Іммануїл кант

(1724-1804)

Біографічна довідка

Засновник німецької класичної філософії. Визначаючи його місце у європейській філософії, Гегель писав, що разом із Кантом відбулася повна зміна філософського мислення. І. Кант народився 22 квітня (5 травня) 1724 р. в Кенігсберзі (Прусія) в сім’ї ремісника. Був кращим учнем Фрідріхової колегії - латинської (середньої) школи. В 1745 р. закінчив теологічний факультет університету Кенігсберга, здобувши знання з філософії і натурфілософії, а також блискуче володіючи латинню. 9 років був домашнім вчителем. У 1755 р. захистив магістерську дисертацію і здобув посаду приват-доцента університету. Деякий час Кант служив у бібліотеці Кенігсберзького палацу. З 1770 року і до середини 90-х рр. Кант займає посаду професора університету. В філософській творчості І. Канта виділяють докритичний, критичний та антропологічний періоди. В перший період Кант переважно займався питаннями натурфілософії або близькими до неї. Найбільш відома робота цього періоду – „Всезагальна природна історія та теорія неба”, в якій Кант розглядає історію виникнення сонячної системи із газової туманності. В другий період (з 1770 р.) - критичний - Кант створює низку робіт під вихідною назвою „Критика”, яка розуміється як намагання дістатися до підвалин явищ, що розглядаються. Найбільш відома з цих робіт – „Критика чистого розуму”, яка присвячена з’ясуванню найбільш важливих аспектів діяльності людського інтелекту в процесі пізнання. Власне, в цій галузі І. Кант і має найбільші надбання. Помер Кант 12 (25) лютого 1804 р.

Фрагменти ТВОРІВ

Критика чистого розуму. Передмова до першого видання.

Людському розумові в одному з видів його пізнання випала дивна доля: його обсідають питання, від яких він не може ухилитись, тому що вони нав'язуються йому його власною природою; але в той же час він не може відповісти на них, оскільки вони перевищують можливості людського розуму.

У таке скрутне становище розум потрапляє не за власної вини. Він починає із засновників, застосування яких у досвіді неминуче і в той же час достатньою мірою підтверджується досвідом. Спираючись на них, він підноситься... все вище, до умов більш віддалених. Але оскільки він помічає, що на цьому шляху його справа завжди повинна лишатися незавершеною, остільки він змушений вдатися до вихідних засновків, які сягають за межі усякого можливого досвіду і тим не менше здаються настільки безсумнівними, що навіть буденний людський розсудок погоджується з ним. Проте внаслідок цього розум заглиблюється у морок і потрапляє у суперечності, котрі, справді, можуть привести його до висновку, що десь в основі лежать приховані помилки, але виявити їх він не в змозі, тому що вихідні засновники, якими він користується, сягають за межі будь-якого досвіду і внаслідок цього не визнають перевірки досвідом. Арену цих нескінченних сперечань називають метафізикою.

...(Наш час) не має наміру... обмежуватись уявним знанням і вимагає від розуму, щоб він знов брався за найскладніше з своїх занять - за самопізнання і запровадив би суд, який підтвердив би справедливі вимоги розуму, аз іншого боку, був би в змозі усунути всі безпідставні домагання - не методом наказів, а спираючись на однобічні й незмінні закони самого розуму. Такий суд є ніщо інше, як критика самого чистого розуму.

...Пізнання розумом може ставитись до свого предмету подвійно а саме: або просто визначити цей предмет та його поняття, ...або здійснювати його. Перше означає теоретичне, а друге - практичне пізнання розумом. І в тій, і в іншій сфері слід попередньо викласти... розділ чистого знання, тобто той розділ, в якому розум визначає свій предмет цілком „апріорі” (поза досвідом)...

Математика та фізика - це дві теоретичні області пізнання розумом котрі повинні визначати свої об'єкти „апріорі”, перша - абсолютно чисто, а друге... - частково...

Критика чистого розуму. Передмова до другого видання.

...Світло відкрилося тому, хто вперше довів теорему про рівнобедрений трикутник; він зрозумів, що його завдання полягає не в дослідженні того, що він угледів у фігурі або в одному лише її понятті, ніби читаючи в ній її властивості, а в тому, щоб створити фігуру за допомогою того, що він вам „апріорі” (поза досвідом), відповідно поняттям в думках вклав в неї і продемонстрував (шляхом побудови)...

...Природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти попереду у злагоді із постійними законами і змушувати природу відповідати на його запитання, а не тягнутися у неї ніби на налигачі, тому що в протилежному випадку спостереження, що здійснені випадково, без заздалегідь складеного плану, не будуть пов’язані необхідним законом, між тим, як розум шукає такий закон і має у ньому потребу. Розум повинен підходити до природи, з одного боку, із своїми принципами, лише відповідно до яких узгоджені між собою явища і можуть набувати силу законів, і, з другого боку, з експериментами, вигаданими відповідно до цих принципів для того, щоб черпати із черпати із природи знання, але не як школяр, якому учитель підказує все, що він хоче, а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані питання.

...Я вважав би, що приклад математики та природознавства... досить чудовий, щоб поміркувати над сутністю тієї зміни в способі мислення, котра виявилася для них настільки сприятливою, і щоб... спробувати наслідувати їм, наскільки цьому дозволяє подібність їх до метафізики як заснованих на розумі знань. До цього часу вважали, що будь-які наші знання повинні узгоджуватись із предметами... (Але варто) спробувати з’ясувати, чи не вирішимо ми завдань метафізики більш успішно, якщо будемо виходити із припущення, що предмети повинні узгоджуватись із нашим пізнанням - а це краще поєднується із вимогою можливості апріорного знання про них, яке повинно установити дещо про предмети раніше, ніж вони нам надані. Тут повторюється те саме, що відбулося із першою думкою Коперника: коли виявилось, що гіпотеза про обертання всіх зірок навколо спостерігача недостатньо добре пояснює рух небесних тіл, то він спробував з'ясувати, чи не досягне він більшого успіху, якщо припустить, що рухається спостерігач, а зірки знаходяться у стані спокою. Таку ж спробу можна, здійснити в метафізиці, коли мова йде про споглядання предметів. ...Якщо предмети узгоджуються із нашою здатністю до споглядання, то я цілком уявляю собі можливість апріорного знання. Але я не можу зупинитись на цих спогляданнях, для того, щоб вони перетворились на знання, я повинен їх як уявлення віднести до чогось як до предмета, котрий я повинен визначити через ці споглядання.

Вступ.

І. Про відмінність між чистим та емпіричним пізнанням.

Без сумніву, усяке наше пізнання починається з досвіду; справді, чим же спонукалася до діяльності пізнавальна здатність, якщо не предметами, котрі діють на наші чуття і частково самі продукують уявлення, частково спонукають наш розсудок порівнювати їх, пов'язувати або поділяти і таким чином переробляти первинний матеріал чуттєвих вражень у пізнання предметів, що має назву досвіду?...

Але хоч усяке наше пізнання і починається з досвід, звідси зовсім не випливає що воно цілком походить із досвіду... Тому виникає... питання: чи існує... незалежно від досвіду і навіть від усяких чуттєвих вражень пізнання? Такі знання називають апріорними; їх відрізняють від емпіричних знань, котрі мають апостеріорне джерело, а саме - в досвіді.

...В подальшому дослідженні ми будемо називати апріорними знання, що безумовно незалежні від будь-якого досвіду, а не незалежні від того чи іншого досвіду... В свою чергу із апріорних знань чистими називаються ті знання, до яких абсолютно не примішано нічого емпіричного.

II. Ми володіємо деякими апріорними знаннями, і навіть буденний розсудок не позбавлений їх.

Мова йде про ознаку, за якою ми можемо впевнено відрізняти чисте знання від емпіричного. Хоча із досвіду ми і дізнаємось, що об'єкт має ті чи інші властивості, але ми не дізнаємось, при цьому, що він не може бути інакшим. Тому, по-перше, якщо мається положення, що мислиться разом з його необхідністю, то це апріорне судження; якщо до того ж це положення виведено з таких, що самі в свою чергу необхідні, то воно безумовно апріорне положення.

По-друге, досвід ніколи не дає своїм судженням істинної або суворої всезагальності, він надає їм тільки умовну і порівняльну всезагальність (через індукцію)... Отже, якщо якесь судження мислиться як безумовно" всезагальне, тобто так, що не припускається можливість виключення, то воно не є виведеним із досвіду, а є безумовно апостеріорним судженням...

Таким чином, необхідність і безумовна всезагальність є точні ознаки апріорного знання і невід'ємно пов'язані між собою.

Не важко довести, що людське знання дійсно містить такі необхідні і в найточнішому смислі всезагальні, отже, чисті апріорні судження. Якщо хочете знайти приклади із галузі наук, то варто лише вказати на всі положення математики: якщо хочете знайти приклад із застосування самого буденного розсудку, то цим може служити універсальне твердження, що всяка зміна повинна мати причину... Насправді, звідки ж сам досвід міг би запозичити свою достовірність, якби всі правила, яким він слідує, в свою чергу також були емпіричними, тобто випадковими... Проте, не тільки в судженнях, але навіть і в поняттях виявляється апріорне походження деяких з них. Відкидайте поступово від вашого емпіричного поняття тіла все, що є в ньому емпіричного: колір, твердість або м'якість, вагу, непроникненість тоді все ж залишиться простір, який тіло займало і який ви не можете відкинути.

III. Про відмінність між аналітичними та синтетичними судженнями.

У всіх судженнях, в яких мислиться відношення суб'єкта (про що йдеться в судженні) до предиката (що приписується суб'єктові), це відношення може бути подвійним. Або предикат В належить суб'єктові А як дещо, що міститься (в прихованому вигляді) в цьому понятті А, або ж в цілому знаходиться поза поняттям А, хоча й пов'язане із ним. В першому випадку я називаю судження аналітичним, а в другому-синтетичним... Перші можна назвати пояснюючими, а другі -розширюючими судженнями, тому що перші через свій предикат нічого не додають до поняття суб'єкта, а лише ділять його шляхом членування на підпорядковані йому поняття, що вже мислилися у ньому (хоча й невиразно), між тим як синтетичні судження приєднують до поняття суб'єкта предикат, що зовсім не мислився у ньому і не міг бути вилученим із нього ніяким членуванням.

...Всі-емпіричні судження... синтетичні. Справді, було б безглуздим основувати аналітичні судження на досвіді, тому що, утворюючи такі судження, я зовсім не повинен виходити за межі .свого поняття і, отже, не маю потреби у свідоцтвах досвіду. ...Але апріорні синтетичні судження зовсім позбавлені... допоміжних засобів. Якщо я повинен вийти за межі поняття А, щоб пізнати інше поняття В, як пов'язане із першим, то на що я можу спертися і що робить можливим синтез, якщо в такому випадку я позбавлений можливості шукати в сфері досвіду?

...Кінцева мета всього нашого апріорного знання грунтується саме на таких синтетичних, тобто розширюючих знання вихідних засновків...

§20

Коли ми розложимо всі свої синтетичні судження, оскільки вони о об'єктивно важливі, то помітимо, що вони ніколи не складаються з самих споглядань, пов'язаних в судження через порівняння, як звичайно думається, тому що вони були б неможливі, якби до понять, абстрагованих від споглядання, не долучилося ще чисте розсудкове поняття... Навіть судження чистої математики у своїх найпростіших аксіомах не є вільні від цієї умови. Основне твердження: пряма є найкоротшою лінією між двома точками, вимагає передумови, щоб лінію підвести під поняття величини. А це поняття, очевидно, не є самим спогляданням, а вкоренилося лише тільки в розсудку і є тим, щоб, маючи на увазі судження, які можна було б висказати про споглядання (лінії), визначити його щодо кількості, тобто множинності... При таких судженнях маємо на думці, що в даному спогляданні міститься багато однорідного...

IV. 1. Всі математичні судження синтетичні. 2. Природознавство містить у собі апріорні судження як принципи. 3. Метафізика, навіть якщо розглядати" її як науку, яку досі лише намагалась створити,... повинна включати у себе апріорні синтетичні знання.

V. Загальне завдання чистого розуму.

...Істинне завдання чистого розуму полягає у наступному питанні: як можливі апріорні синтетичні судження?

...Рішення (цього) завдання включає в себе -разом із тим можливість чистого застосування розуму при створенні та розвитку всіх наук, що містять апріорні теоретичні знання про предмети, тобто відповідь на питання:

Як можлива чиста математика?

Як можливе чисте природознавство?

Як можлива метафізика як наука?

Трансцендентальне вчення про початки. Частина перша. Трансцендентальна естетика.

§1.

Яким би чином і за допомогою яких би засобів не відносилось пізнання до предметів, в усякому випадку споглядання є саме той спосіб, яким пізнання безпосередньо ставиться до них і До якого як до засобу тяжіє всяке мислення. Споглядання має місце, лише якщо нам даний предмет; а це, в свою чергу можливе, принаймні, для нас, людей, лише завдяки тому, що предмет деяким чином діє на нашу душу. Ця здатність (сприйнятливість) одержувати уявлення тим способом, яким предмети діють на нас, називається чуттєвістю. Отже, через чуттєвість предмети нам даються, і лише вона постачає нам споглядання; мисляться ж предмети розсудком, і з розсудку виникають поняття. Будь-яке мислення, проте, повинно врешті-решт прямо або безспосередньо через ті або інші ознаки мати відношення до споглядань, отже, для нас - до чуттєвості, оскільки жоден предмет не може бути даним нам іншим способом.

§36

Як можлива сама природа?

Оце питання, що є найвищою точкою, до якої взагалі може дійти трансцендентальна філософія і до якої вона мусить дійти, як до своєї границі та завершення, містить в собі властиво два питання.

По-перше: як можлива природа в матеріальному розумінні, а саме відносно споглядання, як загальна сума явищ, або як загалом можливий простір, час і те, що їх наповнює, предмет наших відчуттів? Відповідь на це така: це є можливим за допомогою прикмети наших відчуттів, згідно з котрою відчуття властивим собі способом зазнають подразнень від предметів, що самі у собі їм невідомі, і від явищ цілком різняться...

По-друге: як можлива природа у формальному розумінні, як загальна сума правил, під які мусять бути підпорядковані всі явища, якщо ті явища вважають у досвіді за взаємно пов'язані? Відповідь не може бути інакша, як тільки така: природа у формальному розумінні є можлива тільки завдяки властивості нашого розсудку, згідно з якою всі уявлення чуттєвості, силою необхідності, зводяться до нашої свідомості; щойно через те можливий своєрідний спосіб нашого мислення і то за допомогою правил - а через такий рід мислення є можливий досвід, який треба цілковито відрізняти від пізнання предметів самих у собі...

Багато маємо законів природи, про які можемо знати тільки через досвід, але закономірність у сполуці явищ, тобто природи загалом не можемо ніяким досвідом пізнати, бо досвід сам потребує таких законів що апріорі лежать в основі його можливості...

Вже те основне твердження, яке ми перевели через цілий цей розділ, а саме твердження, що загальні закони природи можна пізнати апріорі, саме із себе приводить до твердження, що найвище законодавство природи мусить лежати в нас самих, тобто у нашому розсудку; ...загальні закони природи мусимо виводити не із природи через досвід, а навпаки мусимо шукати природу згідно з її загальною закономірністю тільки в умовах можливості досвіду, що лежать в нашій чуттєвості і в нашому розсудку. ...Саме така, і то необхідна відповідність принципів можливого досвіду законам можливості природи може наступити тільки з двох причин: або ми будемо виводити ці закони із природи через досвід, або навпаки, виводитимемо природу із законів можливості досвіду взагалі, і тоді вона буде тотожна самій тільки загальній закономірності досвіду. Перше саме собі суперечить, бо загальні закони природи можуть і мусять бути пізнані апріорі (то значить незалежно від всякого досвіду), а також вони мусять бути основою всякого емпіричного вживання розсудку. Отже лишається тільки друга можливість.

Критика чистого розуму. Трансцендентальна естетика. Про простір.

Я називаю чистими будь-які уявлення, в котрих немає нічого, що належить до відчуттів. Я називаю трансцендентальним будь-яке пізнання, що опікується не стільки предметами, скільки видами нашого пізнання предметів, оскільки це пізнання повинно бути можливим апріорі.

Таким чином, в трансцендентальній естетиці ми перш за все ізолюємо чуттєвість, відділяючи все, що думає при цьому розсудок з допомогою своїх понять, так щоб не лишилося нічого, крім емпіричного споглядання. Потім ми відділимо ще від цього споглядання все що належить відчуттям, так щоб лишилося тільки чисте споглядання і одна лише форма явищ, єдине, що може бути нам даним чуттєвістю апріорі. При такому дослідженні виявиться, що існують дві чисті форми чуттєвого споглядання як принципи апріорного знання, а саме простір і час...

За допомогою зовнішнього чуття ми уявляємо собі предмети як такі, що знаходяться поза нами, і притому завжди у просторі. В ньому визначені або можуть визначатись їх зовнішній вигляд, величина і відношення одне до одного. Внутрішнє почуття через яке душа споглядає себе саму або свій внутрішній стан, не дає, справді, споглядання самої душі як об'єкту, проте це є визначена форма, з допомогою якої лише й можливе споглядання її внутрішнього стану, так що все, що належить до внутрішніх визначень, постає у часових відношеннях. Поза нами ми не .можемо споглядати час, так само як не можемо споглядати простір (як форму душі) всередині нас. Що таке простір і час?

Простір не є емпіричне поняття, що може бути виведеним із зовнішнього досвіду. Справді, уявлення про простір повинно бути заздалегідь нам даним для того, щоб ті чи інші відчуття були віднесені до чогось зовнішнього...

Простір є необхідно апріорне уявлення, що лежить в основі всіх зовнішніх споглядань. Ніколи не можна уявити собі відсутність простору, хоча неважко уявити собі відсутність у ньому предметів.

Простір є не дискурсивне, або, як кажуть, загальне поняття про відношення речей взагалі, а чисте споглядання... Простір в сутності своїй єдиний; багатомаєтність в ньому... базується виключно на обмеженнях. Звідси витікає, що в основі всіх понять про простір лежить апріорне споглядання.

Простір уявляється як нескінченна надана величина.

...Простір є ніщо інше, як лише форма всіх явищ зовнішніх відчуттів, тобто суб'єктивна умова чуттєвості, за якою лише й можливі для нас зовнішні споглядання.

...Отже, лише з точки зору людини можемо ми вести мову про простір, протяжність і т. ін. Якщо відвернутися від суб'єктивних умов при наявності яких ми лише й можемо мати зовнішнє споглядання,... то уявлення про простір не значить абсолютно нічого.

Про час. Час не емпіричне поняття що витікає з якогось досвіду. Дійсно, збіг в часі або послідовність навіть не сприймалися б, якби в основі не існувало апріорного уявлення про час. Час є необхідне уявлення, що лежить в основі всіх споглядань... Всі явища можуть зникнути, самий же час усунути не можна. Час не є дискурсивне, або, як його називають, загальне поняття, а чиста форма чуттєвого споглядання. Різні часи є лише частини того ж самого часу.

Нескінченність часу значить ніщо інше, як те, що будь-яка визначена величина часу можлива лише шляхом обмеження єдиного, що лежить в основі, часу.

...Простір і час є два джерела пізнання, з котрих можна апріорі почерпнути різні синтетичні знання; блискучим прикладом цього служить чиста математика, коли справа йде про знання щодо простору та його відношення. Простір і час, разом взяті, є чисті форми будь-якого чуттєвого споглядання, і саме завдяки цьому можливі апріорні синтетичні положення.

Частина друга. Трансцендентальна логіка. Про логіку взагалі.

Наше знання виникає з двох основних джерел душі: перше з них є здатність одержувати уявлення (сприйнятність до вражень), а друге - здатність пізнавати через ці уявлення предмет (спонтанність понять). Через першу здатність предмет нам дається, через другу він мислиться у відношенні до уявлень... Отже, споглядання та поняття є початок усякого нашого пізнання, так що ні поняття без відповідного до них деяким чином споглядання, ні споглядання без понять не можуть дати знання.

...Жодній з цих здатностей не можна віддати перевагу в порівнянні з іншою. Без чуттєвості жоден предмет не може бути нам даним, а без розсудку жоден з них не можна було б помислити. Думки без змісту порожні, споглядання без понять сліпі... Розсудок нічого не може споглядати, а чуття нічого не можуть мислити. Лише з їх поєднання може виникнути знання.

...Здатність мислення предмет чуттєвого споглядання є розсудок. Розсудок є здатність самостійно продукувати уявлення, тобто є спонтанність пізнання.

...Крім споглядання існує лише спосіб пізнання, а саме пізнання поняттями; отже, пізнання будь-якого, принаймні людського, розсудку є пізнання поняттями, не інтуїтивне, але дискурсивне (перервними, пов'язаними між собою кроками).

...У нас завжди залишається можливість якщо й не пізнавати, то в крайньому разі мислити... предмети також як речі у собі. Адже в протилежному випадку ми прийшли б до безглуздого твердження, нібито явище існує без того, що з’являється. Тепер припустимо, що... необхідна відмінність речей як предметів досвіду і як речей у собі зовсім не була б запроваджена. В такому випадку закон причинності і... механізм природи повинні були б... обов’язково розповсюджуватись на всі речі взагалі... Тоді не можна було б, не впадаючи у явну суперечність, сказати... наприклад про людську душу, що її воля свобідна, але в той же час підпорядкована природній необхідності, тобто не свобідна.

...Вчення про моральність і вчення про природу залишається в своїх межах, чого не було б, якщо б критика нам заздалегідь не пояснила, що ми ні в якому разі не можемо знати речі у собі, і не показала б, що все, що ми можемо теоретично пізнати, обмежується лише явищами.

...Отже, я не можу навіть припустити існування бога, свободи і безсмертя душі для мети необхідного практичного-застосування розуму, якщо не позбавлю спекулятивний розум його зазіхань на трансцендентне (за межами явища) знання, тому що, домагаючись цих знань, розум повинен користуватись такими вихідними засновками, котрі, маючи у дійсності застосування лише до предметів можливого досвіду (до явищ), застосовуються все ж до того, що не може бути предметом досвіду, і в такому випадку насправді перетворюють це в явище (роблячи таким чином неможливим будь-яке практично розширення чистого розуму). Тому я був змушений обмежити знання, щоб звільнити місце вірі...

...Будь-яке наше споглядання є тільки уявлення про явища,... речі, котрі ми споглядаємо, самі собою не такі, як ми їх споглядаємо, і відношення їх самі по собі не такі, як вони нам з'являються, і якщо б ми усунули наш суб'єкт або ж лише суб'єктивні властивості наших відчуттів взагалі, то всі властивості об'єктів і всі відношення їх в просторі і часі зникли б: як явища вони можуть існувати тільки в нас, а не в собі. Якими є предмети в собі і відокремлено від цієї сприятливості нашої чуттєвості, нам абсолютно невідомо. Ми не знаємо нічого, крім властивого нам способу сприймати їх, котрий до того ж не є обов'язковим для інших істот, хоча і повинен бути притаманним кожній людині. Ми маємо справу тільки із цим способом сприйняття. Простір і час є чисті форми, а-відбуття взагалі є його матерія.

...До якого б високого ступеню чіткості ми не довели б наші споглядання, все одне цим ми не наблизились до пізнання властивостей предметів самих по собі.

Пролегомена до кожної майбутньої метафізики, яка може виступати як наука”.

Перша частина головного трансцендентального питання.

Як можлива чиста математика?

§6 Оце перед нами велике й випробуване пізнання, яке вже тепер має на подив гідні розміри та обіцяє безграничне поширення у майбутньому; воно... не спирається на підставах досвіду, лише є чистим витвором розумну, а крім того наскрізь синтетичне. "Отже як воно можливе для людського розуму, творити таке пізнання зовсім апріорі?" Чи не є передумовою її спромоги, бо вона не спирається і не може спиратися на досвіді - якась апріорна основа пізнання, що лежить глибоко захована, але могла би виявитись через ці свої наслідки, якби тільки добре розслідити її вихідні точки?

§7 Але ми переконуємося, що ціле математичне пізнання має цю властивість, що вона мусить представляти собі наперед свої поняття у спогляданні і то апріорі, отже не в емпіричному, лише у чистому спогляданні; без цього способу не може воно поступити ані на крок. Значить ці судження є всі інтуїтивні, натомість філософія мусить вдовольнятися дискурсивними судженнями з самим понять, а свої аподиктичні твердження може пояснювати за допомогою споглядання, але ніколи не може їх звідти виводити. Ця замітка про суть математики орієнтує нас вже про першу і найголовнішу умову її можливості: а саме в її основі мусить лежати якесь чисте споглядання, в якому вона може всі свої поняття представляти в дійсності, а все-таки апріорі, або, як кажуть, конструювати. Якщо зможемо винайти це чисте споглядання та його можливість, то тоді без труда вияснимо собі, як можливі синтетичні судження апріорі в чистій математиці, а тим самим також, як саме ця наука можлива...

§9 Якби наше споглядання мусило бути таким, що воно зображувало би предмети, як вони є самі в собі, то не було би зовсім апріорного споглядання - то воно було би усе емпіричним. Бо, що міститься в предметі самім у собі, можу знати лише, оскільки він мені безпосередньо даний. Очевидно й надалі незрозуміле, як я можу, оглядаючи даний предмет, пізнати, який він сам у собі, бо ж його прикмети не можуть перейти до моєї уяви; навіть як би ми допустили цю можливість, то все-таки подібне споглядання не може бути апріорі, цебто раніше ніж предмет увійшов до моєї уяви; бо без цього не можна придумати ніякої причини, щоб з ним зв'язувати мої уявлення; це відношення мусило б спиратися на натхнення. Отже, що моє споглядання... відбувається як апріорне пізнання, це 6 можливим лише в один спосіб, а саме, якщо це пізнання не містить у собі нічого іншого, лише форму чуттєвості, яка існує в моєму суб'єкті раніш як усі дійсні враження, через які предмети на мене діють. Бо знаю апріорі, що предмети почуттів можна споглядати лише за допомогою цієї форми чуттєвості. З того виходить, що твердження, які торкаються лише цієї форми чуттєвого споглядання, будуть у відношенні до чуттєвих предметів можливі і важливі, та навпаки споглядання, які є можливі апріорі, не можуть ніколи торкатися інших речей, лише предметів наших почуттів.

§10 Саме час і простір є такі споглядання, які чиста математика кладе в основу всього свого пізнання і суджень, які рівночасно виступають як аподиктичні й необхідні; бо математика мусить усі свої поняття спершу зобразити, цебто конструювати в спогляданні, а чиста математика в чистому спогляданні, без котрого вона не може ні на крок посунутися, (тому, що вона не може поступати аналітичне, цебто розчленовуючи поняття, лише синтетичне), доки бракує їй чистого споглядання, в- якому лише можемо дістати матеріал для синтетичних суджень апріорі. Геометрія кладе в основу чисте споглядання простору. Арифметика творить навіть свої числові поняття послідовним додаванням одиниць в часі, а особливо чиста механіка може творити свої поняття руху тільки за допомогою зображення часу. Але обидва ці зображення є чистими формами споглядання; бо коли від емпіричних споглядань тілі їх змін (рухів) вилучити все емпіричне, тобто те, що належить до відчуття, то залишається лише час і простір, які є тими самими чистими спогляданнями та апріорі лежать в основі відчуттів, тому ніколи не можна їх поминути; але вони саме тим, що є чистими апріорними спогляданнями, доказують, що вони є лише формами нашої чуттєвості, які мусять випереджувати будь-яке емпіричне споглядання.

§П Чиста математика, як синтетичне пізнання апріорі, є лише цим способом можлива, що вона не відноситься до ніяких інших предметів, лише до чуттєвих; чисте споглядання (простору і часу) служить апріорною основою їх емпіричного споглядання, а може служити з тої причини, що воно не є нічим іншим, лише самою формою чуттєвості, яка випереджує дійсно появу предметів і так щойно робить її справді можливою.

§12 Що простір в певному значенні слова ( котрий сам не є границею жодного іншого простору) має три виміри і що простір взагалі не може мати їх більше, основується на цьому твердженню, що в одній точці може перетинатися під прямим кутом не більше, як три лінії. Але цього твердження не можна вивести з понять - лише воно основується безпосередньо на спогляданні, і то чистим та апріорним, бо воно є безумовно певне.