27. Норми обов’язкового резерву.

Обов'язкові резерви є час­ткою банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка згідно з чинним законодавством або встановленими норматив­ними актами має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у Центральному банку.

У різних країнах норми обов'язкового резерву за обсягом значно різняться між собою. Це пояснюється неоднозначністю завдань, що вирішуються за допомогою регулювання норми обо­в'язкового резерву в різних країнах.

Насамперед нормативне визначення обов'язкових ре­зервів має метою забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримки їх ліквідності. Інколи в період паніки на фінансовому ринку вкладники депозитів вдавалися до масових вилучень своїх коштів, що призводило до чисельних банкрутств комер­ційних банків. Яскравим прикладом цього є криза 1929-33 pp. у США та інших країнах, яка супроводжувалася саме таким явищем.

Як протидію цьому 1935 р. в США було запроваджено систему стовідсоткового державного страхування депози­тів. З цією метою утворено Федеральну корпорацію зі страхування депозитів, яка гарантує банки та їхніх клі­єнтів від подібних ситуацій. Система страхування депозитів існує і в багатьох інших країнах Заходу. Слід враховувати й те, що при виникненні нестандартних ситуацій комер­ційні банки мають можливість отримати додаткову суму готівки в Національному банку. Звідси можна зробити висновок, що функція захисту інтересів клієнтів за допо­могою зберігання нормативних резервів не є головною. В цілому ж існує правило, за яким вважається, що система гарантій депозитів, сперта на банківський резерв, є дієвою при доброму стані економіки.

Важливішою є інша функція розглядуваних резервів. Ідеться про їх використання як провідного важеля регу­лювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей: за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької — стимулювати.

Обов'язкові банківські резерви утримуються у двох формах:

а) у формі касової готівки комерційного банку;

б) у формі коштів на резервному рахунку в Централь­ному банку.

Співвідношення між депонованими коштами (вкладами) в Центральному банку і готівкою, що міститься в касах комерційних банків, регулюється встановленими нормати­вами.

28.Грошова база і ефект кредитного мультиплікатора.

Грошова база — це об'єднавчий показник резервних грошей наявної в країні банківської системи, на підвалинах якої через ефект кредитного мультипліка­тора формується загальна маса грошей, що перебувають в обігу. Тому грошову базу називають ланкою «сильних» грошей. Ця функція порівнюється з роллю своєрідного за­мінника золотого резерву в минулому, який також був опертям емісії паперових грошей.

Складовими грошової бази є обов'язкові банківські ре­зерви (касова готівка та депозити в Центральному банку), а також готівкові гроші, що перебувають в обігу поза банківською системою. Елементи, що формують грошову базу (В), можна представити і формулою

В = Rd + Rt + Re + CY

де: В — грошова база; Rd — сума обов'язкових резервів по вкладах до вимоги; Rt — сума обов'язкових резервів по строкових вкладах; Re — наднормативні резерви; CY — готівка, що перебуває в обігу.

Ріст грошової маси може здій­снюватися за рахунок декількох чинників.

Серед них – зростання зобов'язань комерційних банків по кредитах, отриманих від Центрального банку. В країнах із розвиненою банківською системою найпоширенішою формою такого кредитування є здійснення рефінансування через переоблік вексельних зобов'язань банківських ко­мерційних установ. Наслідком здійснення такої форми рефінансування є пряме зростання рівня грошових резер­вів. Відчутний вплив на розміри грошової бази справляють чинники, що зумовлюють динаміку платіжного балансу країни. Зростання або зменшення сальдо іноземних активів в умовах їх конвертації в національну валюту відповідно викликає розширення або звуження грошової бази.

Вище відзначено безпосередній вплив на динаміку гро­шової бази зростання фінансових зобов'язань уряду перед Центральним банком, що виникають внаслідок бюджетного дефіциту та його обслуговування способом здійснення емі­сійними установами купівлі на ринку цінних паперів об­лігацій державної позики.

На розмір грошової бази впливають також інші чинни­ки. Окремі з них належать до групи нерезервних зо­бов'язань банківських установ. Це капітал і прибуток від емісійної діяльності, некласифіковані активи й па­сиви, інші зобов'язання, що безпосередньо не формують резервні позиції банків, але опосереднено впливають на їхню динаміку.

Можна зробити висновок, що формування грошової бази, від розмірів якої значною мірою залежать загальні масштаби емісійного процесу, здійснюється під впливом багатьох чинників. Значна час­тина їх визначається загальноекономічними обставинами та безпосередньо не підконтрольна Національному бан­кові. Це означає, що регулювання динаміки грошової маси не може здійснюватися Центральним банком на суто адміністративних засадах. В умовах ринкової еко­номіки банк може застосовувати переважно економічні важелі впливу на цей процес. Що ж до спроб прямого згортання чи експансії емісійної діяльності, то, як буде показано в наступному аналізі, такі дії виявляються неефективними. Ефект кредитного мультиплікатора, що багаторазово примножує кількісні параметри грошової бази, підтверджує цей принципово важливий не лише для теорії грошей, а й для реальної емісійної практики висновок.

Ефект кредитного мультиплікатора

Ефект кредитного мультиплі­катора, що отримав у теорії грошей назву багаторазової експансії банківських депозитів, по­лягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, що здійснюється багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі нових резервів. Мультиплікаційний ефект характеризує спосіб функціонування не окремого банку, а банківської кредитної системи в цілому. При цьому реалізується принцип кумулятивного зростання грошової маси на підставі того, що резерви рухаються від одного економічного суб'єкта до іншого – від банку до економічного агента в нефінансовому секторі і назад – знову до банку.

Процес мультиплікації пов'язаний з надходженням но­вих грошей (депозитів) у систему комерційних банків. Таке надходження може здійснюватися у різних формах:

– надходженням готівки;

– проведенням операцій на відкритому ринку цінних паперів скарбниці;

– надходженням чеків, виписаних на інший банк;

– отриманням прямих кредитів від Центрального банку.

Розглянемо механізм мультиплікаційного ефекту на конкретному прикладі. Почнемо з буденного факту: у банк А розміщено на депозитний рахунок поточний вклад у 1000 доларів. Будемо виходити з того, що дійсна норма обов'язкового резерву становить 20 %. У цьому випадку 200 доларів має бути перераховано банком на резервний рахунок, решта суми у 800 доларів становитиме наднормативний резерв банку, його власний емісійний фонд.

Враховуючи те, що будь-якому банкові невигідно утриму­вати у себе в сейфах надлишкову готівку, банк А пра­гнутиме розмістити свій наднормативний резерв (800 до­ларів) в іншому банку або в небанківській установі, на­давши своєму пацієнтові відповідну позику. Таким чином

банк Б отримає від банку А нову депозитну суму, що становитиме 800 доларів. Зрозуміло, що за логікою бан­ківської діяльності дії банку Б будуть аналогічні: 160 до­ларів що становлять 20 % отриманих депозитів, буде зараховано у резервний фонд, а решту суми (640 доларів) буде розміщено в іншому банку — банку В.

Ефект кредитного мультиплікатора може мати місце не лише на основі міжбанківських операцій, як це роз­глянуто у наведеному вище прикладі. Схожий результат отримаємо й тоді, коли банк А надасть кредит не безпо­середньо банкові Б, а своєму клієнтові з позабанківської сфери — підприємству чи комерційній організації. Тоді ускладниться лише проходження кредитних ресурсів. Як­що припустити, що всі грошові ресурси, отримані небанківським сектором від комерційних банків, повернуться назад у банківську систему, то зрештою ефект кредитного мультиплікатора виявиться таким самим, як і в міжбанківському кредитуванні.

Існують і складніші форми мультиплікаційного ефекту, їх механізми достатньо вивчені й описані у спеціальній науковій і навчальній літературі¹.

Величину грошового мультиплікатора можна виразити математично. Величина мультиплікатора (т) є оберненою величиною норми обов'язкового відсотка (MR). Звідси:

m=1/MR*100

Коефіцієнт m називають коефіцієнтом експансії депо­зитних вкладів. Він показує максимальну кількість нових кредитних (банківських) грошей, яку може утворити кожна одиниця (один долар чи один карбованець) наднормативних резервів при даній величині MR. Аби визначити макси­мальну суму нових грошей (AM), що можуть бути утворені банківською системою на основі даної суми наднорматив­них резервів (Е), треба помножити Е на коефіцієнт екс­пансії (m). Отримаємо формулу:

Delta M= E*m=E/MR*100

яка визначає ефект кредитного мультиплікатора в реа­льному грошовому вираженні.