Альфред Тарський

(1901 – 1983)

Біографічна довідка

Відомий польський математик, логік та філософ науки. Отримав освіту у м. Варшаві, де, після закінчення у 1924 році філософського відділення університету, працював доцентом, викладачем математики у гімназії та приймав активну участь у різного роду наукових заходах, у тому числі – міжнародного плану (відвідував Прагу, Париж, Відень). Мав контакти із відомими діячами Віденського гуртка, представниками англійської школи аналітичної філософії. Із 1939 року жив та працював у США.

Фрагменти ТВОРІВ

ПОНЯТТЯ ІСТИНИ У МОВАХ

ДЕДУКТИВНИХ НАУК

Дана робота присвячена майже цілком лише одному питанню: питанню визначення істини; сутність його полягає у тому, щоби – маючи у розпорядженні ту чи іншу мову – сконструювати правильне за суттю та формально бездоганне визначення терміну «істинне висловлювання». Це питання, що належить до класичних проблем філософії, містить у собі немалі труднощі: не зважаючи на те, що повсякденне, усталене значення терміну здається достатньо виразним та прозорим, всі спроби ретельного уточнення його значення досі закінчувались поразкою, а міркування, у яких фігурував даний термін, засновані на інтуїтивно очевидних, на перший погляд, припущеннях, багато разів приводили до парадоксів та антиномій (що їх, правда, у більш-менш задовільний спосіб розплутувати). Поняття істини поділяло у цьому відношенні долю інших аналогічних понять із області так званої семантики мови.

Питання про визначення того чи іншого поняття не поставлене належним чином доти, доки не встановлений список термінів, за допомогою якого прагнуть побудувати дане визначення, якщо при цьому визначення має відповідати своєму істинному завданню, то сенс термінів, що охоплюється цим списком, не має викликати жодних підозр.

… Звичайна, повсякденна мова не постає чимось «готовим», завершеним, із чітко окресленими границями. Ніким не встановлено, які вирази дозволено додавати до цієї мови, що, таким чином, у деякому сенсі вже до нього «потенційно» приналежні; ми не зможемо також структурно виділити серед виразів мови ті, що ми називаємо висловлюваннями, і тим більше ми не вміємо розрізняти серед сукупності висловлювань істинні. Спроба побудови структурного визначення терміну «істинне висловлювання» наштовхується – при застосуванні до повсякденної мови – на складності, які ми не в силах здолати.

… Відмовляючись від спроб рішення поставленої проблеми для випадків повсякденної мови, у подальшому процесі обговорення я обмежусь виключно формалізованими мовами. Їх можна охарактеризувати у загальному плані як такі (штучно сконструйовані) мови, у яких сенс кожного виразу однозначно визначається його формою. …Отже, для кожної з цих мов (ά) показуються або також описуються (структурно) усі знаки, з котрих утворені вирази мови; (β) серед усіх можливих виразів, утворених із цих знаків, виділяються за допомогою структурних властивостей ті, що називаються реченнями. Далі, формалізовані мови конструюються виключно для того, щоби на їх основі розвивати формалізовані дедуктивні науки; мова зрощується із наукою до такого ступеня, що… говориться про ту чи іншу формалізовану дедуктивну науку. Тому, у зв’язку із методом побудови дедуктивних наук, проявляються подальші характерні особливості формалізованих мов. А саме, (γ) позначають або описуються деякі категорії речень, називаючи їх аксіомами або примітивними реченнями; (δ) у правилах виведення виділяються деякі процедури структурного характеру, що роблять можливими перетворення одних речень в інші, … та речення, що називаються висновками… Висновки аксіом носять ім’я таких, що доводяться або прийнятними реченнями.

… На противагу повсякденній мові формалізовані мови зовсім позбавлені того універсального характеру, що притаманний повсякденній мові. Кожного разу, коли ми проводимо дослідження мови деякої формалізованої дедуктивної науки, ми повинні чітко відрізняти мову, про яку говоримо, від мови, якою говоримо, науку, що служить предметом дослідження, від науки, в котрій ми проводимо дослідження. Імена виразів першої мови та ті відношення, що між ними утворюються, належать вже до другої мови, до так званої метамови; відповідно, описи цих виразів, визначення складніших понять, особливо тих, що пов’язані із побудовою дедуктивної науки, утворюють речення другої науки, що зветься метанаукою.

В якості об’єкту дослідження я обираю тут мову деякої максимально простої та елементарної, читачам, безумовно, добре відомої, дедуктивної науки, а саме – алгебри класів, що являє собою фрагмент математичної логіки і може розглядатися як одна із інтерпретацій «формальної» науки, що зазвичай зветься алгеброю логіки.

… Основні результати даної роботи можна коротко виразити у наступних тезах:

А. Для кожної формалізованої мови кінцевого порядку ми в змозі сконструювати у метамові формально коректне і змістово адекватне визначення істинного речення, користуючись виключно виразами загально логічного характеру, виразами самої мови та термінами із області морфології мови, тобто іменами виразів мови та існуючих між ними структурних відношень.

В. Для формалізованих мов нескінченного порядку неможливо сконструювати подібне визначення.

Приступаючи до опрацювання наведених текстів відомих представників сцієнтистської філософії ХХ століття (більш точно – представників аналітичної філософії), слід звернути увагу на їх специфічну складність: справа у тому, що зусилля цих філософів спрямовані не на традиційні теми і проблеми філософії, а на вирішення одного стратегічного завдання – збільшити надійність науки, підвисити її ефективність та точність.

Ще однією помітною особливість цих текстів, а також і особливістю способу вирішення означеного завдання постає те, що представлені тут автори обрали дещо специфічний шлях своєї діяльності: вони розглядали науку перш за все та переважно як формалізоване мовне утворення. Тому, намагаючись усіляко усунути із науки суб’єктивні привнесення, вони прагнули виробити інструменти своєрідної шліфовки, покращення мови науки. Для того вони вважали за доцільне використовувати логічний аналіз мови – як її окремих елементів, так і її будови та структури (морфології, синтаксису, семантики). У наведених міркуваннях Р.Карнапа доволі прозоро простежується думка про необхідність перевести питання про ефективність та точність науки із площини змістової (що та як описує і виражає наука) у площину формальну, а саме: якою має бути сама лише структура мови науки безвідносно до змісту, який вона несе, точніше – безвідносно до реально-речового, фізичного змісту. За переконанням представлених тут авторів зміст мови, мовних форм та елементів слід відрізняти від змісту реальності, що її мова має виражати. Саме такий підхід, на переконання представників аналітичної філософії, має дозволити: (а) провести коректну верифікацію науки, тобто перевірку її тверджень на істинність (М.Шлік); (б) навести порядок всередині науки, перетворивши її на єдину галузь пізнавальної діяльності та відокремивши її виправдані та прийнятні положення від хибних чи сумнівних (Р.Карнап); (в) перетворити науку на сукупність формалізованих дедуктивних виведень, що будуть гарантовано володіти характером істинності (А.Тарський).

Отже, опрацьовуючи дані фрагменти текстів, варто засвоїти їх основну спрямованість, відданість їх авторів проблемі покращення науки та особливості застосування ними способів аналізу мови науки.