Вольтер

(1694 -1778)

Біографічна довідка

Вольтер (Франсуа-Марі Аруе) – зачинатель та найвизначніший представник французького Просвітництва: поет, драматург, письменник, історик, політичний мислитель, філософ-деїст. Народився у Парижі в родині відомого нотаріуса. Через політичні переслідування двічі зазнавав ув’язнень у сумнозвісній Бастилії, вигнань за межі Франції. Наприкінці життя, вже всесвітньо відомий мислитель, Вольтер оселився у містечку Ферне на кордоні зі Швейцарією. Тут його дім на два десятиліття перетворився на один з найважливіших центрів європейської культури. Програма соціально-політичних перетворень у дусі буржуазного демократизму, що була висунута Вольтером, невтомна боротьба проти католицької церкви як найважливішої ідеологічної зброї феодального абсолютизму, а також його судово-правової системи – все це пов’язало ім’я Вольтера з підготовкою Великої французької революції, попри те, що сам він був прихильником мирних перетворень, які повинні проводити освічені монархи (ідея союзу монархів і філософів).

Фрагменти

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ВОЛЬТЕРА. ДЕЇЗМ. АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ

6. «Trans naturam», за природою. Але чи є будь-що за природою? Оскільки під природою розуміють матерію, то предметом метафізики стає все, що не є матеріальним.

Наприклад, наш розум, який не є ані довгим, ані широким, ані високим, ані щільним, ані гострим;

Ваша душа, вам невідома, яка є причиною вашого розуму;

Духи, про яких постійно говорили, яким довгий час приписували таке тонке тіло, що воно вже не було більше тілом, і в яких нарешті відняли будь-яку подобу тіла, не знаючи, що після цього залишиться;

Спосіб відчування цих духів, яким вже не перешкоджають п’ять органів чуттів, спосіб їхнього мислення за відсутності голови, спосіб передавання ними своїх думок без допомоги слів та знаків;

Нарешті, Бог, якого ми знаємо за його творіннями, але якого наша гордість хоче визначити; Бог, могутність якого ми відчуваємо безмежною; Бог, між яким і нами лежить безодня безкінечності і природу якого ми намагаємося зрозуміти;

Ось предмети метафізики» (ХХ, p. 76).

7. Доля метафізики завжди була такою: починають з наперед угадування, багато часу сперечаються і закінчують сумнівом (ХХІІІ, p. 131).

8. Я скажу у дусі мудрого Локка: філософія повинна зупинитися, коли втрачено світильник фізики (XVII, p. 153).

11. Наша планета, поза сумнівом, зазнала перетворень, і її форма змінилася. Кожна планета зазнає змін. Оскільки все перебуває у русі, то все необхідно повинно змінюватися. Лише непорушність нерухома, лише природа вічна, але ми з’явилися нещодавно. Ми відкриємо тисячі ознак, що вказують на зміни на нашій земній кулі. Ці свідоцтва розкажуть нам, що були поховані тисячі міст, що зникли ріки, що на великому просторі землі ми ходимо по уламках (XXVII, p. 157).

12. Згідно зі сприйнятими ідеями ми називаємо чудом порушення божественних та вічних законів.

Чудом є порушення математичних, божественних, непорушних і вічних законів. Вже лише з цього видно, що чудо означає протиріччя у термінах: закон не може бути одночасно і непорушним і таким, що порушується (ХХ, стор. 77).

17. Отже, віра у Бога, який нагороджує за добрі справи та карає за погані, який пробачає незначні провини, є найбільш корисною для людського роду. Це єдина вузда для могутніх людей, які нахабно чинять явні злочини. Це єдина вузда і для людей, які спритно чинять таємні злочини. Я не кажу вам, друзі мої, що до цієї необхідної віри слід додавати забобони, які її ганьблять і могли б навіть зробити її згубною. Так, друзі мої, атеїзм і фанатизм – це два полюси розбрату і жаху. Невеличка зона доброчесності лежить між цими двома полюсами. (ХХІ, p. 574).

18. Атеїзм і фанатизм – це два чудовиська, що можуть зжерти і пошматувати суспільство; але атеїст і у своєму заблудженні зберігає розум, який підрізає його кігті, а фанатик захоплений постійним безумством, яке загострює його пазурі (XVII, p. 455).

23. Першим провидцем, першим пророком став перший шахрай, який зустрів дурня… (XXVI, p. 217).

24. Платонізм – це батько християнства, а юдейська релігія – його мати (XXVIII, p. 247).

27. Очевидно, що християнська релігія – це тенета, якими шахраї оплутували дурнів понад сімнадцять століть, і кинджал, яким фанатики вбивали своїх братів протягом чотирнадцяти століть (XXVIII, p. 428).

ІСТОРИЧНІ ПОГЛЯДИ ВОЛЬТЕРА

31. «Про них [арабів] геть не пишуть у наших всесвітніх історіях, сфабрикованих на заході, і я добре знаю, чому: вони не мають жодного відношення до маленького юдейського народу, який став головним об’єктом і основою наших історій, які претендують називатися всесвітніми, - історій, у яких певний рід авторів, що копіюють один одного, забувають про три чверті людського роду» (ХІ, p. 41).

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ ВОЛЬТЕРА

32. […] У кожної тварини є свій інстинкт. Інстинкт людини, зміцнений розумом, тягне її до суспільства, так само як до їжі і пиття. Потреба у суспільстві не лише не розбестила людину, але її псує, навпаки, віддалення від суспільства. Той, хто жив би цілковито один, незабаром втратив би здатність мислити й висловлюватися. Він став би тягарем для самого себе. Він дійшов би до того, що перетворився б на тварину. Надлишок безсилої гордовитості, що повстає проти гордовитості інших, може змусити меланхолічну душу тікати від людей. Саме тоді вона псується. І сама себе карає за це. Її гордовитість є для неї джерелом страждань. У самітності і потайній прикрості мордує вона себе за те, що вона знехтувана та забута. Вона ставить себе у найжахливіше рабство, сподіваючись бути вільною (ХІХ, p. 378, 379).

34. […] На нашій нещасній планеті неможливо, щоб люди, живучі у суспільстві, не були розділені на два класи: багатих, які панують, і бідних, які їм служать (XVIII, p. 475).

40. Подібно до того як найбільшим фізичним злом є смерть, так само найбільшим моральним злом є, безумовно, війна. Вона тягне за собою всі злочини, грабунки, спустошення, всілякі види смерті (XVII, p. 580).

41. Зростає нове покоління, яке ненавидить фанатизм. Настане день, коли у керма стануть філософи. Наближається царство розуму (Вольтер – Д′аламберу, 1 березня 1764 р.).

42. Все, що я бачу, засіває зерна революції, яка неминуче відбудеться і до здійснення якої я не доживу. Французи завжди спізнюються, але кінець кінцем вони все ж приходять до мети. Світло мало-помалу настільки поширюється, що засяє при першій нагоді. Тоді відбудеться чимала колотнеча. Молоді люди справді щасливі: вони побачать прекрасні речі (Вольтер – Шовлену, 2 квітня 1764 р.).

ЖАН-ЖАК РУССО

(1712 – 1778)

Біографічна довідка

Жан-Жак Руссо – французький філософ-просвітник, політичний мислитель, письменник, теоретик мистецтва. Народився в Женеві, у родині годинникаря. Систематичної освіти не отримав. Від початку 40-х років оселився у Парижі, де вступив у близькі стосунки з Дідро, Д′аламбером та іншими просвітниками. Співпрацював у «Енциклопедії». Широко відомими стали його твори «Розвідка про науки та мистецтво» (на конкурсну тему: чи сприяло відродження наук та мистецтв поліпшенню моральності, 1750), «Розвідка про походження та підстави нерівності між людьми» (1755). Проте найбільш відомим і впливовим став твір «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» (1762), який витримав безліч видань у Франції та був перекладений багатьма європейськими мовами незабаром після його видання. У Франції він був негайно заборонений і засуджений на спалення. Було навіть видано наказ про арешт Руссо, і мислитель змушений був тікати до Швейцарії. На цей час він вже розійшовся з основною групою французьких просвітників (найбільш запеклу полеміку Руссо вів з Вольтером). Останні роки життя провів у Франції, у самітності та бідності.

Фрагменти

РОЗВІДКА ПРО НАУКИ ТА МИСТЕЦТВА, ЩО ОТРИМАЛА ПРЕМІЮ ДІЖОНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ У 1750 РОЦІ, НА ТЕМУ, ЗАПРОПОНОВАНУ ЦІЄЮ Ж АКАДЕМІЄЮ: ЧИ СПРИЯЛО ВІДРОДЖЕННЯ НАУК ТА МИСТЕЦТВ ПОЛІПШЕННЮ МОРАЛЬНОСТІ

Ось як розкіш, розбещеність і рабство в усі часи ставали відплатою за наше пихате прагнення війти з щасливої неосвіченості, на яку нас прирекла вічна Мудрість. Здавалося б, густа завіса, за якою вона сховала всі свої шляхи, мусила б вказати нам, що ми не призначені для пустих вишукувань. Народи! Знайте назавжди, що природа хотіла вберегти вас від наук, подібно до того як мати вириває з рук своєї дитини небезпечну зброю. Всі приховані нею від вас таємниці є зло, від якого вона вас охороняє, і труднощі вивчення складають одне з її чималих благодіянь. Люди зіпсуті, але вони були б ще гіршими, якби мали нещастя народитися вченими.

РОЗВІДКА ПРО ПОХОДЖЕННЯ ТА ПІДСТАВИ НЕРІВНОСТІ МІЖ ЛЮДЬМИ

Я помічаю подвійну нерівність у людському роді: одна, яку я назву природною, або фізичною, оскільки вона встановлена природою, полягає у різниці віку, здоров’я, тілесних сил та розумових або душевних якостей. Друга ж може бути названою моральною або політичною, оскільки вона залежить від свого роду угоди і встановлена або принаймні стала правомірною зі згоди людей. Вона полягає у різноманітних привілеях, якими одні користуються на шкоду іншим, у тому, наприклад, що одні більш багаті, шановані та могутні, ніж інші, або навіть змушують їх підкорятися собі.

Перший, хто натрапив на думку, відгородивши ділянку землі, сказати: «Це моє» – і знайшов людей, достатньо простодушних, щоб цьому повірити, був справжнім засновником громадянського суспільства. Від скількох злочинів, війн і вбивств, від скількох лих та жахів позбавив би рід людський той, хто, висмикнувши кілки та засипавши рів, крикнув би своїм ближнім: «Не слухайте ліпше цього шахрая, ви загинете, якщо здатні забути, що плоди земні належать всім, а земля – нікому!» Але досить ймовірно, що справи не могли вже тоді залишатися у тому становищі, у якому перебували. Ідея власності, яка залежала від багатьох ідей попередніх, які могли виникнути лише поступово, не раптово склалися у розумі людини. Треба було далеко піти шляхом прогресу, набути безліч технічних навичок і знань, передавати та примножувати їх з віку до віку, аби наблизитися до цієї останньої границі природного стану.

Доки люди виконували лише такі роботи, які були під силу одному, і розробляли такі мистецтва, які не вимагали співпраці багатьох людей, вони жили вільними, здоровими, добрими і щасливими, наскільки могли бути такими за своєю природою, і продовжували насолоджуватися всією чарівністю незалежних стосунків. Але з тієї миті, як людина стала потребувати допомоги іншої, з тієї миті, як люди помітили, що одній корисно мати запас їжі, достатній для двох, рівність зникла, виникла власність, стала неминучою праця, і безмежні ліси перетворилися у веселі ниви, які треба було поливати людським потом, і на яких незабаром зійшли та розквітли разом з посівами рабство та злиденність.

Великий переворот цей учинив винахід двох мистецтв: обробки металів та землеробства. В очах поета – золото та срібло, а в очах філософа – залізо і хліб цивілізували людей і занапастили рід людський.

Ненаситне честолюбство, жага збільшувати свій добробут, не так з огляду на справжні потреби, як для того, аби стати вище за інших, прищеплюють всім людям негідну схильність шкодити одне одному і таємну заздрість, тим більше небезпечну, що, прагнучи напевно завдати удару, вони часто ховається за машкарою доброзичливості. Отже, конкуренція і суперництво, з одного боку, а з іншого – протилежність інтересів та потайне прагнення збагатитися за рахунок іншого – такими є найближчі наслідки виникнення власності, такими є невідступні супутники нерівності, яка народжується.

Таким чином, найбільш могутні або найбільш злиденні, виходячи зі своєї сили або зі своїх злиднів, почали приписувати собі своєрідне право на майно іншого, рівносильне в їхніх очах праву власності, і за знищенням рівності настав жорстокий розбрат. Захоплення, здійснювані багатими, розбійництво, здійснюване бідними, нестримні пристрасті одних та інших, забиваючи природне співчуття і слабкий ще голос справедливості, зробили людей жадібними, честолюбними і злими .

… нерівність, майже незначна у природному стані, посилюється і росте залежно від розвитку наших здібностей та успіхів людського розуму і стає, нарешті, міцною та правомірною завдяки виникненню власності і законів. Моральна нерівність, узаконена одним лише позитивним правом, протилежна праву природному, оскільки вона не співпадає з нерівністю фізичною. Ця різниця досить ясно показує, що ми повинні думати про той вид нерівності, який царює серед всіх цивілізованих народів, оскільки природне право, як би ми його не визначали, очевидно, не може допускати, щоб дитя панувало над старим, щоб дурень керував мудрецем і жменька людей потопала у розкоші, тоді як величезна більшість терпить нужду у найнеобхіднішому.

ПРО СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР АБО ПРИНЦИПИ ПОЛІТИЧНОГО ПРАВА

Відмовитися від своєї свободи – це означає відмовитися від своєї людської гідності, від права людини, навіть від її обов’язків. Немає такої винагороди, яка могла б відшкодувати відмову від усього. Така відмова несумісна з людською природою; відібрати всіляку свободу у своєї волі рівносильне відняттю всіх моральних мотивів у своїх вчинків.

Якщо, таким чином, ми видалимо з суспільної угоди те, що не становить її сутності, то ми знайдемо, що вона зводиться до наступного:

Кожен з нас віддає свою особистість і всю свою міць під верховне керівництво спільної волі, і ми разом сприймаємо кожного члена невіддільною частиною цілого.

Перехід від природного стану до громадянського створює у людині досить помітну зміну, замінюючи у її діях інстинкт правосуддям і надаючи її діям морального начала, якого їм перед тим бракувало. Хоча у стані суспільному людина втрачає багато переваг, які в неї були у природному стані, проте вона набуває значно більші переваги; її здібності вправляються і розвиваються, думка її розширюється, почуття ушляхетнюються, і вся її душа підноситься до такого ступеню, що, якби зловживання новими умовами життя не опускали її часто до стану більш низького, ніж той, з якого вона вийшла, вона мусила б безупинно благословляти щасливу мить, яка вирвала її назавжди з її минулого стану і перетворила її з тупої та обмеженої тварини на істоту мислячу – на людину.

Що є спільного у різних приватних інтересах, те й створює суспільний зв’язок, і якби не було такого пункту, у якому б збігалися всі інтереси, то жодне суспільство не могло б існувати. Лише на підставі цього спільного інтересу суспільство й повинно бути керованим.

Суспільний договір встановлює між всіма громадянами таку рівність, що вони вступають до угоди на тих самих умовах і повинні користуватися тими самими правами. Таким чином, з самої природи договору випливає, що будь-який акт суверенітету, тобто будь-який справжній акт спільної волі, зобов’язує або захищає однаково всіх громадян, так що верховна влада знає лише сукупність народу і не робить різниці між тими, хто її складає.

Будь-який законний уряд є уряд республіканський.

Якщо дослідити, у чому саме полягає найбільше благо всіх, яке має бути метою будь-якої системи законодавства, то ми знайдемо, що благо це зводиться до двох найважливіших речей: с в о б о д и і р і в н о с т і; свободи – тому що будь яка приватна залежність рівносильна відніманню у державного організму певної сили; рівності – тому що свобода не може існувати без рівності.

Я вже зазначав, що таке громадянська свобода; під словом «рівність» не слід розуміти того, щоб ступені влади і багатства повинні бути абсолютно однакові; що стосується влади, вона не повинна доходити до насильства і застосовуватися інакше, ніж в силу певного становища та законів; а що стосується багатства – жоден громадянин не повинен бути настільки багатим, щоб бути у стані купити іншого, і жоден – настільки бідним, щоб бути змушеним продавати себе. Це припускає з боку вельможних людей поміркованість у користуванні майном та впливом, а з боку людей маленьких – поміркованість у своїй жадібності і заздрості.

Суверенітет не може бути наданим власне з тієї ж причини, з якої він не може бути відчуженим. Він полягає виключно у спільній волі, а воля не може бути наданою: це – або та сама воля, або інша; середини тут немає. Народні депутати не суть і не можуть бути представниками народу, вони лише його комісари; вони нічого не можуть ухвалювати остаточно; будь-який закон, який народ не ратифікував особисто, недійсний; це навіть не закон.

Оскільки закон є ні що інше, як оголошення спільної волі, то зрозуміло, що у своїй законодавчій владі народ не може бути представленим, але він може і повинен бути представленим у своїй виконавчій владі, яка є лише силою, застосованою згідно із законом.