122. Заснування та діяльність просвіти

Засноване народовцями. Дозвіл мін. Освіти. Організація: конституційний проект на чолі з Анатолієм Вахнянином. Програма сформульована у виступі студента Андрія Січинського: самостійність, дбання про нижчі верстви, культурна просвіта. Голова: Анатолій Вахнянин. Складні умови, відсутність приміщень. Видання книжок та підручників. Редактор – Юрій Федькович. Книгообмін з ін.. товариствами. За 2 роки відкрили 3 філії. Допомога від галицького сейму. Друковані органи: 1. Письмо з Просвіти, Діло. 1880 – вперше у Львові скликано укр.. народне віче. Створювали господарські і промислові спілки. Засновували позичкові та ощадні каси. 1895 – купівля власного будинку. З 1896 р. – головою став Юліан Романчук. Всі засновники крім одного, були зі Львова. Омельян Огоновський: очолював у 1877-1894 р. Щомісячні членські внески: членами ставали заможні особи. 2-й статут – обмежив науковий х-р товариства,для цього було засновано товариство ім.. Шевченка. Засновано етнографічну комісію Укр. мова. Фонетичний правопис впроваджений аж в 1898 в книгодрукуванні.

123. Наукові товариства 60-90 рр.

Першою українською науковою організацією академічного характеру стало Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ). Воно виникло в результаті трансформації літературної організації – Товариства ім. Т.Шевченка, заснованого у 1873 р. з ініціативи О.Кониського і на кошти полтавської поміщиці Є.Милорадович, що підтримувала український рух. О.Кониський також запропонував ідею такої трансформації для краківського наукового товариства, яка стала предтечею польської академії наук. Цю ідею, узгодивши її з В.Антоновичем та О.Кониським, підтримав О.Барвінський і виніс її на загальні збори товариства.

В лютому 1892 р. був прийнятий новий статут, згідно з яким відбулася структуризація Товариства: виникли 3 секції – філологічна, історично-філософська та математично-природничо-медична, відповідно змінилася назва – Наукове товариство ім. Т.Шевченка.

Членами історично-філософської секції стали провідні українські вчені В.Антонович, М.Грушевський, Ф.Вовк, С.Томашівський, Я.Шульгін та ін.

До філологічної секції, яку згодом очолив І.Франко, входили В.Гнатюк, С.Смаль-Стоцький, К.Студинський, О.Барвінський та ін.

Активними членами математично-природничо-медичної секції були І.Верхратський, І.Горбачевський, В.Левицький, П.Огоновський, І.Пулюй, О.Черняхівський.

Пік діяльності НТШ припадає на період, коли його очолював М.Грушевський (1897-1913). З 1895 р. він стає редактором "Записок НТШ" (до 1913 р. вийшли 110 тт). З 1898 р. видавався "Літературно-науковий вісник" під редагуванням І.Франка, М.Грушевського, В.Гнатюка (до 1905 р. видано 88 тт.).

У галузі історії НТШ під проводом М.Грушевського здійснило кілька власних інтелектуальних проектів: "Джерела до історії України-Руси" – серія пам’яток історії та культури; "Матеріали до історії Західної України"; "Українсько-Руський архів", виданих археографічною комісією. При НТШ була створена унікальна бібліотека, фонд якої постійно поповнювався за рахунок приватних зібрань, книгообміну із закордонними Академіями та науковими товариствами.

НТШ виступало ініціатором багатьох громадських заходів, що відігравали важливу роль у формуванні національної сві-домості – видання журналів всеукраїнського характеру "Зоря", "Літературно-науковий вісник"; організація Української видавничої спілки для випуску української художньої та науково-популярної літератури. НТШ сприяло відкриттю українських гімназій, шкіл, українізації Львівського університету, в структурах якого було 8 кафедр (з 80-ти) українознавчого профілю та 2 доцентури. Навколо НТШ виникла перша в Західній Україні наукова школа істориків на чолі з М.Грушевським, до складу якої входили С.Томашівський, М.Кордуба, І.Джиджора, О.Терлецький, І.Кревецький та ін.

Важливою рисою діяльності НТШ стало залучення інтелектуалів з Наддніпрянської України, таких як М.Василенко, О.Грушевський, М.Слабченко та ін., що вело до консолідації українських наукових сил і самовизначення української науки як такої.

НТШ стало справжнім праобразом української академії наук.

Важливим кроком Старої Київської Громади було створення першої наукової установи в Україні, яка дозволяла легалізувати роботу Громади як таємного товариства.

В лютому 1873 р. у Києві був створений Південно-Західний Відділ Імператорського Російського географічного товариства, ідеологом і координатором якого виступав П.Чубинський. Членами-засновниками Південно-Західного Відділу стали активні громадівці, відомі вчені: історики В.Антонович, М.Драгоманов, етнограф П.Чубинський, етнолог та антрополог Ф.Вовк. Мета полягала у науковому дослідженні етнографії та статистики населення Південно-Західного краю, основні групи населення якого складали українська, польська, єврейська спільноти.

Відкриття Південно-Західного Відділу дозволяло не лише легалізувати більшу частину роботи, яку проводили київські громадівці, але й збільшити видавничі можливості, залучити до наукових досліджень широке коло науковців і аматорів в центрі і на місцях, а також заручитися підтримкою офіційних адміністративних установ.

Члени Відділу провели низку заходів, які мали вплив на формування української свідомості та активізацію українського руху, який репрезентував себе як певну силу в громадському житті Наддніпрянської України.

За ініціативою членів Південно-Західного Відділу в1874 р. у Києві був проведений одноденний перепис населення. Основними формами роботи Відділу була організація етнографічно-статистичних експедицій, обробка матеріалів які збиралися завдяки експедиціям, проведення засідань товариства, де обговорювалися питання з історії, етнографії, мови, права, географії краю.

Членами географічного товариства було реалізовано чимало наукових проектів, деякі з них були започатковані ще до відкриття Відділу. В першій половині 1870-х рр. було зібрано і видано стільки матеріалів з історії, етнографії та статистики краю, скільки не було зроблено за весь попередній період наукового вивчення України.