108. Валютна політика, країн, що розвиваються. Аспекти.

not all

Основною причиною нестабільності національних грошових оди-ниць є слабка їх контрольованість державою. Спроможність урядів країн Третього світу регулювати масу грошей в обігу обмежується, по-перше, відкритістю їх економік, по-друге, нестабільністю такого важ-ливого для економіки джерела внутрішніх фінансових ресурсів, як прибутки в іноземн.ій валюті. Виміряти розмір грошової маси дуже важко, ще складніше для центральної банківської установи контролю-вати її.

Внаслідок нестабільності національної грошової одиниці, що є також результатом неефективного контролю, більшість країн, що роз-виваються, стикаються з проблемою Валютного заміщення. Ефект ва-лютного заміщення виникає, коли іноземна валюта править за альтер-нативний інструмент вимірювання вартості та нагромадження (наприк-лад, долари США у північній Мексиці).

Кредитні системи країн з нерозвиненими ринками забезпечують необхідні фінансові послуги: мобілізацію заощаджень, розміщення кредитів, обмеження ризику, страхування та управління валютними коштами. Крім того, їх використовують для грошово-кредитного ре-гулювання держави з метою подолання макроекономічної нестабіль-ності, характерної, наприклад, для багатьох країн Латинської Америки (висока інфляція, великий бюджетний і торговий дефіцит). Кредитна система є основним інструментом здійснення політики стабілізації.

Спроможність центральних банків розвинених країн ефективно виконувати адміністративні й регулюючі функції зумовлена тим, що ці країни мають високоінтегровану цілісну економіку, складну й розви-нену фінансову систему, освічене, професійно навчене й добре інфор-моване населення.

Особливістю державного регулювання грошово-кредитних систем країн, що розвиваються, є сильний політичний вплив і контроль з боку центрального банку за процентними ставками, валютними курсами, ліцензуванням імпорту тощо.

Основні завдання центрального банку у регулюванні грошової системи — зміцнити довіру місцевих громадян та іноземних торго-вих партнерів до національної валюти як життєздатної стабільної оди-ниці розрахунку; переконати в надійності національної грошово-кре-дитної системи.

Центральні банки багатьох країн Третього світу обмежено конт-ролюють надійність валют цих країн. Це зумовлене передусім такими факторами, як здійснення урядом фіскальної політики та великий бюджетний дефіцит, який повинен фінансуватися або за допомогою друкування грошей, або за допомогою іноземних і внутрішніх позик. Дефіцит неминуче призводить до збільшення інфляції і втрати дові-ри до місцевої валюти.

Для переважної більшості країн Третього світу характерно те, що центральні банки не мають необхідної гнучкості й незалежності для виконання макроекономічних та регулюючих функцій, властивих цент-ральним банкам розвинених країн.

109. Валюта — як економічна категорія.

У широкому розумінні поняття валюта – означає грошову одиницю будь-якої країни.

Залежно від країни-еміткнта валютних коштів, валюта поділяється на іноземну та національну, валюту експортера та імпортера, залежно від режиму використання – на конвертовану й неконвертовану, залежно відсфери та цілей використання – на валюту плтежу, валюту клірингу, валюту ціни, валюту векселя тощо.

Проте поняття “гроші” та “валюта” не є цілком тотожними. Так, функціональною формою світових грошей може бути тільки валюта, визнана світовою спільнотою як міжнародна розрахункова одиниця. За обігу кредитних паперових грошей статус валюти отримує лише конвертована грошова одиниця, коли її активно використовують у системі міжнародних екон. відносин.

Валюта може бути національною й колективною. Зараз суб’єкти міжн. валютного ринку переважно орієнтуються на “ключові” валюти: $, євро, японську єну. Вони вільно функціонують на міжн. валютному ринку. Неконвертована грошова одиниця не може бути валютою у повному розумінні.

Одним з найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національних валют. Конвертованість полягає в можливості вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційним курсом.

У світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внутрішню конвертованість валют.

Повна конвертованість означає вільний обмін нац. валюти на іноземну для всіх категорій власників і за всіма операціями без жодних обмежень. Повністю конвертовані валюти мають нині США, Англія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Франція, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Кувейт та деякі інші країни з розвинутою та відкритою економікою.

Часткова (поточна) конвертованість означає, що на певні валютні операції чи на окремі категорії власників коштів режим конвертованості не поширюється, тобто запроваджуються певні обмеження. За поточної конвертованості обмін нац. валюти на іноземну дозволяється ( на вимогу МВФ) лише для поточних міжн. операцій. До них належать платежі за зовнішньоторг. операціями, платежі для погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів на інвестиції, грошові перекази некомерц. хар-ру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовн. торгівлі.

Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти. Кожен із цих видів є тільки частковою конвертованістю. За зовнішньої – цілковита свобода обміну зароблених у країні грошей надається лише іноземним особам (нерезидентам). Режим зовн. конвертованості сприяє припливу у країну іноземної валюти.

За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості правом обміну нац. валюти на іноземну користуються лише резиденти цієї країни, а для нерезидентів зберігається режим неконвертованості. Запровадження внутрішньої конвертованості потребує від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому її запровадження створює необхідні передумови для переходу до повної конвертованості.