41.Інфляція.

Інфляція — знецінення грошей, що виявляє себе через зростання цін.

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку ди­наміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною цінової динаміки. Якщо протягом року роздрібні ціни виросли на 20 %, то можна сказати, що на такий же відсоток знецінилися гроші. У принципо­вому плані таке визначення буде правильним. Але у цьому випадку має враховуватися те, що інфляція може бути відкритою і прихованою.

Форми інфляції

Відповідно до темпів інфляційного процесу вирізняють три різновиди інфляції. Це «повзуча» інфляція, за якої її темп не перевищує 10 % річного зростання цін; «галопуюча» інфляція — темп зростання цін піднімається до 10 — 100 % на рік; гіпер­інфляція — річні темпи приросту цін перевищують 100 %.

Не викликає сумніву й те, що інфляція пов'язана з емі­сійним процесом. Однак це незаперечне положення має розглядатися у двох альтернативних за змістом аспектах:

а) зростання грошової маси, що порушує закон грошо­вого обігу (Ms = Md),— безпосередня причина інфляції;

б) зростання грошової маси — умова, поза якою інфля­ційне знецінення товарів не може тривати навіть тоді, коли воно викликане дією інших (не емісійних) чинників.

Теорією грошей виділяється досить видовжена низка чинникових форм інфляційного процесу. Це: інфляція, викликана надлишком в обігу грошової маси, кредитна інфляція, інфляція попиту, інфляція, викликана зростанням / виробничих витрат, імпортована інфляція, структурна інфляція, ін­фляція, викликана податками, інфляція, викликана зростанням платні тощо.

=

Інфляція попиту. Інфляційний цикл

Інфляція попиту безпосередньо пов'язана з ді­єю монетарних чинників. Надлишкова емісія грошей призводить до перевищення попиту порівняно з наявною пропозицією товарів і послуг. Вважається, що в цьому випадку безпосереднім чинником інфляційного процесу є зростання грошової маси. Однак і при такому припущенні темпи збільшення в обігу грошової маси і тем­пи зростання цін розвиваються асинхронне. Лаг, що утво­рюється між динамікою грошової маси і динамікою цін, дістав у теорії грошей назву «інфляційного розриву».

У розвитку інфляційного (монетарного за змістом) циклу виділяють три етапи.

На першому етапі темпи знецінення грошей відстають від темпів збільшення в обігу грошової маси. Виникає ефект «запізнення», що пояснюється, з одного боку, стимулювальною дією емісійного процесу на розвиток вироб­ництва і випереджувальним зростанням у зв'язку з цим пропозиції товарів і послуг, а з іншого — скороченням (на початковій стадії) швидкості обігу грошей.

На другому етапі темпи інфляції випереджають темпи зростання в обігу грошової маси. В умовах інфляційного зростання цін додатковим стимулятором цього процесу стає прискорення швидкості обігу грошей. Остання випе­реджає темп зростання кількості грошей, що знаходиться в обігу. Кожен прагне якнайшвидше позбутися грошей, довіру до яких утрачено. Виникає різновид «гарячих» грошей — грошей, що втрачають функцію нагромадження і не затримуються надовго у своїх володарів.

На третьому етапі виникає «рвана» інфляція: темп знецінення грошей то випереджає темп зростання грошової маси, то відстає від нього. Настають «емісійні шоки» (money supply shocks), або грошово-кредитні імпульси. Емісійні поштовхи і породжувана ними «рвана» інфляція — найдеструктивніші процеси в економіці. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтро-льованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, переростання «повзучої» інфляції в «галопуючу», а останньої — в гіперінфляцію.

=

Інфляція витрат

Інфляція витрат, як і інфляція попиту, може бути лише за умови, коли в обігу утворилася надлишкової грошова маса. Однак важливим моментом цієї ситуації є те, що в разі, коли зростання цін відбувалося під впливом немонетарних чинників, порушення рівноваги грошового обігу MV=PY стає не причиною, а наслідком зростання цін. Воно може виникнути як внаслідок змен­шення, через подорожчання виробництва, пропозиції то­варів і послуг в усій економіці (величини — PY), так і завдяки вимушеній додатковій кредитній емісії, скорочен­ню касових залишків або прискоренню швидкості обігу грошей, викликаних знову ж таки суто виробничими по­требами необхідністю компенсації зростання виробничих витрат.

Одним із різновидів інфляції витрат є інфляція, викли­кана зростанням заробітної платні. Якщо підвищення останньої випереджає зростання продуктивності праці і не супроводжується збільшенням випуску продукції, то тоді зростають витрати виробництва на одиницю продукції і підвищуються ціни.

=

Інфляція впливає на розвиток як усього ком­плексу макроекономічних процесів у цілому, так і кожної без винятку його структурної ланки.

Інфляція не завжди призводить до зниження реальних доходів населення. Вона зменшує купівельну спроможність грошової одиниці, кількість товарів і послуг, що їх можна купити на ту чи іншу купюру, але її вплив на зниження життєвого рівня населення відбувається лише тоді, коли динаміка номінальних доходів відстає від ди­наміки інфляційного процесу.

=

Крива Філліпса свідчить про існування стабільної обернено пропор­ційної залежності між дина­мікою безробіття та се­редньорічними темпами при­росту цін: високі темпи інфляції супроводжуються низьким рівнем безробіття, і навпаки.

Значення кривої Філліпса полягає в тому, що вона дає концептуальні орієнтири стосовно вибору принципів еко­номічної політики держави. Суть цього вибору, виходячи зі сказаного вище, стає досить зрозумілою: хочете досягти стабілізації цін — миріться з високим рівнем безробіття і падінням виробництва; якщо віддається перевага високому рівню зайнятості, то слід усвідомлювати неминуче поси­лення інфляційного тиску на економіку. Йдеться про те, що інфляція розглядається як «плата» за високий рівень зайнятості, а безробіття (і спад виробництва) — неодмінна плата за цінову стабілізацію. Або безробіття, або інфля­ція — таким є діапазон вибору економічної політики, спер­тої на об'єктивні реалії функціонування ринкової еконо­міки.

Вплив інфляції на обсяг виробництва національного продукту

Розгляд впливу інфляції на обсяг національ­ного продукту потребує диференційованого підходу. Слід розмежовувати наслідки помірних темпів інфляційного процесу і вплив на розвиток виробництва гіперінфляції. На базі статистичних даних, які характеризують роз­виток економічного процесу багатьох країн Заходу, дове­дено, що помірні темпи інфляції (не вище 6% в рік) сприяють прискоренню темпів економічного розвитку. За­значений ефект досягається завдяки декільком обставинам.

1. «Повзуча» (обмежена) інфляція стимулює платоспро­можний попит населення. Вона викликає випереджувальні темпи його зростання порівняно з пропозицією товарної маси, що призводить до зростання цін. Однак якщо таке зростання є, з одного боку, помірним, з іншого — перед­бачуваним, то суб'єкти ринку усіх рівнів мають змогу не лише пристосуватися до нього, а й використати його як чинник, що сприяє розвиткові економічної кон'юнктури.

2. Інфляція, як зазначалося вище, викликає перероз­поділ доходів на користь осіб, які займаються підприєм­ництвом, що своєю чергою сприяє розвиткові збережень — фундаменту інвестиційного процесу. Однак і в цьому ви­падку йдеться про досить помірні темпи інфляції, бо за умов, коли її обсяги перевищують певний критичний рі-

вень, домашні господарства починають скорочувати свої збереження і збільшувати споживання.

3. Помірне і знову ж таки завчасно передбачуване зростання цін породжує оптимізм у підприємців в оцінках сподіваних прибутків, що також виступає вагомим сти­мулом для підтримування інвестицій на високому рівні.