58 Інфляція та гр відносини Франції

До Першої св війни у Франції існував золотий монометалізм у його класичній формі, який був упровадже-ний законом у 1873 р. На початку війни золотий монометалізм зазнав краху. 1914р. припинення Бан-ком Франції обміну банкнот на золото. Країна перейшла від метале-вої до паперово-грошової системи, що створило умови для використання банкнотної емісії як джерела покриття дефіциту держ бюджету, викликаного збільшенням воєнних витрат. Одночасно з прийняттям закону про припинення обміну банкнот на зо-лото було прийнято закон про збільшення суми банкнотної емісії від 6,8 до 12 млрд фр. Під час війни ліміт банкнотної емісії не раз збільшувався.Збільшення дефіциту держ бюджету супроводжувалося зростанням внутр і зовн боргу країни. Істотну частину цієї заборгованості становили кредити банк системи. Так, за роки війни позики Банку Франції державі дося-гали 17,2 млрд фр. їх використ як джерело банкнотної емісії і для кредитування прив сектору. У результаті сума банкнот в обігу (з липня 1914 по листопад 1918 р.) збільшилася більше ніж у 4,5 раза. Майже на 80 % збіль-шилася сума вкладів на пот рахунках у провідних КБ. Інфляція тривала до сер 1926, коли купівельна спроможність франка порівняно з довоєнним рівнем зменшилась у 9,5 раза. Інфляція - була пов'язана з великими витратами на відновлення зруйнованого під час війни господарства півн та півн-схід районів країни. Ці витрати спричинили хронічний дефіцит держ бюд-жету Тільки у 1926 держ бюджет було збалансовано. Для покриття держ дефіциту використ позики, в резуль-таті чого внутрішній державний борг у 1918-1924 збільшився в 2,3 раза. Сума банкнот, випущених в обіг у повоєнні роки, на ЗО % перевищувала суму банкнот, випущених у роки війни. Про обсяг інфляц випуску банкнот в обіг свідчить той факт, що їх сума в 1926 р. порівняно з довоєнним часом збільшилась у 8,5 раза, а промислове виробництво лише на 20 %.

Збалансувавши держ бюджет за рахунок підвищ податків (непрямих), уряд почав здійснювати дефляційну політику. Припинення емісії банкнот і зростання виробництва супроводжувалися підвищенням купів спроможності франка. Зниження у 1927 р. індексу оптових цін до 6—6,5 і прийнятний пла-тіжний баланс сприяли збільшенню курсу франка і створили умови для повернення до зол стандарту.

У результаті гр реф 1928 методом прихо-ваної девальвації Франція повернулася до зол стандарту. Зо-лотий вміст франка було зменшено порівняно з довоєнним у 5 разів. При цьому Франція відновила зол стандарт в золотозливковій. Відповідно до девальвації курс франка стосовно до-лара США знизився проти довоєнного з 5,16 до 25,53. Згідно з умо-вами реформи 1928 р. у Франції було здійснено банкнотну емісію, внаслідок якої 35 % банкнот і вкладів Банку Франції було забезпе-чено золотом.

Франція належить до країн, яким удалося зберегти зол стандарт у період св екон кризи 1929—1933 Пояснюється це тим, що криза пізніше і слабше вразила Францію. Приплив золота в країну за 1930-1933 становив 2 млрд дол.

Збільшення зол запасів у Франції відбувалося за ра-хунок повернення з-за кордону вітчизняних і припливу іноз ка-піталів, що почалося під час гр ре-форми у 1928

Повернувшись до зол стандарту, Франція поставила себе в нерівні умови боротьби за зовн ринки з країнами, які при-пинили обмін банкнот на золото. У роки кризи, а потім депресії, ці країни стали на шлях зниження курсу своїх валют з метою стимулю-вання експорту і обмеження імпорту, чого не могла робити Франція з її золотим франком.

Знецінення валют країн, які відмовилися від золотого стандарту, сприяло припиненню падіння цін і певному їх підвищенню. Натомість ціни внутрішнього ринку Франції постійно знижувалися. Роки Вели-кої депресії характеризувалися занепадом виробництва, що почався ще в 1932, і збільшенням бюдж дефіциту.

У таких умовах у вересні 1936 р. уряд Франції ухвалив рішення про скорочення обміну банкнот на золото і здійснив девальвацію франка, знизивши його золотий вміст більш ніж на 25 %. У 1937 і 1938 р. було здійснено ще дві девальвації франка. Внаслідок девальвацій золотий вміст франка зменшився на 58%. Мета цього—сприяти збільшенню внутр цін і зниженню курсу для підвищення конкурентоспроможності франц товарів на зовн ринку.

У роки Другої св війни франк знецінився. Про ступінь інфляційного переповнен-ня каналів гр обігу в цей період свідчать такі дані: за 1937-1945 емісія банкнот збільшилась у 6,1 раза, сума банківських по-т рахунків — у 5,8 раза, а промислове виробництво знизилося до 39 %. Оптові ціни за цей період збільшились у 4,2 раза.

Внаслідок девальвації франка після краху золотого стандарту в 1936 р. його золотий еквівалент зменшився у 32,75 раза і становив 0,0018 г, а курс щодо долара США знизився з 37,5 фр. у 1938 до 493,7 фр. у 1958Досягнувши рівноваги платіжного балансу, Франція у 1958 р. одночасно з 7 за рахунком повоєнною девальвацією вперше після війни запровадила зовн конвертованість(вільне нагромадження певної валюти на рахунках нерезидентів (юр і фіз осіб інших країн), переказ її за кордон чи кон-версія в іншу валюту) франка за пот операціями для нерезидентів.

У зв'язку з девальваціями масштаб цін став настільки малим, що уряд вирішив здійснити деномінацію франка. На початку 1960 р. в обіг було випущено нові франки, збільшені порівняно зі старими в 100 ра-зів. Відповідно золотий вміст одного франка підвищився з 0,0018 до 0,18 г, а курс — з 493,7 до 4,937 фр. за долар.

Зниження на 29 % курсу франка в результаті двох девальвацій у 1958 р. і уповільнення темпів інфляції сприяли збільшенню експорту товарів і надходжень від туризму, а також припливу ін капі-талів, що позитивно позначилося на стані плат балансу і золото-валютних резервах Спираючись на вел золотовалютні резерви, уряд Франції в 1967 р. повністю скасував валютні обмеження щодо пот операцій і дозволив вільне ввезе ня і вивезення золота.

Однак поступово переваги девальвації втрачалися і умови конкурентоспроможності погіршувалися. Цьому також сприяла інфляція що не припинялася. Незважаючи на валютні обмеження золотова-лютні резерви поступово знижувалися Збереження в цих умовах постійного курсу франка загрожувало по-дальшому виснаженню золотовалютних резервів. Щоб уникнути цьо-го, 1969 р. було здійснено чергову девальвацію франка: золотий вміст знижено від 0,18 до 0,16 г, а курс щодо американ-ського долара знижено з 4,937 до 5,554 фр., тобто на 12,5 %.

Як до девальвації, так і після неї уряд не раз намагався обмежити посилення інфляції, скорочуючи внутр споживання за рах об-меження збільшення ЗП і скорочення споживчих кре-дитів, зменшення дефіциту держ бюджету за допомогою підви-щення податків на працюючих, обмеження банківських кредитів та інших заходів. Однак темпи знецінення франка не тільки не знизи-лись, а значно збільшилися, бо основні причини інфляції не були усу-нуті.

Сьогодні у Франції рівень інфляції вищий, ніж в основних її тор-гових партнерів. Як засіб боротьби з інфляцією застосовують такі антиінфляційні програми: стримування збільшення цін за рахунок уповільнення темпу екон зростання, скорочення капітало-вкладень і соц програм. Франк почав вільно обмінюватися на валюти інших країн, тобто став ВКВ, лише у 1990 р.

Матеріальною основою перетворення франка на ВКВ та уповільнення темпів його інфляції у 90-х роках стало зростання частки країни у св експорті. Цьому також сприяв міжна-родний рух прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку країни, що пов'язано з розгортанням "другої хвилі" приватизації у Франції Приплив ПІІ позитивно позначився на стабільності золотовалютних резервів країни Отже, внаслідок стабілізаційних процесів в економіці 90-х років франк став конвертованим.

Історичний досвід становлення франка як вільно конвертованої ва-люти дає підстави зробити такі висновки:

• щоб уникнути проблем, пов'язаних з валютними резервами або курсом обміну, треба виважено поєднувати валютну і монетарну політику;• складовою валютної політики, яка випливає із загальної помір-кованої монетарної політики, повинен бути валютний контроль• без валютної політики контроль стає лише тактичним прийом зволіканням у часі