117. Роль золота в формуванні грошово-кредитної системи. Ринки золота.

У стародавній Спарті, за свідченням Аристотеля, в обігу були мідні гроші. Проте мідь виконувала функції грошей нетривалий час, бо значно поступалася коштовному камінню та золоту й сріблу як естетично привабливішим.

Золото задовольняє не основні потреби людини (в їжі, одежі), а другорядні. Воно стає грошима у порівняно багатому суспільстві. Однак гроші із золота не вирішують усіх проблем. Потрібні аптекарські терези, щоб зважити певну кількість золота і перевірити його пробу. Так почалося карбування монет. Монета — це гарантована кількість металу.

Золото в монетах було переважною формою грошей у ранньому капіталізмі.

Перехід до золотого стандарту розтягнувся на тривалий період і завершився наприкінці XIX ст. Ціни виражалися тільки в ньому, оскільки грошова одиниця кожної країни була фіксованою законом кількістю золота. Золотих монет ставало дедалі більше. Центральні банки, в яких нагромаджувалися скарби, перетворилися на зберігачів золотих запасів. Золотом можна було погасити будь-який борг, його використовували як засіб кінцевого платежу.

На початку XIX ст. переважною формою грошей ще було золото, але впродовж століття частка дорогоцінного металу зменшилась, а частка поточних рахунків зросла. Нині золото не бере участі у гро-шовому обігу, а грошова маса складається приблизно з 1/4 готівки і 3/4 поточних рахунків.

На світовому ринку золота в 70 - на початку 80-х років відбулися істотні зміни, пов'язані насамперед зі скасуванням твердої ціни на золото, багаторазовим підвищенням і різкими коливаннями ринкових цін, збільшенням обігу золота у США та деяких інших країнах світу.

До 1968 р. уряд і державні центральні банки скуповували май-же все видобуте золото і контролювали його подальший рух. Вони продавали золото один одному, коли треба було поповнити валютні резерви, а також приватним фірмам, які використовували його у про-мисловості. Нині уряд і банки купують і продають золото "на загальних засадах" — не за твердою ціною, а за ринковою, "товарною".

За традицією все золото потрапляє до рук посередників – дилерів. Дилерських фірм, які "роблять погоду" на ринку золота, налічується понад 20. Всі вони є банками або тісно пов'язані з ними: щоб здійснювати операції із золотом, потрібні великі гроші. Першим у списку лондонських дилерів стоїть банківський дім Ротшильдів, заснований у 1804 р.

До золотих дилерів належить також "велика трійка" швейцарських банків з офісами у Цюріху. До "великої трійки" входять:

Швейцарське банківське товариство; Швейцарський кредитний інститут; Швейцарський банківський союз.

Ці банки в 1983 р. утворили пул, діють на ринку за спільною стратегією і тактикою і не поступаються Лондону.

У світі існує багато інших центрів, де сконцентровано торгівлю золотом. Відділом міжнародного грошового ринку є Золота біржа в Чикаго.

Нині у більшості країн світу золото вільно продається в роздріб у монетах чи невеликих зливках. Монети можуть багаторазово перепродаватися. При цьому вони обертаються на ринку не як гроші, а як специфічний товар.

Дилери діють на біржах, укладаючи контракти на продаж чи купівлю золота. Найкращим типом операцій із золотом виявились строкові угоди. Строкова угода – це договір між продавцем і покупцем, за умовами якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти певну кількість стандартних партій золота у певний майбутній період за наперед фіксованою ціною. Покупцями і продавцями є дилери, які діють за власний рахунок і у власних інтересах, або агенти інших фірм і осіб, які виплачують брокерам комісійні.

Метою такої операції може бути чиста спекуляція, тобто намагання отримати прибуток від майбутнього і правильно вгаданого руху цін, або страхування ризиків (хеджування). Останнє спостерігається тоді, коли виробник золота продає заздалегідь свою майбутню продукцію, страхуючись від можливого коливання цін. Промислові фірми, для яких золото є сировиною, навпаки, можуть купувати його на певний термін, щоб застрахуватися від підвищення цін на нього.

Крім строкових угод у біржовій торгівлі товарами і фінансовими актами використовуються інші форми операцій. Однією з таких форм є опціон. Уперше золотий опціон запровадив у 1976 р. один із швейцарських банків, але істотного значення він набув у 1982 р., коли операції з опціонами було розпочато на "Комекс".

Опціон – це контракт, за яким покупець, виплачуючи певну премію, дістає право упродовж певного терміну його дії придбати у продавця стандартну партію товару за наперед визначеною ціною. Продавець опціону отримує премію й розраховує, що упродовж терміну дії контракту ринкова ціна не досягне встановленої за контрактом. Покупець розраховує, що він перекриє витрати на премію і отримає прибуток, якщо ринкова ціна перевищить опційну. Існують різні форми золотих опціонів. Прагнучи звести ризик до мінімуму, окремі спекулянти поєднують строкові угоди з опціонами.

118-120. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансо-вим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків, регіо-нальні банки та валютно-кредитні організації ЄС — Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжурядова ва-лютно-кредитна організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Створений на міжнародній кон-ференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Станом на 1997 р. нараховує понад 180 країн-членів. Україна стала членом МВФ у ве-ресні 1992 р. (на той час — 167-м членом).

МВФ — це організація акціонерного типу. Його ресурси форму-ються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економіч-ного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 1992 р. становила 0,7 % (для порівняння: Росії — 3 %, США — 19,62, Німеч-чини та Японії — по 6,1, Франції та Великобританії — по 5,48 %). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. В ре-зультаті більшість голосів належить США і країнам — членам ЄС.

Основними завданнями МВФ є'

• сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного спів-

робітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та

контролю за їх дотриманням;

• сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація ва-

лютних обмежень;

• надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання

платіжних балансів;

• організація консультативної допомоги з фінансових і валютних

питань.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів — казначействами, центральними банками, валютними стабі-лізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну ва-люту за іноземну.

МВФ надає кредити декількох видів.

1. Звичайний кредит — для стабілізації платіжного балансу в ме-

жах року з можливим його продовженням до 4—5 років.

2. Компенсаційний кредит — для компенсації скорочення експорт-

ного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на

З—5 років).

3. Стабілізаційний ("буферний") кредит — для фінансування запа-

сів сировини в зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на світових

ринках (на 3—5 років).

4. Розширене фінансування — для структурної перебудови зовнішніх

розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до

З років)

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов'язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який частіше називають Світовим банком, був заснований в липні 1944 р. на валютно-фінансовій Бреттон-Вудській конференції, що відбулася у м. Бреттон-Вудсі (штат Нью-Хемпшир, США) під егідою ООН. Світо-вий банк розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р.

Мета Світового банку — сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподар-

ських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення хар-чування дітей та вагітних жінок. Деякі позики Світового банку фінан-сують видатки, пов'язані з реструктуризацією економіки, що сприяє її стабільності, ефективності та ринковій орієнтації. Світовий банк за-безпечує також "технічну допомогу" або експертну підтримку, допо-магає урядам країн підвищити ефективність специфічних секторів їх економік відповідно до потреб національного розвитку.

Світовий банк функціонує під адміністративним контролем Ради керуючих. Кожну з 176 країн — членів Світового банку представляє один керуючий, який, як правило, відповідає рівню урядового міністра. Рада делегує свої повноваження меншій групі представників — Раді виконавчих директорів, яка розміщена у Вашингтоні. Ця Рада відповідає за рішення щодо політики, яка впливає на функціонування Банку. Рішен-ня щодо позик приймаються на підставі економічних і політичних критеріїв. Президент Світового банку є головою Ради виконавчих директорів. Менеджмент і щоденне функціонування Банку забезпечу-ють приблизно 7,1 тис. членів персоналу із більш як 100 країн світу. Відсоткові ставки по позиках Світового банку для країн, що розви-ваються, змінюються кожних 6 місяців. Поточне значення відсоткової ставки становить 7,43 %. Згідно із загальним правилом позики мають 5-річний період відстрочення платежів і повинні бути сплачені протягом періоду, який коливається в межах від 15 до 20 років. Деякі позики МБРР для країн, що розвиваються, надаються із внесків, що надійшли від країн — членів установи. Однак більшість грошових надходжень формуються за рахунок бон, виданих на світових фінансових ринках.

Світовий банк має три організації-філії: Міжнародну асоціацію роз-витку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Багато-стороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ).

МАР. Міжнародна асоціація розвитку заснована в 1960 р. (150 країн-членів). Ця філія Світового банку надає безвідсоткові по-зики найбіднішим країнам світу. Тільки країни, річний прибуток яких становить менш ніж 1,305 дол. США на душу населення, можуть отрима-ти позику від МАР. Позики МАР, відомі як "кредити", мають 10-річний період відстрочення і підлягають оплаті протягом 35—40-річного пе-ріоду (згідно з кредитоспроможністю країни-позичальника). Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків від розвиненіших країн; внесків, які час від часу отримують з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР летально є відокремленою від Світового банку, ця установа має спільний з ним персонал і організаційно-технічні засоби.

МФК. Міжнародна фінансова корпорація заснована в 1956 р. (156 країн-членів). Україна приєдналась до МФК у 1993 р.

Напрямки діяльності МФК:

• інвестування приватного сектора переважно в країнах, що роз-

виваються;

• надання комплексних консультативних послуг урядам і підприєм-

ствам у приватизації (у 1993 р. експерти МФК брали участь в органі-

зації першого аукціону з продажу малих підприємств у м. Львові);

• формування ринку капіталів у країнах перехідної економіки.

МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам

без гарантій уряду, фінансуючи проекти, що створюються приватним

сектором.

На відміну від МБРР, ця установа надає позики без урядових га-рантій. МФК може займати рівноправне положення в компаніях, яким вона позичає, відігравати роль каталізатора щодо інших інвесторів з приватного сектора, а також створювати ринки капіталу в країнах, що розвиваються.

БАГІ. Багатостороннє агентство гарантії інвестицій, створене в 1988 р. (ПО країн-членів). Діяльність цього філіалу Світового банку спрямована на підтримку приватних інвестицій в країнах, що розвива-ються. БАГІ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як війна або націоналізація. Ця уста-нова надає консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи ос-таннім залучати приватні інвестиції в економіку.

Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн в різних регіонах в 1940—60-х рр. були створені регіональні банки розвитку: в 1949 р. — Міжамериканський банк розвитку (53 країни); в 1964 р. — Африканський банк розвитку (75 країн), Азіатський банк розвитку (14 країн).

До регіональних європейських валютно-кредитних організацій на-лежать: Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валют-ного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), створений у 1958 р., — це фінансова організація ЄС, яка забезпечує довгострокові позики для капітальних інвестицій з метою зміцнення збалансованого економіч-ного розвитку Союзу та інтеграції. ЄІБ також сприяє виконанню фінан-сових аспектів політики співробітництва з країнами, які не є членами ЄС. Пріоритетне завдання банку — підтримання регіонального роз-витку. Більше ніж половина загальної суми позик виділяється для інвестицій у виробництво в регіонах, які відстають у індустріальному розвитку чи переживають занепад промисловості, для покращання систем зв'язку та охорони довкілля. Проекти, підтримані позикою ЄІБ, мають найнижчу з можливих відсоткових ставок. Кредити нада-ються на 20—25 років.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС)

створений у 1973 р. в межах європейської валютної системи. Він надає кредити країнам — членам ЄС для покриття дефіциту платіж-ного балансу за умови виконання ними програми стабілізації економіки, а також виконує функції кредитно-розрахункового обслуговування.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) — це міжнародний банк, створений у квітні 1991 р. для сприяння економіч-ним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. У кредитуванні віддає перевагу недержавним структурам господарю-вання. 60 % його ресурсів спрямовано на розвиток у цих країнах приватного сектора, а 40 % — на розвиток інфраструктури.

Завданням ЄБРР є створення в постсоціалістичних країнах конку-рентоспроможної промисловості, розвиток взаємовигідних зв'язків між західноєвропейськими країнами і надання кредитів під великі проек-ти в галузях енергетики, транспорту, зв'язку, охорони довкілля тощо.

Надаючи кредити, ЄБРР сприяє швидкому переходу східноєвро-пейських країн до економічної стабільності.

Пріоритетними проектами фінансування в Україні є конверсія, сіль-ське господарство, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона довкілля, сприяння розвитку банківського сектору. Банк фінансує проекти вартістю не менше ніж 15—17 млн дол. США. Максималь-ний річний відсоток, який повинен сплачуватися банку за кредити, — 16—18 %.