12. Неокласичний і неокейнсіанський напрями у розвитку грошових відносин.

У розвитку кейнсіанства сформувалося декілька течій. Одна з них — ортодок­сальний варіант кейнсіанства, який започаткував процес кейнсіансько-неокласичного синтезу. Підвалинами орто­доксального кейнсіанства стали теоретичні положення, викладені у книзі англійського економіста Дж.Гікса «Критичні нариси з теорії грошей», а також у працях американського економіста П.Самуельсона.

З одного боку, набули подальшого роз­витку кейнсіанські ідеї активної функції грошей у системі державного регулювання процесу виробничого відтворен­ня; з іншого — відносна стабілізація економіки спричинила перегляд низки важливих методологічних положень теорії грошей, закорінених в ідеї Дж.М.Кейнса про обмеженість можливостей ринкових саморегуляторів та їхню неспро­можність автоматично, без допомоги державного втручання забезпечити стан економічної рівноваги. На цих підмурів­ках в економічній теорії почали відроджуватися неокла­сичні ідеї про «нейтральність» грошового чинника, пасивну роль грошей у структурі ринку. Гроші у трактуванні ортодоксального кейнсіанства, як і в цілому в системі неокласичного аналізу, знову перетворювались на екзогенний чинник економіки, накинутий в економічну структуру ззовні. За висловом Д.Патінкіна, гроші падають на землю, як «манна небесна»; вони лише «накладаються» на господарську систему «після того, як усі реальні еле­менти обміну приведено у відповідність один одному».

Внаслідок «реконст­рукції» кейнсіанської теорії грошей, проведеної ортодок­сальним кейнсіанством, в економічній науці сформувалась «гіксіанська», або «безгрошова», версія кейнсіанства, за методологічною основою значно ближча до неокласичної інтерпретації специфічності грошового чинника економіки, ніж до положень, розроблених безпосередньо самим Дж.М.Кейнсом.

На підставі розширеного тлумачення специфічності гро­шей у західній економічній літературі, в т.ч. і в статистиці, склався багатоблочний підхід до визначення грошової маси. Зміст такого підходу полягає ось у чому: крім блоків (агрегатів), які об'єднують грошові знаки реального обігу, у структуру грошової маси включалися також блоки з так званими пасивними грошима, сутність яких буде детально розглянуто у подальших темах посібника.

У 2-й половині 1960-х pp. почала формуватися нова парадигма кейнсіанської теорії грошей — неортодоксальне кейнсіанство, або посткейнсіанство. Розвиток вказаної парадигми пов'я­заний з новою хвилею нестабільності західної економіки наприкінці 1960-х— 1970-х pp.Початок формування ідей неортодоксального кейнсіан­ства пов'язується з публікацією 1965 р. статті американ­ського економіста Р.Клауера «Кейнсіанська контрреволю­ція: теоретичні оцінки» і виходом у світ 1968 р. книжки американського економіста А.Лейонгувуда «Про кейнсіанську економічну теорію і теорію Кейнса». Основним положенням «нової» інтерпретації теорії Дж.М.Кейнса є теза про те, що система його теоретичного аналізу внутрішньо несумісна з теорією загальної еко­номічної рівноваги. Як видно, представники нового кейнсіанства рішуче від­межувалися від спроб представників ортодоксального кейн­сіанства представити теоретичну модель Дж.М.Кейнса як різновид теорії рівноваги. На їхню думку, дослідження нестабільності як процесу, що визначається внутрішньою структурою ринкової економіки, а не нестабільністю, що розглядається лише як різновид теорії рівноваги, мусить бути методологічною основою макроекономічного аналізу, у т.ч. й аналізу грошей.

По-перше, посткейнсіанці вважають, що справді наукова теорія грошей методологічно може базуватися тільки на врахуванні внутрішніх структурних суперечностей рин­кової економіки. По-друге, неокейнсіанці та представники монетариз­му піддаються критиці за те, що в їхніх концепціях грошей нехтується наявність часового лагу у здійсненні ринкових операцій та економічних зв'язків. Завдяки цьому засто­сування грошей зводиться лише до функції засобу обігу.

По-третє, на адресу неокейнсіанців і монетаристів ви­сувається звинувачення в тому, що їхні концепції грошей абстрагуються від реальних процесів обігу капіталу і фор­мування капітальних благ. Тому неможливо розраховувати на те, що, встановивши раз і назавжди жорстке правило пове­дінки грошей, ми зможемо користуватися ним у всіх випадках економічної практики .