114. Джадидизм

общественно-политическое и интеллектуальное движение среди мусульманских (преимущественно тюркских) народов в Российской империи конца XIX — начала XX века. В XIX веке среди российских мусульман — преимущественно среди поволжских и крымских татар, и других народов — развернулось общественно-политическое и интеллектуальное движение, которое получило название джадидизм. Немногочисленная группа мусульман-реформистов считала своим призванием работу на благо прогресса. Джадиды действовали путем воспитания и просвещения, пытаясь показать всем верующим преимущества современной цивилизации. В более широком смысле джадидизм был движением за распространение просвещения, развитие тюркских языков и литературы, изучение светских дисциплин, использование достижений науки, равноправие женщин. Идеологами джадидизма были просветители :Шигабутдин Марджани, Хусаин Фаизханов, Исмаил Гаспринский. Джадиды находились под огромным влиянием европейской политической мысли, особенно конституционных идей, а также младотурецкого движения в Османской империи. По их мнению, ислам не противоречит парламентаризму, более того, его идеи лежат в основе шуры — коллективного принятия решений, — предписываемого Кораном и Сунной. Джадиды считали, что ислам не запрещает критически изучать историю мусульман, а поскольку исламу не удалось создать идеальную культуру, то мусульмане ни в коей мере не обязаны считать своих нынешних духовных наставников носителями совершенного знания. Джадидисты критиковали религиозный фанатизм, требовали замены устаревших религиозных школ национальными светскими, ратовали за развитие науки и культуры, выступали за издание газет на родном языке, за открытие культурно-просветительских учреждений, что способствовало сплочению демократических сил общества. Преподавание перешло с арабского и османского языков на татарский язык, который обрел также статус учебного предмета; существенно расширилось изучение и других светских дисциплин. Был установлен твердый учебный год и осуществлен переход к классно-урочной системе преподавания. Кроме этого в новометодных школах вводились стандартные европейские способы обучения — парты, скамьи, доски, деление учеников на классы, а учебного времени на уроки. В 1897 в Оренбурге открылась первая в крае новометодная женская школа. Начало движения связано с введением в мектебах и медресе звукового метода обучения грамоте взамен буквослагательного.

116. Культурно-освітня ситуація на західноукраїнських землях др. Пол. 19 ст.

Прогресивна західноукраїнська інтелігенція ідею національного відродження пов'язувала з просвітою народу на засадах мови, літератури, духовного розвитку. У західних землях остаточно перемогла унія, а з втратою православ'я цей регіон фактично був позбавлений тих політичних і культурних орієнтирів, за які він боровся протягом століть як складова частина однієї національної держави. Уніатське духовенство, яке протистояло колись польсько-католицькій експансії, деградувало, а нове на той час ще не склалося. Поступово занепадала й традиційна українська культура західних міст. Книгодрукування, яким колись пишалися Львів, Острог, Перемишль, згасло. Літературна мова ледь жевріла в церковнослов'янщині. Поступово у Східній Україні єдиним засобом літературного спілкування стає російська, у Західній — польська й латинська, у Закарпатті — латинська й угорська мови.

Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX — початку XX ст. пов'язані з діяльністю Івана Франка. Творчість І.Франка відзначається самобутністю і водночас споріднена з новими явищами в європейській літературі кінця XIX ст. Його "Галицькі образки" — приклад цікавого експерименту: введення оповідних форм у поезію.

Самобутність художнього мислення І.Франка виразно виявляється у поезіях ліричного циклу. Характерна щодо цього його збірка "З вершин і низин", "Зів'яле листя".

У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювались аматорські гуртки у Коломиї, Львові, Перемишлі.

Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві "Руська бесіда". Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський.

На Буковині при чернівецькій "Руській бесіді" 1869р. утворилися аматорські гуртки.

в Галичині українські школи складали мізерний відсоток (одна школа на 820 тис. населення, тоді як одна польська на ЗО тис. населення). Зусилля відомих педагогів (К. Ушинського, М. Пирогова), зорієнтовані на виховання гармонійної людської особистості, здійснювались у несприятливих як мовних, так і етико-громадських умовах.

У середині XIX ст. стан українського шкільництва можна було оцінити як катастрофічний.

Дещо по-іншому складалась освітницька діяльність у Галичині, де 70-ті роки проходять під знаком розвитку шкільництва і виходу у світ цілої серії підручників — перекладних та оригінальних, написаних авторами для нижчої і середньої школи — з української мови, літератури, географії, математики, латини, природознавства, фізики, мінералогії, граматики грецької мови, філософії, історії церкви та ін. Авторами їх виступають О. Огоновський, О. Барвінський, В. Ільницький, А. Вахнянин, М. Полянський та ін.

З 1787 до 1805р. у Львівському університеті діяв медичний факультет. У 1805 р. замість медичного факультету створено дворічну медико-хірургічну школу, 1833 р. цю школу реорганізовано на трирічну. У 1894 р. у Львові знову засновано медичний факультет.