бути не може. Тому якщо суще вічне, воно безмежне, якщо безмежне, то воно ніде, якщо ж воно ніде, то його немає. Отже, якщо суще вічне, то сущого взагалі немає…

Отже, що ні сущого, ні не-сущого не існує, це ясно із наших міркувань. А що не існує водночас суще і не-суще, це легко зрозуміти. Справді, якщо тільки не-суще існує та суще існує, не-суще повинно бути тотожним сущому. Але якщо вони є суміжними, то не є тотожними, а якщо є тотожними, то не існують суміжно. Звідси випливає висновок, що не існує нічого. Дійсно, якщо ні суще, ні не-суще, ні вони разом (суміжно) не існують, а окрім них більше нічого не мислиться, то нічого не існує (Секст Емпірик. Проти вчених, VII 65-76).

10. АНТИФОНТ. Якщо ліжко буде вправлене в землю, і волога гнилість набуде такої сили, що з’явиться парость, то виникне дерево, а не ліжко, оскільки характеристики, набуті ліжком через правило та мистецтво, притаманні йому випадково, а сутністю є те, що перебуває неперервно. … В державному управлінні лише незначна частина належить природі, більша ж – мистецтву. Отже, будь-яке законодавство зумовлене не природою, а мистецтвом; ось чому його положення далекі від істини… Справедливість полягає в тому, щоби не порушувати законів держави, в якій ти є громадянин. Так, людина може мати для себе більше користі, якщо при свідках вона стане дотримуватись законів, шануючи їх, а без свідків буде слідувати законам природи. Бо ж [державні] закони, повеління яких треба дотримуватись, є штучними, а не виникли самі собою, природні ж – необхідні. Повеління [державних] законів є результатом згоди, а природи – утворились самі собою… Те, що встановлене в якості корисного закону, є кайданами для природи, а природне робить людину вільною… [Дійсна справедливість] полягає в тому, щоби не чинити нікому несправедливого та образи, якщо сам їм не підданий (Платон).

Ми захоплюємося тими людьми та поважаємо тих, хто є шляхетним від народження, але тих, хто темного походження, ми не поважаємо, не шануємо, вважаючи таких людей варвaрами, але ж за природою всі є абсолютно рівними, і греки, й варвари…

11. ПРОДИК КЕОСЬКИЙ. Сонце, місяць, річки, джерела і взагалі все корисне для нашого життя давні люди іменували богами за користь, яку від них ці люди отримували, як, наприклад, єгиптяни обожнювали Нил (Секст Емпірик. Проти вчених, ІХ, 18).

12. ГІППІЙ. Всі люди є родичами, співгромадянами та своїми за природою, а не за законом: адже подібне є спорідненим із подібним за природою, закон же, володарюючи над людьми, примушує їх багато до чого такого, що суперечить природі (Платон. Протагор, 337d). Я, за звичай, вихваляю древніх та тих, хто жив перед нами, більше, ніж сучасників, оскільки уникаю заздрощів живих та гніву померлих (Платон. Гіппій Великий, 282).

13. КРІТІЙ. Запрошую всіх звернути увагу на таку річ: тому, хто веде мову про богів, легше викликати довіру до своїх промов, ніж тому, хто міркує із нами про смертних, бо ж, коли слухачі позбавлені відносно чогось досвіду та знань, це надає тому, хто вирішить розмовляти із ними про це, велику свободу діянь… Якщо мова йде про землю, гори, річки й ліси, а рівно про небосхил з усім на ньому існуючим та рухомим, ми буваємо задоволені, якщо живописець у своїх творах хоч трохи наблизився до подібності із цими предметами; оскільки ми не знаємо про них із достатньою точністю, ми не перевіряємо та не викриваємо написаного, але приймаємо навіть оманливе розташування тіней. Навпаки, якщо хтось буде зображувати нас,… ми завжди буваємо дуже уважні і постаємо суворими суддями тому, хто не досягає в усьому подібності. Те ж саме можна побачити і у міркуваннях: промови про небесні та божественні предмети ми схвалюємо, якщо вони являють собою хоча б найменшу вірогідність, а промови про смертне та людське дошкульно перевіряємо (Платон. Крітій, b – e).

КРІТІЙ, один із тридцяти афінських тиранів, напевне належав до безбожників, оскільки він казав, що давні законодавці вигадали бога в якості деякого наглядача за добрими вчинками та гріхами людей, щоби ніхто таємно не ображав ближнього, побоюючись покарання богів. А казав він так:

Коли закони заборонили людям

Чинити насильство відкрито, і вони тоді

Таємно чинили злодійства,

Тоді далекий муж, розумний, мудріший

Для приборкання смертних вигадав богів,

Щоби злі люди безбоязно не наважились

Таємно творити зло й замислювати його.

Саме для того він вигадав божество:

Ніби є бог, що вічним живе життям,

Що все чує, бачить та мислить,

Що дбає про смертних, хоча і бог.

Він почує все, мовлене людьми,

Побачить все, зроблене смертними.

А якщо замислиш зло таємно,

То від богів його не приховати,

Бо й думки їм відомі…

Такі ось страхи змальовував він людям

І через теє на належне місце

Поставив божество промовою мудрою,

Законом вгамувавши беззаконня.

(Секст Емпірик. Проти вчених, ІХ).

14. ФРАЗИМАХ ХАЛКІДОНСЬКИЙ. …Ти вважаєш, ніби то пастухи або скотарі опікуються благом овець чи волів, коли вони їх вигодовують та пестять, і що вони роблять це із якоюсь іншою метою, а не заради блага володарів та свого власного. Тому ти вважаєш, що й в державі ті, що правлять, відносяться до своїх підданих якось інакше, ніж пастухи до овець, і ніби-то вони і вдень, і вночі думають про щось інше, а не про те, звідки би витягнути для себе якусь користь… Справедливість та справедливе – це, за сутністю, чуже благо, це є дещо таке, що влаштовує сильнішого, правителя, а для поневоленого виконавця – це чиста шкода… Піддані здійснюють те, що влаштовує правителя, оскільки в його руках сила. Через їх покірливість він підноситься і здобуває, вони ж – зовсім ні (Платон. Держава, 343 b – c).

ФРАЗИМАХ ХАЛКІДОНСЬКИЙ. Істина – це вигода сильнішого.

15. КАЛЛІКЛ. За природою правим є сильний, що панує над слабким.

16. КАЛЛІКЛ. Прагнучи залякати сильніших, того, хто є здатний над ними піднестись, побоюючись такого піднесення, слабка більшість стверджує, що бути вище від інших є ганебним та несправедливим… Усяка влада встановлює закони собі на користь: демократія – демократичні закони, тиранія – тиранічні… В усіх державах справедливістю вважається те ж саме, а саме те, що потрібно владі.

17. (Приписується софістам) Я не кажу, що таке благо, але намагаюсь лише пояснити, що зло і благо не є тим самим, але що як одне, так і інше є як добрим, так і поганим.

18. АЛКІДАМАНТ. Бог створив усіх вільними, природа нікого не зробила рабом.

Опрацьовуючи наведені фрагменти і висловлювання софістів, спробуйте виділити їх провідні теми, особливості, змістові наголоси цих міркувань. Спробуйте також виділити те, що можна вважати їх інтелектуальними здобутками або, принаймні, виправданими судженнями, а також те, що є помилковим, заснованим на перекрученні думки. Що із ідейної спадщини софістів перейшло, на ваш погляд, у подальшу філософію?