52. Регулювання грошової системи та структура грошового обігу сша.

У XVІІІ ст. грошовий обіг на американському континенті обслуговувався англійськими фунтами стерлінгів та іспанськими срібними доларами. У 1785 р. конгрес США визначив національною грошовою одиницею долар. До початку 60-х років XIX ст. робилися спроби централізувати та впорядкувати грошову емісію, головною особливістю якої в той час була абсолютна хаотичність. Уряд двічі (у 1791 та 1816 pp.) створював емісійні установи для випуску банкнот, проте це закінчувалось безрезультатно. У цей час емісію банкнот здійснювали головним чином штатні банки. У 1863 р. було прийнято федеральний закон про створення національної банківської системи. Тільки національні комерційні банки, які були створені згідно з цим законом, мали право емісії банкнот, але в межах куплених кожним із цих банків та зданими на зберігання в казначейство суми облігацій державної позики. Головним недоліком системи грошової емісії США на початку XX ст. була її нееластичність. У періоди криз, коли виникала гостра нестача грошей, в обігу були різні їх замінники, такі як сертифікати розрахункових палат і поштові марки. Тому однією з головних цілей Федерального резервного акта в 1913 р. було створення системи еластичної грошової емісії, контрольованої державою. Відповідно до Федерального резервного акта вся територія країни була поділена на 12 округів, у кожному з яких створювався федеральний резервний банк з правом емісії банкнот. У 1922 р. на конференції в Генуї міждержавними угодами була створена Друга світова валютна система, яка функціонувала на базі золото-девізного стандарту і валют провідних країн - англійському фунті стерлінгів та американському долару. До Другої світової війни долар як резервна валюта використовувався здебільшого країнами американського континенту, а в ролі міжнародної розрахункової та резервної валюти посідав лише друге місце - після англійського фунта стерлінгів. У роки Другої світової війни значно посилилось економічне та валютне становище США завдяки значному зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва і незважаючи на те, що грошово-кредитна система США широко використовувалась для фінансування військових видатків. Проте інфляція в США була значно меншою, ніж у інших країнах. Це дало можливість США домогтися в 1944 р. офіційного визнання долара основною валютою світу. У 1944 р. Бреттон-Вудською угодою була оформлена Третя світова валютна система, яка існувала до 1976 р. Негативний стан платіжного балансу та посилення темпів інфляції в США викликали "втечу" від долара. У зв'язку з неможливістю обміняти всі долари на золото, уряд США припинив розмін у серпні 1971 р. Щоб витіснити золото з обігу і відновити довіру до долара, в 1975 р. уряд США дозволив своїм громадянам купувати золоті зливки та монети. У 70-х роках відбулись золоті аукціони, для того щоб знизити ринкову ціну золота і прискорити процес його демонетизації. Ямайська угода (1976-1978 pp.) мала на меті виключити золото зі світової валютної системи, увівши для країн - членів МВФ стандарт СДР і заборонивши використовувати золото як основу паритету валют. Проте значне вільне коливання курсу долара, яке почалося після цього, призвело до різкого зростання ціни на золото. Золото до цього часу використовується як резервний актив і засіб забезпечення міжнародних кредитів. Тривале безперервне зниження курсу долара негативно вплинуло на його роль головної світової резервної валюти. Його частка в інвалютних резервах інших країн зменшилась. Проте на початку 80-х років керівництво ФРС активно проводило антиінфляційну політику і курс долара відносно валютного кошика країн ЄС почав зростати.

У США емісію грошей здійснює казначейство, ФРС та комерційні банки. Казначейство випускає в обіг дрібні купюри (1,5, 10 дол.), срібні долари та розмінну монету (1, 5, 10, 25 та 50 центів). 1 дол. США = 100 центам. Банкноти ФРС 20, 50, 100 дол. - головний засіб готівкового грошового обігу США. Комерційні банки залучають депозити на трансакційні вклади і створюють гроші для безготівкового обігу. При цьому 90% усіх платежів США відбувається з допомогою безготівкових розрахунків. Важливою основою безготівкових розрахунків у США є трансакційні вклади, які досить легко можуть бути використані як гроші. Кошти на цих рахунках належать переважно великим корпораціям і просто багатим особам. 53% загальної суми таких депозитів належить нефінансовим корпораціям, 8,4% - кредитно-фінансовим інституціям, 32,6% - фізичним особам та близько 6% - іноземним власникам. Головним інструментом безготівкого обігу США є чек. Чековий обіг тут найбільш розвинутий порівняно з іншими країнами. Іншою формою безготівкових розрахунків є використання плас-тикових карток, які дають змогу здійснювати розрахунки за товари та послуги без використання готівки й чеків та одночасно є інструментом короткострокового споживчого кредиту. Останнім часом у США активно використовується така форма безготівкових розрахунків, як система попередньо повідомлених платежів. За цією системою банк автоматично зараховує на поточний рахунок клієнта або, навпаки, списує з його рахунку кошти згідно з укладеними угодами. Це стосується комунальних платежів, страхових внесків та ін. Серед надходжень - заробітна плата, пенсії, рентні платежі та ін.