45. Міжнародна валютно-кредитна система.

Міжнародні валютні відносини є невід'ємною складожю..вою економі­ки. Валютні відносини — це сукупність суспільних відносин, що складаються у зв'язку з функціонуванням грошей у міжнародному обігу, які обслуговують взаємний обмін результатами діяльності, їх функціонування і розвиток пов'язані з обслуговуванням комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юри­дичними та приватними особами. Ідеться про обслуговування зовніш­ньої торгівлі, вивезення капіталу, надання позик і кредитів, науково-тех­нічний обмін, розвиток туризму та ін.

Функціональні структури валютних відносин втілюються в історич­но конкретних валютних системах, їх розглядають як форму право­вої та інституціональної організації валютних відносин. Вирізняють національні та світові валютні системи.

Країни, що дотримувалися золотого стандарту, повинні були забез­печувати жорстке співвідношення наявних запасів золота і кількості грошей в обігу, а також вільну міграцію золота — його експорт та імпорт. За допомогою міграції золота покривалося пасивне сальдо пла­тіжних балансів, що забезпечувало стабільність валютних відносин.

Системі золотого стандарту належала важлива роль у розвитку міжнародних торговельних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала загальність світових грошей, їх повну конверто­ваність, стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платі­жних балансів окремих держав, стабільність світових цін.

Водночас система золотого стандарту була занадто жорстка, не­достатньо еластична, дорога, залежала від видобутку монетарного золота. Найбільший недолік полягав у тому, що умови функціонуван­ня золотого стандарту істотно обмежували можливості здійснення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояс­нювалося тим, що безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкрет­них напрямках економічної політики.

при золотому стандарті підвищення або зниження валютно­го курсу приводить у дію сили, що повертають його до паритету.

Бретон-Вудська валютна система.

Перша світова війна призвела до величезних торгових розривів, країни не могли більше конвертувати свої валюти у золото. Золотий стандарт втратив свою ефективність незважаючи на спроби відновити його у повоєнні роки, а всесвітня депресія (1929-1933 рр.) при­звела до його остаточного розпаду. Коли перемога союзників у Другій світовій війні стала очевидною, у 1944 р. країни — учасниці антигітлерівської коаліції зустрілися у Бреттон-Вудсі (штат Нью-Гемп-_шир, США) з метою закласти основи нової міжнародної грошової сис­теми для поліпшення світової торгівлі й добробуту. В угоді, розроб­леній країнами-учасницями, передбачалося, що центральні банки ку­пують і продають власну валюту, щоб утримувати обмінні курси на певному рівні (режим фіксованих валютних курсів). Цієї угоди, відо­мої як Бреттон-Вудська система, дотримувалися з 1945 до 1971 р. Згідно з Бреттон-Вудською угодою було створено Міжнародний Валютний фонд, який у 1945 р. об'єднував ЗО країн. Нині його чле­нами є понад 150 країн світу. Перед МВФ стояло завдання сприяти розширенню світової торгівлі через встановлення правил для підтри­мання постійних обмінних курсів і надання позик країнам, що відчу­вають труднощі з платіжним балансом. Правила для здійснення торгівлі між країнами (встановлення мит і квот) розроблюються Ге­неральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ — ОепегаІ Адгеетепі оп Тагіттз апсі Тгасіе) — організацією, штаб-квартира якої розміщується у Женеві.

Найважливіша ознака Бреттбн-Вудської системи полягала в тому, що вона встановила режим фіксованих валютних курсів. Згідно з Бреттон-Вудською системою валютні курси змінювалися тільки тоді, коли країна відчувала "фундаментальну розбалансо-ваність", тобто великий постійний дефіцит платіжного балансу або його високе активне сальдо.

Ямайська Валютна система

Контури нової валютної системи, яка функціонує і розвивається у світовій економіці донині, були визначені на нараді представників _Країн — членів МВФ, Ідо відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці у січні1976р. Кінгстонська угода започаткувала утворення Ямайської валютної системи. Ця система почала функціонувати після відповідних ратифі­кацій зазначеної угоди державами-учасницями у квітні 1978 р. Наве­демо визначальні принципи Ямайської валютної системи.

3.Проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин: скасовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на зо­лото і фіксацію масштабу цін (вмісту золота) національних грошо­вих одиниць; знято будь-які обмеження його приватного використан­ня. Міжнародний валютний фонд припинив публікувати дані про зо­лотий вміст окремих валют. Унаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах виз­начається на ринку згідно з попитом і пропозицією.

2. Висунуто мету перетворити створену ще в 1969 р. міжнародну платіжну одиницю СПЗ на основний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Ідеться про те, що система "золото — долар — національна валюта"; на якій грунтувалася Бреттон-Вудська угода, трансформувалася у нову систему "СПЗ — національна ва­люта" 3. Важливою ознакою механізму нової системи є запроваджен­ня "плаваючих" валютних курсів національних грошових одиниць. Така система має два протилежні аспекти. З одного боку, вона надає валютним відносинам гнучкості, забезпечує можливість ефективно реагувати на постійні зміни співвідношень у вартості національних валют, точніше відбиває внутрішній стан економіки окремих країн загалом і платіжного балансу зокрема. З іншого боку, коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв'язків, по­роджують спекулятивні операції. У цьому зв'язку Кінгстонською уго­дою передбачено збереження елементів регулювання системи ва­лютних співвідношень завдяки здійсненню відповідних операцій на валютному ринку.

4.Європейська валютна система започаткована ще в перші по­воєнні роки, є результатом і водночас одним з важливих інструментів європейської інтеграції. Вона пройшла кілька етапів розвитку.На першому етапі валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися переважно на двосторонній основі. Напідставі цих угод здійснювалися взаємне регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог і зобов'язань, пільго­ве кредитування. Наступним, вищим етапом валютних відносин стало функціону­вання у 1950-1958 рр. Європейського платіжного союзу (ЄПС), який розвивався на багатосторонній кліринговій основі. Цей союз об'єднував 17 країн Західної Європи. Розрахунки у його межах здійснювалися за допомогою умовної грошової одиниці — епуніта, яка за золотим вмістом прирівнювалась до 1 дол. Ця одиниця ста­ла прототипом європейської валютної одиниці. Новий етап європейської валютної інтеграції пов'язаний з транс­формацією Європейського валютного союзу у Європейську валютну систему.