59 Зона франка

Зона франка — зона, в якій французький франк є резервною валютою, сформувалася за часів колоніальної системи Франції. Франція використовувала франк як знаряддя додаткової експлуатації колоніальних народів. З розпадом колоніальної системи Франції зона франка втратила свою колоніальну базу, а її склад помітно скоротився. Здобувши держ самостійність, більшість колишніх колоній ви-йшли із зони франка. Вони створили власні емісійні банки, гр системи і здійснюють незалежну гр політику. Нині в зону фран-ка, крім Франції, входять Монако, 13 політичне незалежних країн Аф-рики, заморські департаменти і території Франції: Бенін, Буркіна-фасо, Габон, Екваторіальна Гвінея, Камерун, Конго, Кот-д'Івуар, Нігер, Нова Каледонія, Сенегал, Того, острови Уолліс і Футуна, Французька Поліне-зія, Центральноафриканська Республіка, Чад, Коморські острови.

У межах зони французького франка існують регіональні вал угруповання — Західноафриканський вал союз та Центрально-африканський вал союз.

Гр. одиницею зони франка є франк КФА, який випускають два регіональні емісійні банки — ЦБ країн Західної Африки та Банк країн Центральної Африки. Паритет цих валют твер-до фіксований щодо французького франка (1 фр. КФА = 0,02 фран-цузького франка). Згідно з класифікатором іноземних валют Націо-нального банку України за 1998 р. франк КФА є вільно конвертованою валютою, що не використовується широко для здійснення платежів за міжнародними операціями і не продається на основних валютних рин-ках світу. Представники Франції відповідно до угоди про співпрацю в зоні французького франка беруть участь в органах управління цих угруповань.

Механізм зони французького франка:

• повна конверсія Францією грошових одиниць країн—членів угруповання;

ЗІ свого боку африканські країни повинні дотримуватися таких правил:

давати право гр емісії, контролю за грошовим обігом та розподілом кредитів емісійним банкам зони французького франка;

підтримувати твердий паритет національної грошової одиниці до французького франка;

забезпечувати необмеженість переказів між Францією та країнами _ членами зони французького франка;

здавати більшу частину валютних авуарів (гр кошти банку в іноземній валюті, які перебувають-на його рахунках у закордонних банках) у єдиний пул і збері-гати їх у французьких франках на рахунках, відкритих у казна-чействі Франції;

здійснювати всі валютні операції через валютний ринок Парижа.

Вал політику країн-членів координує Вал комітет зони фр франка. Хоча Франція повинна гарантувати необмеже-ний обмін нац гр од фр франки, аф-риканським державам не вдається використовувати цей механізм, щоб отримати додаткові валютні кошти для потреб розвитку. Африканські франки обмінюють на французькі через операційні рахунки, відкриті у казначействі Франції емісійним банкам зони французького фран-ка. Франція через представників у цих банках проводить жорстку політику, заморожує вільні валютні кошти на операційних рахунках.

Правила зони французького франка забезпечують сприятливі умо-ви для діяльності французького приватного капіталу в периферійних країнах: завищений фіксований курс франка КФА сприяє отриманню додаткового прибутку фр експортерами та інвесторами при обміні виручки на фр франки. Однак вільний переказ призводить до безконтрольного відпливу фінансових коштів у формі прибутку, а також платні французьких спеціалістів і водночас позбавляє периферійні країни зони фр франка можливості контролювати потік капіталів, які спрямовуються в галузі, вигідні французьким компаніям, що сприяє закріпленню вибіркової структури їх економіки. За допомогою механізму, що діє у зоні французького франка Франція зберегла частину переваг, які вона мала в цих країнах у ко лоніальний період.

У 70—90-х роках XX ст. деякі країни, департаменти і території Франції почали використовувати французький франк як валюту (Ан-дорра, острів Гваделупа, Реюньйон, Сен-П'єр і Мікелон) або створи-ли свої грошові системи (Гвінея — гвінейський франк, Гвіана — гвіанський франк, Джібуті — франк Джібуті, Коморські острови — коморський франк).

Водночас зі скороченням складу зони франка послаблюється ва-лютна гегемонія Франції над незалежними країнами, які залишились у цій зоні. Відбувається поступовий відхід від валютних принципів, за-кладених при створенні зони.

Сьогодні країни, які входять до зони франка, мають конвертовані нац валюти, купівельна спроможність їх визначається фіксо-ваним курсом стосовно французького франка. Основу зони франка становлять переважно багатонаціональні емісійні установи, до адмі-ністративних рад яких входять представники заінтересованих афри-канських держав і Франції. Двічі на рік міністри фінансів держав зони франка зустрічаються, аби узгодити питання, що становлять спільний інтерес.