Шарль-луї монтеск’є

(1689 – 1755)

Біографічна довідка

Шарль-Луї Монтеск’є – французький філософ-просвітник, політичний мислитель, історик і правознавець, письменник. Народився у родині вельможного дворянина. Вивчав мистецтво, природничі та суспільні науки. Співпрацював у «Енциклопедії», яку очолював Дідро. Серед творів Монтеск’є – «Роздуми про причини величі та падіння римлян» (1734), «Есе про смак у витворах природи та мистецтва» (надруковано в «Енциклопедії»). Найбільш фундаментальний та відомий твір Монтеск’є – «Про дух законів» (1748).

Фрагменти

ПРО ДУХ ЗАКОНІВ

Неможна ставитися байдуже до справи просвіти народу. Передсуди, притаманні органам управління, спочатку були передсудами народу. В часи невігластва люди не знають сумнівів, навіть коли коять найбільше лихо, а у добу просвіти вони тремтять навіть при вчиненні найбільшого блага.

Я вважав би себе найщасливішим із смертних, якби міг вилікувати людей від властивих їм передсудів. Передсудами я називаю не те, що заважає нам пізнавати ті чи інші речі, а те, що заважає нам пізнавати самих себе (стор.159-161).

Закони у найширшому розумінні цього слова суть необхідні відношення, що випливають з природи речей; у цьому сенсі все, що існує, має свої закони; вони є і у Божества, і в світі матеріального, і у істот надлюдського розуму, і у тварин, і у людини.

Ті, хто каже, що всі видимі нами у світі явища створені сліпою долею, стверджують велику нісенітницю, оскільки що може бути більш безглуздим, ніж сліпа доля, що створила розумні істоти?

Як істота фізична, людина, подібно до всіх інших тіл, керується незмінними законами; як істота, обдарована розумом, вона невпинно порушує закони, встановлені Богом, та змінює ті, які встановила сама. Вона повинна керувати собою, та, проте, вона є істотою обмеженою; як всяка смертна розумна істота, вона стає жертвою незнання та омани і нерідко втрачає й ті слабкі пізнання, які вже вдалося здобути, а як істота чуттєва, перебуває у владі тисячі пристрастей. Така істота здатна щохвилини забувати свого Творця – і Бог нагадує їй про себе у заповітах релігії; така істота здатна щохвилини забувати саму себе – і філософи скеровують її законами моралі; створена для життя у суспільстві, вона здатна забувати про своїх ближніх – і законодавці закликають її до виконання своїх обов’язків шляхом встановлення політичних та громадянських законів.

Закон, взагалі кажучи, є людський розум, оскільки він керує всіма народами землі; а політичні і громадянські закони кожного народу мають бути не більш, ніж окремими випадками застосування цього розуму.

Ці закони повинні перебувати у такій тісній відповідності з властивостями народу, для котрого вони встановлені, що лише у надзвичайно виняткових випадках закони одного народу можуть стати у пригоді для іншого народу (стор.163 -169).

В Азії завжди були великі імперії; в Європі ж вони ніколи не могли втриматися. Справа у тім, що у відомій нам Азії рівнини значно більші і вона розрізана горами і морями на більш великі області, а через більш південне розташування її джерела швидше висихають, в горах менше снігів і не дуже повноводні ріки являють собою легші перешкоди.

Тому влада в Азії повинна бути завжди деспотичною, і якби там не було такого крайнього рабства, то дуже скоро відбувся би поділ на більш дрібні держави, що є несумісним із природним поділом країни.

В Європі через її природний поділ утворилося декілька держав середньої величини, де правління, що базується на законах, не лише не стає шкідливим для міцності держави, але, навпаки, настільки сприятливе у цьому відношенні, що держава, позбавлена такого правління, занепадає і стає слабкішою від інших.

Ось як утворився той дух свободи, завдяки якому кожна країна Європи тяжко підкоряється сторонній силі, якщо ця остання не діє шляхом торгових законів і в інтересах її торгівлі.

Навпаки, в Азії царює дух рабства, який ніколи її не залишав; в усій історії цієї країни неможливо знайти жодної риси, що знаменує вільну душу; у ній можна побачити лише героїзм рабства (стор.391-392).

В країні з придатним для землеробства ґрунтом, звичайна річ, встановлюється дух залежності. Селяни, які складають головну частину її населення, не так ревниві до своєї свободи; вони надто зайняті працею, надто занурені у свої приватні справи. Село, багате на різні блага, побоюється грабіжників, побоюється військ.

Багато речей керують людьми: клімат, релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, звичаї; як результат всього цього утворюється загальний дух народу.

Чим більше посилюється в народі дія однієї з цих причин, тим більше послаблюється дія інших. Дикунами володарює майже виключно природа і клімат, китайцями керують звичаї, в Японії тиранічна влада належить законам, принципи правління і звичаї давнини панували в Римі (стор.412).