118. Журнал "Киевская старина".

Журнал «Киевская Старина» був органом поміркованого українофільства. Редакційний гурток «Киевской Старины» протягом 1880–1890-х рр. виконував функції організаційного центру українофільства, концентрував інтелектуальні сили свідомого українства. В історії діяльності журналу «Киевская Старина» можна визначити три основних етапи: 1) 1882–1888 рр.; 2) 1888–1893 рр.; 3) 1893–1906 рр.

Журнал «Киевская Старина» був заснований у 1882 р. Ф.Лебединцевим, відомим істориком церкви, культурно-громадським діячем, членом Громади початку 1860-х рр. Ідеологами створення науково-літературного журналу виступили відомі члени Старої Київської Громади В.Антонович, П.Житецький, О.Левицький.

Перший етап функціонування журналу характеризувався великим авторитетом та впливом на громадське і наукове життя. Завдяки тому, що видавець і редактор Ф.Лебединцев був знаним в церковно-релігійних колах, очолюваний ним журнал користувався підтримкою Синоду.

На цьому етапі діяльності журналу «Киевская Старина» программа передбачала наукове вивчення історії, етнографії, фольклору та літератури України. Співробітничали з часописом видатні і менш знані історики: М.Костомаров, В.Антонович, О.Левицький Ф.Лебединцев, О.Лазаревський, Д.Багалій, В.Горленко, І.Лучицький.

Другий етап діяльності редакційного гуртка «Киевской Старины» припадає на 1888–1893 рр. Після смерті Ф.Лебединцева редактором журналу став О.Лашкевич, освічений поміщик із Стародубщини, який прагнув об’єднати на-вколо журналу кращі наукові та культурні сили.

Оновився склад авторів журналу, куди прийшли молоді сили – історики О.Андрієвський, М.Василенко, В.Модзалевський, І.Павловський, М.Грушевський, археолог Н.Біляшевський, етнограф В.Милорадович.

Разом з тим наукові горизонти «Киевский Старины» кінця 1880 – початку 1890-х рр. значно звузилися, бо порівняно з попереднім періодом, переважав, за словами М.Грушевського, «сирий та напівсирий матеріал, «цеглинки» цінні, але здебільшого доволі дрібні». У цей період часопис знаходився у фінансовій залежності від Старої Громади.

Третій етап пов’язаний з ім’ям В.Науменка, який став редактором журналу з 1893 р. Доти він був активним членом редакційного гуртка «Киевской Старины» і впливовим діячем Старої Громади. Проте, як згадує Є.Чикаленко, «по статусу обраного голови в громаді не було, а головував господар хати, в якій по черзі збиралися, але фактичним головою її, керівником був тоді Володимир Павлович Науменко».

На цьому етапі журнал усе більше залежав фінансово від Громади. Майже половина членів вже малочисельної Громади 1890-х рр. входили до редакції журналу «Киевская Старина».

Змінилася й ідеологічна платформа журналу. Помітно було зниження наукового рівня, особливо після смерті О.Лазаревського у 1902 р. Журнал замість наукового перетворюється на літературно-популярне видання.

Разом з тим, журнал «Киевская Старина» мав велике значення в історії українського руху. У період реакції, суцільної русифікації та протиукраїнських заходів центрального уряду, «Киевская Старина» скупчувала навколо себе інтелектуальні сили українства. Редакційний гурток «Киевской Старины» продовжував справу Південно-Західного Відділу і заклав підвалини наукових українських інституцій. Пізніше на цьому грунті виникло Українське наукове товариство. Ідеологічний та організаційний занепад журналу свідчив про крах українофільства в Наддніпрянській Україні