Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Поясніть своє ставлення до тих мотивів, що рухали, на думку Х.Вольфа, його прагненнями філософствувати. Чи існує перехід від таких прагнень до філософських теорій? Яким чином він може здійснюватись?

2. Знайдіть у наведених фрагментах ті положення, що дозволяють характеризувати Х.Вольфа як прихильника раціоналізму, поясніть, за якими ознаками це здійснюється.

3. Зверніть увагу на перелік тих наук, які Х.Вольф вважає найпершими філософськими дисциплінами. Що таке онтологія і чи розглядається вона і в наш час в тих же визначеннях?

4. Проаналізуйте ті положення, якими Х.Вольф окреслює основні філософські напрями. Чи можна вважати таку класифікацію виправданою? Чи є вона повною?

5. Поясніть особливості трактування філософом психофізіологічної проблеми. Чим воно відрізняється від підходу Р.Декарта? Як вона звучить та вирішується сьогодні?

Література до опрацювання розділу

8. Христиан Вольф и философия в России. – СПб.: РХГИ, 2001. – 400 с.

9. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII – XVIII ст. / Гусєв Валентин Іванович. Підручник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000. – 368 с. – С.300 - 301.

10. Фишер К. История Новой философии: Готфрид Вильгельм Лейбниц: его жизнь, сочинения и учение : [пер. с нем.] / Куно Фишер. – М.: АСТ : Транзит-книга, 2005. – 724, [2] с. – (Philosophy). – С. 613 – 615; 620 - 625.

Німецька класична філософія

Німецька класична філософія – особливий етап в розвитку новочасної європейської філософії (з 70-х років ХVIII ст. по першу третину ХІХ ст.), її вершина. Н.к.ф. спромоглася включити в поле своїх предметних зацікавлень найважливіші проблеми і досягнення усієї попередньої класичної європейської філософії, надати їм дещо нових спрямувань і вирішень. Н.к.ф. збагатила європейську науку і духовну культуру цілою низкою важливих пізнавальних принципів: активності, системності знань, всезагального зв'язку і розвитку, методологічної рефлексії. Всі ці принципи використовуються і в наш час. Н.к.ф. завдячує своїми досягненнями перш за все і переважно п’ятьом особам: Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель і Фейєрбах. Кант постав фундатором Н.к.ф., висунувши ідеї активності розуму у процесі пізнання, дослідження рівнів функціонування пізнаючого інтелекту та особливої ролі досвіду у синтезі знань. Фіхте і Шеллінг продовжили його розвідки, перевівши усі поняття і категорії філософії у результати проявів активної творчої діяльності інтелекту, а Гегель, поєднавши досягнення своїх попередників, вперше зміг створити таку систему філософського знання, в яку включались усі досягнення філософії і науки і яка базувалась на єдиних вихідних принципах. Провідним і вирішальним тут був принцип всезагального зв'язку і розвитку, завдяки чому Гегель зміг подати як систему знань, так і картину дійсності рухливими, активними і мінливими, проте цілісними. Сутність руху він спробував окреслити у теорії особливої логіки – діалектичної. Фейєрбах, натомість, наполягав на тому, що найперше значення для філософії мають не системи абстрактних знань, а людина разом із природою та міжіндивідуальним спілкуванням, яким треба повернути усю повноту життєвих проявів. Ідеї Н.к.ф. були підхоплені і продовжені неокантіанцями, гегельянцями і неогегельянцями, марксизмом, певними представниками екзистенціалізму. В певній залежності від них перебували і творці некласичної філософії. Сучасна філософія ставиться до Н.к.ф. суперечливо, але навіть при критичному ставленні певною мірою віддає належне її досягненням.