112. Міжнародна валютна ліквідність. Показники і їх визначення.

Показником ефективності використання ва-люти у її визначальній функції – функції міжнародного платіжного засобу – є стан міжнародної валютної ліквідності. Поняття «міжнародна валютна ліквідність» ха-рактеризує можливість тієї чи іншої країни, країн окремого регіону або всіх країн разом неперервно оплачувати свої зовнішні зобов'язання відповідними платіжними засобами.

Існує декілька методик визначення рівня ва-лютної платоспроможності окремої країни та оцінки міжнародної валютної ліквідності.

Показником оцінки загального стану міжнародної лік-відності є відношення золотовалютних резервів централь-них банків країн світової спільноти до загальної суми річного товарного імпорту. Свого часу МВФ було визна-чено, що задовільним рівень лік-відності вважається тоді, коли показник офіційних резервів дорівнює 50 % вартості світового імпорту.

При оцінці платоспроможності окремих країн викорис-товується показник НОБ – норма обслуговування де-ржавного боргу. НОБ визначається через зіставлення суми платежів, яку країна має виплатити іноземним кредиторам за той чи інший період часу, і суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг.

НОБ=СП/СВ

де: НОБ – норма обслуговування державного боргу; СП – сума платежів, що їх необхідно виплатити згід-но з державним боргом; СВ – сума експортних надходжень валюти.

У міжнародній практиці прийнято вважати, що країна є неплатоспроможною, якщо НОБ перевищує 20 %.

Вся сукупність багатогранних міжнародних платіжних операцій тієї чи іншої країни відображається в її пла-тіжному балансі, який характеризує загальний стан зовнішньоекономічних зв'яз-ків тієї чи тієї країни характеризується її платіжним балансом, що відображає співвідношення всієї сукупності надходжень із-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу. Якщо надходження платежів перевищує видатки, платіжний баланс вважа-ється активним (позитивне сальдо); у про-тилежному випадку – пасивним (від'ємне сальдо).

Платіжний баланс криє в собі дві групи показників: надходження від нерезидентів (суб'єктів зовнішньоеконо-мічної діяльності з інших країн) і зовнішні видатки (пла-тежі) резидентів (суб'єктів зовнішньоекономічної діяль-ності даної країни). Відповідно до рекомендацій Міжна-родного валютного фонду (МВФ) кожна з зазначених груп містить такі статті:

А. Поточні операції

Б. Прямі інвестиції та інший довготерміновий капітал

В. Інший короткотерміновий капітал

Г. Помилки та недогляди

Д. Компенсаційні статті

Е. Підсумкові зміни резервів

==

Офіційні валютні резерви

Платоспроможність окремих країн перед за-кордоном, їх міжнародна валютна ліквідність визначається станом централізованих золотовалютних резервів, їх утво-рення та нагромадження визначається інтенсивністю де-ржавного втручання в сферу зовнішньоекономічних, у т. ч. валютних, відносин.

До централізованих резервів, що становлять валютні активи держави, входять іноземна валюта (депозити, скар-бничі векселі, чеки, ринкові цінні папери тощо), авуари в СДР, резервні позиції в МВФ та золото.

Заснування СДР мало метою, поряд з іншими завданнями, вирішення проблеми регу-лювання міжнародної валютної ліквідності. Однак їхня питома вага у структурі офіційних валютних резервів незначна. За рахунок авуарів СДР у 1969—71 pp. здійс-нювалося лишень 3,4 % загального приросту валютних резервів. Перегодом цей показник знизився до 2,5—2,7 %.

==

Золото як ліквідний актив

Демонетизація золота як у сфері внутріш-нього, так і зовнішнього грошового обігу означала втрату цим дорогоцінним металом грошових функцій. Золото нині не використовується як засіб обігу чи платежу. Однак, будучи високоліквідним активом, що його можна будь-коли конвертувати в будь-яку валюту, золото як звичайний товар зберігає за собою специфічну ознаку: воно є об'єктом нагромадження держави, структурною ланкою її резервів і відтак виступає як відповідний компонент міжнародної ліквідності.

==

Ринок євровалют

У структурі міжнародної ліквідності, опріч резервних валют, позицій окремих країн у СДР, а також золота, чільне місце належить і спеціальним валютним активам, як-от: євродоларам, нафтодоларам тощо. Ри-нок євровалют, де превалює євродолар, виник наприкінці 1950 р. За 1960-80 pp. загальна маса євровалюти виросла з 2 млрд. до 1 трлн. СДР. У 1980-і pp. ця сума майже потроїлася.

Євровалюта (eurocurrency) — своєрідна форма світових грошей, яка має національне підґрунтя, але у своєму обігу повністю відірвалася від країни, що значиться на її титулі. Євродолар, зокрема, репрезентує вільні грошові ресурси в доларах, розміщених юридичними та фізичними особами різних країн у банках поза межами США. Це, наприклад, доларовий депозит в одному з лондонських банків. При цьому важливо підкреслити, що мова йде не про готівкові гроші, а про банківські рахунки в американських доларах. Схожу природу, але з іншою підвалиною, мають і нафтодолари, а також деякі інші кредитні ресурси, що обертаються у міжнародній валют-но-кредитній сфері і розширюють обсяг ліквідних ресурсів.