110. Валютний курс і його роль в економіці. Методика визначення валютних курсів.

Валютний курс визначає ціну грошової одиниці однієї країни відносно грошової одиниці іншої країни.

Вивчення змін валютних курсів має велике значення, бо вони впливають на ціни національної економіки. І чим більше відкрита економіка, тим відчутнішим є цей вплив.

Для визначення валютного курсу використовують пряме котирування (відображення ціни одиниці іноземної валюти через національну валюту) та непряме котирування (вираження ціни національної валюти через іноземену валюту)

Розрізняють 2 різновиди валютних курсів. Валютний курс, що визначається як відносна ціна 2 валют, називають номінальним двостороннім валютним курсом. Він використовується у валютних контрактах і є найбільш простим і базовим визначенням валютного курсу. На ньому грунтується поняття ефективного валютного курсу. Це – більш повна характеристика валютного курсу. Він є різновидом валютного курсу, який визначається на основі індексів, і його подальшою конкретизацією. Ефективний валютний курс використовується для вимірювання середньозваженої ціни іноземних валют, що виражається через національну валюту.

Формула ефективного валютного курсу є такою: EER=Сумма (RiWi), де

EER – ефективний валютний курс,

Ri – індекс двосторонніх валютних курсів з країною i.

Wi – вага (0<Wi<1) кожного з двосторонніх обмінних курсів.

Також використовується поняття реального валютного курсу, який розраховується за формулою:

q=e*P^o/P,

де q – реальний валютний курс, P – рівень цін в Україні, P^o – рівень цін в інших країнах.

Номінальний валютний курс можна розглядати як ціну гривні, виражену в іноземній валюті, або як ціну на товари України в іншій країні відносно цін на дані товари в гривні. На противагу цьому реальний валютний курс – це ціна товарів України, що відображається в іноземних валютах.

Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності національних валют. Купівельна спроможність валюти виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом.

Співвідношення купівельної спроможності валют стосовно певної групи товарів та послуг у 2 країнах визначає паритет купівельної спроможності (ПКС) – PPP.

Існує кілька методик розрахунків PPP. Найпростішою з них є визначення ПКС валют на підставі порівняння рівня цін стандартного набору (споживчий кошик) товарів і послуг з формули:

PPP=P_j^B/B_j^A,

де P_j^B,B_j^A – рівень цін у відповідних країнах за певний період – j.

Наприклад: рівень цін у $/рівень цін у грн = ціна $ у грн

Поряд із ціновим існує метод розрахунків РРР за співвідношенням ефективних витрат виробництва. До ефективних витрат відносять: заробітну плату (W), норму позичкового процента (r), ренту (R), показник продуктивності праці (PR). Одна із формул, що використовується в цих розрахунках, має такий вигляд:

PPP=W^B/W^A*PR^A/PR^B.

111. Колективні та резервні валюти.

В межах окремих міжнародних валютних союзів були створені колективні розрахункові грошові одиниці, основним призначенням яких стало виконання функції інтернаціональної міри вартості національних грошей, зіставлення їхніх валютних курсів. Більш як трид-цятирічний досвід функціонування Бреттон-Вудської сис-теми переконливо довів недоречність і високу ризикова-ність використання в ролі міжнародного еталона вартості окремих національних грошових одиниць.

Входження будь-якої країни у валютні угруповання пов'язане з певним обмеженням національного суверенітету у зазначеній сфері зовнішньоекономічної діяльності, делегуван-ням власних функцій. Однак, таке обмеження не є деструктивним. Навпаки, воно по-силює конкурентні переваги окремих країн, сприяє їх економічному прогресові.

В системі валютних відносин сформувалося декілька видів міжнародних (колективних) валют.

МВФ запровадив у структуру міжнародних розрахунків колективну валюту, що дістала назву «спеціальні права запозичення» – СДР.

СДР виконує функцію інтернаціональної міри вартості валютних паритетів національних грошових одиниць – членів МВФ. По-друге, СДР виступає також у функції резервного активу міжнародної валютної системи, використовуваного для регулювання сальдо платіжних балансів окремих кра-їн – членів МВФ. Статутом МВФ визначається мета по-ступового перетворення СДР у головний резервний актив міжнародної валютної системи. По-третє, СДР виконує функцію міжнародного засобу платежу.

По-четверте, СДР використовується і як купівельний засіб. На СДР можна купити вільно конвертовану валюту.

На території більшості країн Європейського союзу офіційною валютою стало євро. Воно має функції, подібні до СДР, але існує і в готівковому вигляді.

Поряд із СДР та Євро у післявоєнні роки розвивалися колективні валюти окремих регіональних союзів інших країн. Серед них функціонують дві групи колективних валютних одиниць. До однієї з них належать міждержавні валюти, які утворилися ще в колоніальний період і нині, звичайно у трансформованому вигляді, продовжують використовуватися у відповідних регіональних економічних відносинах. Прикладом такої валюти може служити східноафриканський шилінг, започаткований ще в довоєнні роки. Вказана грошова одиниця була колек-тивною валютою Східноафриканської спільноти, до якої входили Кенія, Уганда, Танганьїка і Танзанія. Відповідне валютне угруповання сформувалося в зоні Карибського басейну на базі регіонального «Карибського спільного рин-ку», який об'єднує понад десять країн. Декілька молодих африканських країн об'єднані у валютну зону франка, яка своєю чергою має горизонтальні валютні підрозділи й відповідні колективні валюти.

В окрему групу виділяють утворені на самостійних засадах колективні валюти держав, що стали в повоєнні роки на шлях незалежного розвитку.

Так, у рамках Центральноамериканського спільного ринку (ЦАСР) було сформовано Центральноамериканську клірингову палату, яка згодом переросла у Центрально-американський валютний союз (ЦАВС). Група країн Ла-тинської Америки об'єднані в Андський резервний Фонд, який є емітентом міжде-ржавної розрахункової одиниці – андського песо.

Слід виокремити утворення в 1970-х pp. Арабського валютного фонду і його колективної валютної одиниці – арабського розрахункового динара, а також валютного союзу країн Перської затоки, що виділилися 1981 р. в самостійну інтеграційну структуру і докладають багато зусиль у напрямку формування спільної грошової одиниці.

Статус резервної валюти:

переваги:

• отримання відносно дешевого і безповоротного міжнародного кредиту завдяки нагромадженню іншими державами запасів резервної валюти;

• можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою через міжнародний кредит;

• можливість придбання (імпорт) перевищує вивезення;

• сприяння монополіям країни-емітента у експорті капіталів.

обов'язки:

• необхідність підтримки відносної стабільності цієї (резервної) валюти;

• не вдаватися до девальвації, валютних і торгових обмежень.