25.Становище і діяльність української греко-католицької церкви на українських землях в 19 ст.

Після приєднання західноукраїнських земель до Австрійської монархії наприкінці XVIII ст., верхні стани українського суспільства були остаточно денаціоналізовані – на Галичині українська шляхта була охоплена процесом полонізації, в Закарпатті – мадяризована й ополячена, в Буковині – зрумунізована і спольщена. Єдиними носіями української ідентичності залишалося селянство і духовенство. Селянські низи були безпомічні та безмовні, й традиційно зберігали свою українськість. Сільське духовенство було безправним і малокультурним.

Закарпаття: з сер. 18 ст – уніатство. Тиск католицизму, деяке духовенство було кріпосним. РеформиТерезії – 1778 – в Ужгороді заснована уніатська семінарія (Бачинський).

Специфіка соціального і культурно-громадського життя західноукраїнських земель полягала в тому, що за відносно короткий термін (кін. XVIII – поч. ХІХ ст.) уніатська церква переживає своє «друге» народження. Змінюється матеріальне становище, соціальний престиж, освітній рівень західноукраїнського духовенства. Уніатська церква і клір позбавляються польсько-католицьких впливів і набувають самостійного значення. Уніатська церква в цей період перебирає на себе роль національної церкви, носія та ідеолога національно-культурних цінностей. Духовенство народжує греко-католицьку священицьку інтелігенцію, яка і стає провідною верствою українського Заходу. Відродження української національної церкви почалось на Закарпатті. Кінець XVIII ст. вважається «золотою добою» церковної історії краю. Мукачівський єпископ А.Бачинський був радником австрійського уряду у справах Закарпаття. Завдяки цій обставині імператриця Марія-Тереза звертала на Закарпаття особливу увагу. Як результат впливу А.Бачинського можна розглядати заходи віденського уряду щодо укріплення позицій уніатської церкви в західноукраїнських землях. У 1774 р. Марія-Тереза офіційно затвердила термін «греко-католики», тим самим підкреслюючи рівність уніатської і католицької церков., право представництва в уряді на рівні з шляхтою. Уніатське духовенство до реформ знаходилося у жахливому стані: священики відбували панщину, їх матеріальне становище було не кращим від селянського. Священиком громада обирала того, хто вмів читати і писати по-польськи і кирилицею.

Церковні реформи австрійського уряду були спрямовані на покращання матеріального становища духовенства і зміцнення його соціального статусу. Указом Марії-Терези заборонялося виганяти священиків на панщину. Формувався Релігійний фонд (із секуляризованих монастирських земель, який управлявся австрійськими чиновниками), кошти від якого йшли на фінансову підтримку духовенства, заснування шкіл, духовних навчальних закладів. Духовенство звільнялося від військової служби. Мукачівський єпископ став членом сейму.

Заснована у Відні у 1774 р. духовна семінарія – Барберіум, за планом Марії-Терези, спочатку призначалася для закарпатського духовенства, лише згодом там стали вчитися всі українські греко-католики. Греко-католицька інтелігенція стає на чолі культурно-національного відродження в західноукраїнських землях. На Закарпатті ініціаторами національного руху стали члени гуртка греко-католицької інтелігенції, що утворився навколо єпископа А.Бачинського. Саме він переніс єпископську резиденцію та богословську семінарію до Ужгорода. Там була відкрита і дяківська школа. А.Бачинський відстоював ідеї об’єднання Закарпаття і Галичини в єдину митрополію. 1783 – у львові.

Після Віденського конгресу 1815 р. австрійський уряд, побоюючись непокори слов’янських народів, пішов на «згортання» політики українізації. Почалася друга хвиля мадяризації Закарпаття, мадярська мова запанувала в адміністративних і духовних установах та школах. У роки реакції кращі представники греко-католицької інтелігенції, котрі вийшли з оточення А.Бачинського, залишили Закарпаття, емігрували в Галичину (П.Лодій) та Росію (М.Балудянський, Ю.Гуца-Венелін, І.Орлай, В.Кукольник).Зміна статусу української церкви Галичини

1808 – гр.-кат Галицька митрополія у Львові (Антін Ангелович).

В історії Галичини ХІХ ст. греко-католицька церква та уніатське духовенство також відіграли вирішальну роль. Після реформ, проведених австрійським урядом у 1770-1780 рр., вона перетворюється на національну церкву, а греко-католицьке духовенство – на соціальну еліту. Заходами австрійського уряду було покращено матеріальне становище уніатського духовенства, створена низка семінарій, капітул при кафедральних соборах у Львові та Перемишлі. Піком цих реформ стало піднесення рівня львівського єпископату до Галицької митрополії (цю ідею виказав ще у 1773 р. львівський єпископ Л.Шептицький). Лідером українського національного відродження на Галичині став митрополит Галицький М.Левицький.

Перший осередок національного руху – гурток греко-католицьких інтелектуалів, який об’єднався у 1816 р. навколо єпископа М.Левицького. Він мав на меті поширення народної освіти рідною мовою.До галицької інтелектуальної еліти належав І.Могильницький, автор першої української граматики; наступник М.Левицького І.Снігурський, який заснував друкарню для поширення книжок українською мовою. Здобутком митрополита М.Левицького було те, що цикл богословських дисциплін у Львівському університеті став викладатися українською мовою.

Коли австрійський уряд у 1816 р. запропонував ввести латинську абетку, М.Левицький став на захист кирилиці і переміг. Головна Руська Рада 1848 року.» Цей український «парламент» під час революції 1848 р. очолив Г.Яхимович, який згодом став Галицьким митрополитом (1860-1866) і був видатним діячем культурно-національного відродження, справжнім «володарем духовної української держави». 1868- заснували Просвіту. 1875 – філія в Тернополі. Священники майже не відрізнялися від селян. Влада всіляко обмежувала папський вплив: навіть булли друкувалися з дозволу імператора. Націоналізація церкви, виведення з-під польських впливів. «Габсбурзька церква». До сер 19 ст більшість духовенства не вбачала відмінностей між поляками і укр. 3 1848- відхід від солідарності з поляками – нове соц. Ядро, навернення частини духовенства до москвофільства. Галицька укр. Інтелігенція вийшла з дух стану. 90-і серед інтелігенції спостерігається певний атеїзм – незал від духовенства. Боротьба латинізації та уніатизації «крадіжка душ». Єзуїтська реформа ордену василіан: загроза латинізації. Лев Шептицький: вимоги вищої освіти від священнослужителів. – дозвіл галицьким семінаристам навчатися в «Королівській гр.-кат семінарії» у Відні.

1783 – засн. Львівський у-т. з 1787 – «Студіум рутенум» з 1809 готував кадри священників. Пропаганда священниками необхідності освіти на селі. «Руська Трійця». Створення «Союзу руських вчених»(економіка села). «Голос перестороги» подолинський 1846 – проти поляків, випередив Бачинського і Міхновського. 1864- народний дім у львові. Боротьба з алкоголізмом: Йосиф Сембратович. 3 1883 – заснування кооперативних спілок «Народна торгівля»(отець євген дуткевич). Андрей Шептицький(екон сфера і кооперативи, засн. Шкіл, роздача землі селянам). Гр-кат священники започаткували зх. Укр. Ренесанс – ЗУНР (листопад 1918).