5. Властивості грошей

.Для того, щоб гроші виконували свої функції їм повинні бути притаманні такі властивості: портартивність, легко-подільність, довговічність, однорідність легкоідентифікованими загальновизнаними та мати стабільну ьну спроможність.

6. Функціональні форми грошей

Функціональні форми є похідними від функцій грошей і характеризуються власною сукупністю функцій. Різняють два методи класифікації форм грошей: портфельний і агрегатний. В основі портфельного методу лежить відношення індивіду до володіння ним певними активами. Математичний вираз портфельного методу такийий:

XV = Р (МВ)

І, XV - особисте богатство;

М - грошова банкнота;

В - облігації (цінні папери)

сутність порфельного методу при визначенні структури особистого богатства полягає в оцінці його окремих елементів з позиції ступеня зиску.

В основі агрегатного методу лежить ступінь ліквідності. В різних раїнах застосовують різну кількість агрегатів (Мо МІ, М2, МЗ, М4, М5 і М6 Грошовий агрегат – це встановлена зак-вом група певної сукупності грош. форм.

М1 грошова маса (готівка і трансакційні депозити);

М2 - поєднує грошові форми МІ та безчекові ощадні рахунки в КБ та

І касах термінові короткострокові вклади - які без фінансового

Іожна перевести у готівку.

М3 - гроші агрегату М2 та вклади підприємств у вигляді депозитних

сертифікатів атів та інші грошові активи;

М4. М5 - гроші агрегату МЗ і банківські акцепти, скарбничі векселі

ії), тобто всю масу грошей в широкому розумінні.

8. Кількісна теорія грошей.

Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим те­оретиком XVIII ст. англійським ученим Д.Юмом у його трактаті «Про гроші», опублікованому 1752 р. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність і взаємозв'язок між двома економічними величинами — рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу, її основним постулатом є твер­дження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і по­слуг, а відтак — до зміни номінального вираження вало­вого національного продукту.

У його концепції поняття вартості грошей є суто умовним. Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної основи. Гроші, за Д.Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про представницький характер вартості грошей, або про фіктивну вартість, яка визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертаються, і гро­шову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вар­тість грошей, що обслуговує товарний обіг, залежить від їхньої кількості. Вона визначається за формулою:

сума цін товарів/ число обертів грошової одиниці

Наприкінці XIX — на початку XX ст. ідеї кількісної теорії грошей отримали новий імпульс у своєму розвитку в зв'язку з методологічною перебудовою всієї системи економічної науки, пов'язаної з так званою маржиналістською революцією і швидким прогресом неокласичної політичної економії. У структурі останньої сформувалося два різновиди кількісної теорії: трансакційний варіант Фішера та кембриджський варіант. Авторами останнього стали відомі економісти А.Маршалл і А.Пігу. Новітній варіант кіль­кісної теорії грошей — це сучасний монетаризм.

Рівняння обміну за Фішером, виражене формулою

MV = PY

де: М — статистична кількість грошей (або грошова маса); V — швидкість обігу; Р — рівень цін; Y — реальний національний продукт (рівень фактич­ного обсягу виробництва).

Добуток рівня цін на реальний національний продукт — PY — визначає обсяг номінального національного продук­ту. Йдеться про грошове вираження сукупної вартості всіх кінцевих товарів і послуг, що їх вироблено економіч­ною системою за визначений відтинок часу.

Кембриджський варіант кількісної теорії грошей — гнучкіший. По-перше, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроеко-номічному рівні функціонування економіки, то економіс­ти кембриджської школи зосереджують увагу на моти­вах нагромадження грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки. Як на­слідок — макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним.

По-друге, рівняння Фішера сперте на методологічну передумову про те, що гроші за своєю суттю є засобом обігу тут - збереження вартості та нагромадження. По-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцентується не лише на об'єктивних аспектах обігу гро­шей, а й на визначенні його суб'єктивних підвалин, на характеристиці психологічної реакції господарських суб'­єктів щодо використання грошової готівки.

По-четверте, представники англійської школи економіс­тів докладніше розглядають і проблему забезпечення гро­шової рівноваги. Якщо в концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей (Ms), то в новому варіанті кількісної теорії грошей центральною проблемою стає проблема по­питу на гроші (Md), визначення мотивів їх нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб'єктів ринку. Відповідно до цього кембриджський варіант отримав у західній літературі назву теорії касових залишків. Зміст цієї теорії виражено широко відомою формулою А.Пігу, або кембриджським рівнянням

Md = KPY,

де: Md — попит на наявні касові залишки, або реальна потреба у грошах;

К — кембриджський коефіцієнт, що показує, яка час­тина фінансових активів зберігається у вигляді грошей;

Р — ціна продукції (товарів і послуг), що реалізується; Y — обсяг виробництва у фізичному вираженні.